Іменний покажчик ……………….….......................................................….

Предметний покажчик ……………………....................................................

Література .....................................................................................................….

Вступ

У відповідності до системи підготування магістрів за двоступеневою системою освіти в Україні, у вищій архітектурній школі передбачено цикл професійно орієнтованих дисциплін з забезпечення головного наскрізного курсу – “Архітектурне проектування”.

“Теорія та критика сучасної архітектури” є забезпечуючою дисципліною, що викладається на 5 курсі за програмою підготовки магістрів.

Поданий посібник складено для поглибленого вивчення саме цього курсу.

Основними дисциплінами, що безпосередньо передують вивченню поданого курсу є “Історія мистецтв, архітектури й містобудування” (4 курс, 8 семестр) й “Теорія містобудування”.

Пропонований курс викладається на завершення програми 5 курсу (10 семестр) і є забезпечуючим для дисципліни “Архітектурне проектування”.

Викладання “Теорії та критики сучасної архітектури” має на меті формування у студентів основ професійних знань, вмінь та навичок у галузях архітектурної й містобудівної теорії та практики, а також - архітектурно-мистецької критики.

Завданнями вивчення дисципліни є:

- вільна орієнтація майбутніх професіоналів у головних теоретичних концепціях архітектури й містобудування кінця ХІХ, ХХ й початку ХХІ ст. на тлі професійно актуального творчого різноманіття;

- послідовне й конструктивне критичне ставлення до фундаментальних й швидкоплинних явищ у сферах сучасної архітектури й урбаністики, - з вмінням вирізнення та вичленовування професійно значущих теоретичних і практичних сенсів;

- самостійний й свідомий вибір певних теоретичних і практичних напрямів професійної діяльності у сучасних галузях архітектури, містобудування й спеціалізованого дизайну.

Підчас засвоєння матеріалу курсу студенти повинні отримати знання з вітчизняного та іноземного досвіду створення сучасного високохудожнього, комфортного й безпечного архітектурно-містобудівного середовища й засоби здобуття сенсовного змісту з різноманітних методів досягнення мети у рамках безперервно оновлюваного творчого різноманіття.

Підчас складання посібника використано особистий лекційний досвід авторів-упорядників.

У відповідності до програми дисципліни передбачено наступну змістовну побудову розділів:

Розділ І. Майстри й доктрини сучасної архітектури та концепції Другого інтернаціонального стилю.

Розділ 2. Підсумки розвитку архітектури в контексті художньої культури радянської доби . Теорії та практика авангардного мистецтва в реалізації

Найбільшого в історії соціального експерименту. Критика архітектури, урбаністики й мистецтв часів державного тоталітаризму.

Розділ 3. Основи постмодернізму та нових архітектурних парадигм.

У тексті посібника передбачено короткий коментований словник актуальних архітектурних стилів. У текстових додатках подаються переклади “ключових” текстів з архітектурної теорії та критики, що вже стали майже класичними. Наприкінці кожного розділу надаються запитання до самостійного засвоєння матеріалу й порівняльної аналітики. Передбачено також необхідні розділи з інформаційного пошуку: іменний та предметний покажчики й розгорнутий список рекомендованої літератури.

Поданий посібник за авторськими задумами покликаний хоча б частково компенсувати брак в Україні вичерпного за обсягом і змістом підручника за оголошеною проблематикою.

Передмова:

Загальні зауваження й настанови

Немає нічого практичнішого, ніж добра теорія.

Актуальність й повчальність архітектурного розвитку ХХ ст. не підлягає сумніву, адже сьогоднішня ситуація в архітектурному проектуванні багато в чому безпосередньо визначається підсумками цього поступу.

Особливу важливість для архітекторів початку нового сторіччя набуває можливість вільного орієнтування кожного архітектора-практика в сучасному архітектурному, урбаністичному й художньо-пластичному різноманітті. Теорія й критика надає в цьому неабияку домомогу, - тому що можливості осмислення й трансформації всесвітнього досвіду на практичну користь у власній та колективній архітектурно-дизайнерській діяльності опинилися необхідною складовою професійного успіху.

