21. Осн етипи розвитку та напрямки середньов ф-ї.

Середньовічна ф-я дістала початок свого розвитку в умовах переходу до феодального. до ХІІІ ст. єдиною філософією був неоплатонізм. Людина розглядалася як істота, що має подвійну природу: духовну і тілесну, божественну і тваринну. Ф-ка думка грунтується на монотеїзмі. В основі християнського монотеїзму лежать два принципи: ідея божественного творення та ідея божественного одкровення. Основна риса що вона розвивалася в межах релігійних уявлень. Поняття про Бога було центральним і обов`язковим. Звідси залежність середн. Ф-ї від теології. Християнський бог недоступний для пізнання, але він розкриває себе людині і його відкриття явлено в священних текстах Біблії, тлумачення яких і є основним шляхом пізнання. який початок переважає в людині - розумний чи тваринний? Періоди: Розпочинається становлення ф-ї середніх віків періодом «апологетики» (апологія — захист). Апологетики виступали із критикою античної ф-кої і культурної спадщини і захищали християнство. Патристика (II—VII ст.) — сукупність філософських доктрин християнських мислителів (отців церкви). Схоластика (VIII—XV ст.) — ф-ке вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціоналістичною методикою та формально-логічними проблемами. Основні положення середньовічної філософії:Теоцентризм - розуміння світу, в якому джерелом і причиною всього сущих виступає Бог. Креаціонізм - принцип, відповідно до якого Бог з нічого створив живу і неживу природу, що гине, минущу, перебуває в постійній зміні. Провіденціалізм – с-ма поглядів, відповідно до якої всіма світовими подіями, (історією і поведінкою окремих людей), управляє божественне провидіння. А заборона позарелігійних досліджень покликала до життя таємні алхімічні дослідження світу з метою пошуку «філо­софського каменя».

22. Поняття патристики. Ф-я Августина Аврелія

Патристика (II—VII ст.) — сукупність філософських доктрин християнських мислителів (отців церкви. Основні проблеми патристики — проблема суті Бога і його троїстості;взаємодія віри і розуму, одкровення християн і мудрості язичників;розуміння історії як руху до визначеної кінцевої мети і визначення мети: «град Божий»;взаємодія волі людини через можливість порятунку або загибелі її душі;проблема походження Зла у світі і з'ясування, чому його терпить Бог.

Філософія Августина виникла на основі платонізму. Світогляд - теоцентричний. Бог є найвищою сутністю і причиною існування будь-якого сущого, всіх його перемін; він не тільки створив світ, але й постійно його зберігає, продовжує його творити. Спрямованість до Бога для людини є природною, і тільки через єднання з ним людина може досягнути щастя. Душа є самобутньою субстанцією. Вона не містить у собі нічого матеріального, володіє лише функцією мислення, волі, пам'яті, не має нічого спільного з біологічними функціями.Істину про Бога може пізнати лише віра, що більш належить волі.Важливою є концепція єдності людської і божественної історії. Дослідження вічного духовного буття Бога і постійної мінливості і загибелі одиничних речей і явищ привели Августина до проблематики часу.Перед створенням світу часу не існувало, але він проявляється як наслідок божественного творення і одночасно з останнім. Тільки Бог раз і назавжди поєднує теперішнє з минулим і майбутнім.

Августи́н «Блаже́нний» Авре́лій створив онтологічне вчення про Бога як абстрактне буття, виходив не з об'єкта, а від суб'єкта, від самодостатності людського мислення. Буття Бога, згідно з вченням Августина, можна вивести безпосередньо із самопізнання л., а буття речей — ні. розум є потрібним для сприйняття християнської доктрини, але його повинна випереджати віра. «Віруй, щоб розуміти», — таку тезу висуває Августин. Новим досягненням Августина стало висвітлення проблеми реальної динаміки конкретного людського життя на протилежність конкретній історії суспільства. У трактаті «Сповідь», розглядаючи людину від появи немовляти до особи, що самоусвідомлює себе християнином, Августин створив першу філософську теорію, де досліджується психологічний бік життя. Досліджуючи історію як лінійний процес, у трактаті «Про Град Божий» визнає існування двох видів людської спільноти: «Град Земний», тобто державність, яка заснована на «самозакоханості, доведеній до зневажання Бога», і «Град Божий—духовна спільність, основана на «любові до Бога, доведеній до зневазі до самого себе». він поділяє всю історію людства на шість історичних епох