27. Космологія Дж. Бруно

Засновником системи натурфілософського пантеїзму був Дж.Бруно (1548-1600рр.).

В основу своєї натурфілософії Бруно покладає поняття єдиного. Єдине — це діалектична єдність всього, співпадіння протилежностей. Єдине — це все.

Позиція Дж. Бруно є типовим пантеїзмом, але на відміну від пантеїзму Кузанського його пантеїзм є натурфілософським, оскільки у Бруно Бог розчиняється у природі (а не навпаки, як це було у Кузанця). Природа, згідно з Бруно, є Бог. Така точка зору принципово суперечила традиційним релігійним канонам про те, що Бог є особа і творець світу. Тому-то церква вважала вчення Бруно єретичним, а сам він заплатив за свої переконання життям. Пантеїзм — перш за все, форма атеїзму» (Артур Шопенгауер)

Уявлення про Всесвіт Бруно стверджував, що Всесвіт нескінчений і існує незліченна кількість світів.

Уява Бруно змальовує ті далі, існування яких з математичної точки зору підтверджує лише наука ХХ ст. Про нашу Сонячну с-му він образно висловлюється як про маленький атом, що розвивається і пересувається серед нескінченної кількості йому подібних всередині великого живого організму — нашого Всесвіту, що не має ані початку, ані кінця. Наш Всесвіт складається не лише з клітин-галактик, але також із великої кількості паралельних світів, що постійно трансформуються; в них виявляється нескінченна кількість форм життя і принципів еволюції.

«Я думаю, що душа перебуваючи в одному тілі є самостійною сутністю поза цим тілом, маючи відмінне від органічного тіла існування — у чому виступаю проти Аристотеля й інших, що вважали її якістю й формою тіла, невіддільної від нього, у такий же спосіб може знаходитися й в іншім тілі, і додати іншому тілу, що має пасивні властивості, безсмертну природу». У творі Бруно "Про причину, початок і єдине" поняття світової душі фактично підміняє поняття самого Бога.

На доказ схоластів щодо неправдоподібності руху Землі, "раз вона середина і центр Всесвіту, в якій займає місце фіксованого постійної основи всякого руху", Бруно відповідає, що фіксованим центру немає місця в нескінченному Всесвіті, де простір нескінченно, а рух відносно.

28. Філософські погляди в працях природодослідників: М. Коперник, Г. Галілей, Л. да Вінчі

Коперник: в 1515 виклав свої ідеї у творі «Коментарі», де пояснює рух планет, що давали астрономи стародавності, а потім формулює осн. положення геліоцентр. с-ми світу у виді шести аксіом:

• Не існує одного центра для всіх небесних чи орбіт сфер.

• Центр Землі не є центром Світу, але тільки центром тяжіння і центром місячної орбіти.

• Усі сфери рухаються навколо Сонця, • Земля має кілька рухів.

Залишаючись в рамках учення Аристотеля, Коперник висунув концепцію єдності Світу, підпорядкування "Неба" і "Землі" одним і тим же законам, положення Землі до положення "однієї з" планет Сонячної системи.

У теорії Коперника було збережене уявлення про кінцівку Всесвіту (обмеженою сферою нерухомих зірок). «Про обертання небесних сфер».

Галілей:. Астрономічні відкриття Галілея, у першу чергу супутників Юпітера, стали наочним доказом істинності геліоцентричної теорії Коперника, а явища, що спостерігаються на Місяці, що представлявся планетою, цілком аналогічній Землі, і плями на Сонці підтверджували ідею Бруно про фізичну однорідність Землі і неба. Відкриття ж зоряного складу Чумацького Шляху з'явилося вторинним доказом незліченності світів у Всесвіті. Зазначені відкриття Галілея поклали початок його запеклій полеміці зі схоластиками і церковниками, що відстоювали аристотелівсько - птолемеївську картину світу.

вперше в історії людського пізнання поняття закону природи здобувало суто науковий зміст.

Використовуючи теорію двоїстої істини, Галілей рішуче відділяв науку від релігії. Галілей негативно відносився до схоластичної логіки. Традиційна логіка не придатна для виправлення логічно недосконалих думок, при передачі іншим уже відкритих істин, але вона не здатна привести до відкриття істин і до винаходу нових речей. А до відкриття нових істин і повинна приводити істинно наукова методологія.

Оскільки механістичне розуміння природи не може пояснити її нескінченне якісне різноманіття, Галілей, у відомій мірі спираючи на Демокріта, першим з філософів нового часу розвиває положення про суб'єктивність кольору, запаху, звука і т.д.д. У "Пробірнику" (1623) мислитель вказує, що часткам матерії притаманна визначена форма, величина, вони займають визначене місце в просторі, чи рухаються, але не володіють ні кольором, ні смаком, ні запахом, які не істотні для матерії. Усі почуттєві якості виникають лише в сприймаючому суб'єкті.