Головна особливість поданого до викладу матеріалу полягає у величезному обсязі першоджерел. Упорядники постали перед завданням принципового обмеження кола питань до розгляду. Було обрано, на думку упорядників, найголовніші й принципові. Такими є, зокрема:

• фундаментальні теоретичні й творчі доктрини модернізму й постмодернізму, - у їх суперечках та співіснуванні;

• блискучий вибраний теоретичний й практичний доробок світового й радянського архітектурно-художнього авангарду;

• принципові засади змінності найновіших архітектурних парадигм як передумова актуальної множинності підходів до вирішення надскладних проблем сучасності й забезпечення архітектурно-мистецького різноманіття.

Подані тексти з курсу “Теорія й критика сучасної архітектури” є виданням, розрахованим на значно збільшені обсяги самостійної роботи студентів з дисципліни, - відповідно суттєво розширено розділи, присвячені організації самостійної роботи. Для полегшення пошуку в мережевих джерелах опрацьовано відповідні іменний та предметний покажчики - стосовно базової термінології з теорії архітектури й містобудування, а також – щодо головних авторів і діячів, які експонували й нині уособлюють актуальне творче архітектурно-мистецьке різноманіття у розмаїтті “нових архітектурних парадигм”.

В якості методологічної основи з деталізації курсу використано загальновизнане світовою архітектурною спільнотою й науковою громадськістю “Еволюційне Древо” розвитку світової архітектури (складене спершу бл. 1985 р. й відтоді поступово змінюване й доповнюване за ред. Чарльза Дженкса). Ця динамічна схема містить принципові складові елементи й генетичні зв’язки усіх основних світових сучасних й післясучасних архітектурно-мистецьких й урбаністичних напрямів.

Принциповим доповненням методичного забезпечення з курсу “Теорія й критика сучасної архітектури” є наявність розлогої загальнодоступної структурованої бази даних з дисципліни, що містить текстову й переважно ілюстративну інформацію, яка може використовуватися у складанні навчальних рефератів, підготуванні повідомлень на студентських семінарах, конференціях тощо. Відповідно значно доповнено й список літературних джерел, що видані вже у першому десятилітті 21 ст..

Розділ 1

Майстри й доктрини сучасної архітектури та концепції другого інтернаціонального стилю

Роль нових теоретичних уявлень у розвитку творчого різноманіття

містобудування, архітектури і мистецтв ХХ ст..

Спроби розповсюдження проектного підходу на формування

головних сфер суспільного життя.

Протиріччя у концепції світового художнього авангарду.

Головні риси авангардної утопії.

Мистецтво зовсім не покликане робити проникнення

до ницої дійсності, що є дійсністю всіх людей, але

також не має сумнівного покликання рятувати людей

від дійсності, сходячи з казкового царства. Якщо віддавна

сперечаються між собою за право виразу сутності худож-

ньої діяльності два принципи: наслідування й перетворення

дійсності, то вирішення цієї суперечки напевне можливе

лише висуненням навзамін третього принципу – створення

нової дійсності.

К. Фідлер

ХХ століття виявилося ареною низки масштабних (й часто руйнівних) соціальних й архітектурно-мистецьких експериментів, що склали підгрунтя його історії й заклали основи сучасного всесвітнього культурного різноманіття.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. до громадського життя виходить новітня концепція – модернізм, яка охоплює не лише архітектуру й образотворчі мистецтва, але й, - перед усім, - весь комплекс суспільних засобів пізнання й перетворення: філософію, науку, політику, економіку, навіть релігію. Головними ознаками модернізму стають новизна й оновлення.

Віднині, з погляду модерністських уявлень, немає такого суспільного завдання й мети, які неможливо було б вирішити й досягти з застосуванням певного технологічного інструментарію. Технологія відтепер розуміється в найширшому значенні, - від власне промислових або архітектурно-будівельних чи мистецьких її галузей - аж до різноманітних засобів суспільного й особистого перетворення або ж і просто – маніпуляції особистою й масовою свідомістю.