У новий час Галілей одним з перших сформулював деїстичний погляд на природу. Науково-філософська діяльність Галілея кладе початок новому етапу розвитку філософської думки в Європі - механістичному і метафізичному матеріалізму 17 - 18 ст.

да Вінчі: Філософські погляди це оригінальний вираз найголовніших тенденцій ренесансної думки.

«Займаючись філософією явищ природи він намагався розпізнати особливі властивості рослин і наполегливо спостерігав за колом неба, бігом місяця і обертанням сонця.

Знання, не спирається на відчуття і досвід, не може претендувати на яку-небудь вірогідність, а достовірність інформації, що є найголовнішою ознакою істинної науки. Теологія не має справжньої опори в досвіді і тому не може претендувати на володіння істиною. Іншою, за Леонардо, ознакою неістинних наук – різноголосиця думок, велика кількість спорів.

Іншою перешкодою до отримання істинного знання є влада традиції, що нехтує безпосереднім оглядом та досвідом. Звернення до досвіду як джерела є висновком постійної і повсякденної практики Леонардо - спостерігача, художника, експериментатора, механіка, винахідника. Саме різноманіття його наукових інтересів, одночасне вивчення безлічі різноманітних явищ природи породжені прагненням самостійно перевірити всі наукові істини, пізнати справжній вигляд речей, проникнути в їх справжню природу.

29. Філософія доби Відродження (основні ідеї і представники)

напрям європейської філософської думки XV—XVI ст. Віддзеркалює соціальний та ідейний рух Відродження (Ренесансу).

Передумовами філософії Ренесансу була криза феодалізму, криза католицької релігії, а капіталізацію суспільства.

Головними рисами, які відрізняли філософію Відродження, були антропоцентризм і гуманізм. Людина стала центром філософських досліджень не лише як результат Божественного творіння, а й космічного буття, її аналізували не з погляду взаємодії з Богом, а з погляду її земного існування.

гуманістичний контекст вивчення людини мав мету — виховати нову людину з новими якостями, високим рівнем духовних та естетичних цінностей, багатогранністю проявів особистої культури. Рівень освіченості людини був показником її морального самовдосконалення.

Засновником неоплатонівського напряму епохи Відродження вважають Миколу Кузанського,. Він вважав, що можливість пізнання світу дарована людині Богом, а сутність самого Бога є непізнанною. Наше знання є кінечним, а Бог — безкінечним, кінечний світ природи людина може пізнати, а безкінечного Бога пізнати неможливо. Пізнання без Божих істин веде, зрештою, до «вченого незнання». Бог є найвищою істотою, максимумом Всесвіту. Бог є у всьому, а отже, водночас він є й мінімумом всесвіту. Споглядальний спосіб життя не сприяє руху людини до Бога.

Натурфілософський напрям репрезентований насамперед геніальним представником епохи Відродження Леонардо да Вінчі. Одним з головних своїх завдань Леонардо да Вінчі вважав створення нового методу пізнання, в основі якого лежали досвід і практика. Він критично ставився до релігійного фанатизму, магії та містики, які заперечували закони природи. Але попри все Бог для Леонардо да Вінчі був творцем прекрасного світу. Створена Богом людина має душу, яка прагне через красу й гармонію поєднатися з Богом. Згідно з Леонардо да Вінчі, гармонія світу існує поряд з дисгармонією (темрявою і трагізмом), що відбиваються в суперечностях людського життя. Бог дає людині свободу волевиявлення,

Реформація віддзеркалила глибоку кризу католицизму й стала показником того, що феодальне суспільство не досягло соціальної мети — подолати надмірну гріховність людей і підготувати їх до приходу Царства Небесного. Реформаційний напрям мав на меті здійснити якісні перетворення в консервативній католицькій ідеології згідно з потребами капіталізації суспільства й створити новий рівень взаємовідносин між віруючими, церквою, державою й суспільством загалом.

Політичний напрям філософії Відродження репрезентував Нікколо Макіавеллі Він уважав, що держава в процесі управління суспільством головним об'єктом обирає конкретну особу, яка має низку негативних якостей, які необхідно враховувати будь-якому чиновнику.

Утопічно-соціалістичний напрям репрезентував Томас Мор. Осмислюючи трагічну долю обездолених англійських селян, Т.Мор як альтернативу пропонує фантастичну модель створення ідеального суспільства, в якому всі його громадяни мають право на працю й можливість усім однаковою мірою користуватися результатами цієї праці. У цьому суспільстві не повинно бути влади грошей і золота. Мета життя утопійців — створити в суспільстві рівні умови для всіх людей в отриманні задоволення від життя. В Утопії дозволені будь-які релігії, але забороняється атеїзм, який призводить до занепаду моралі. Головна модель способу життя утопійців — це повна уніфікація поведінки, цінностей, одягу тощо.