Ключовими термінами тут є прогрес та зростання, які, власне, стають чи не найголовнішими суспільними вартостями, а за власних антиподів мають занепад та стагнацію. Прогрес – це невблаганні потреба в настанні оновлюючих змін. Якщо світове суспільство існувало до початку Першої світової (так званої Великої) війни в ілюзіях стабільності й самовдоволення науковими й технічними досягненнями, у підсумках катастрофічних воєнних мілітарних й суспільно-революційних змін початку століття виявилося, - головною необхідністю поступу віднині стають рішучі перетворення, оновлення й модернізація в усіх галузях громадського життя.

Формується ідеологія цього невпинного перетворення й поступу. Її творці стають вістунами й втілювачами новітньої сфери оновлюючої діяльності - соціального й мистецького авангарду, - який складає основу широкого суспільного руху за модерне радикальне оновлення – рішучу модернізацію, з відкиданням усього застарілого, одряхлілого й занепалого. Створюється концепція сучасного мистецтва й архітектури, тобто, - відповідного кожному часові й безперервно та безупинно оновлюваного.

Така ідея вперше пропонується й починає складатися ще в середині XIX ст., - у надрах новітнього класицизму (неокласицизму), зокрема, - у творчості К.-Ф. Шинкеля. Найважливішою естетичною проблемою пізнішого етапу творчості цього видатного класика були пошуки “сучасного, нового стилю” архітектури й мистецтва. “Чому ми завжди повинні будувати в стилі іншого часу!” – зауважував зодчий. Найвище завдання архітектури свого часу Шинкель вбачав у створенні “власного чистого стилю”.

Завдання побудови сучасних мистецтва й архітектури досягає чіткого теоретичного оформлення на початку ХХ ст., - у майстрів першого інтернаціонального стилю - модерну (О. Вагнер – “Сучасна архітектура”, 1900).

Створення сучасного мистецтва й архітектури означало рішучу експансію проектного підходу на всі сфери діяльності, пов’язані з формуванням предметного середовища, - створюється принципово нова сфера діяльності, - промисловий дизайн, або ж – художнє конструювання.

Уявлення про сучасну архітектуру й мистецтво пов’язані з розбудовою в першій половині ХХ ст. другого інтернаціонального, тобто міжнародного, стилю, що охопив не лише суто архітектуру, але й – весь діапазон формування предметного середовища, на всіх його рівнях, - від найдрібніших побутових речей до містобудівних структур. Треба мати на увазі, що таке формування, з погляду майстрів сучасної архітектури, неможливе без застосування прогресуючих індустріальних технологій. Другий інтернаціональний стиль, названо ще й функціоналізмом, а його дію - функціоналістичною революцією в світовій архітектурі, урбанізмі й мистецтвах. Власне, так воно спочатку й відбувалося.

Модернізм пройшов протягом кількох десятиліть ХХ ст. шляхом складного розвитку, - від авангардного революційного ентузіазму 1910-1920-х років – до певного розчарування від втілення модерних можливостей, - вже на початку 1960-х, - коли мету суцільного раціонально-доцільного оновлення, яку було оголошено з початком руху, так і не пощастило досягти, а модерністські дії призвели до несподівано протилежних результатів, - одноманітності й збіднення предметного середовища.

Проте, модерністські уявлення й засоби суспільного впливу залишаються в певних колах актуальні й понині, хоча розвиток ХХ ст. й визначив принципові межі їх ефективного застосування. Проте сучасну ідеологію неоглобалізму основано саме на принципах модернізму, хоча “чудовий і щасливий новий світ” декларується вже не для всього людства й кожної окремої людини, але лише для “золотого мільярду,” представники якого замешкуватимуть поєднану Європу й США з Канадою. Решта п’ять мільярдів мешканців планети Земля полишені власній долі й використовуються в якості людського «резервуару», а території їхнього існування – як резерви ресурсів корисних копалин для всього розвиненого світу.

Отже, вичерпання архітектурно-художнього й урбаністичного розвитку доктриною модернізму неможливе, - перед усім тому, що невпинному розвиткові покладено певні й визначені межі, - “ліміти зростання”, - встановлені хоча б обмеженістю невідновних ресурсів земної біосфери. Альтернативою цьому глухому кутові є множинність актуальних шляхів розвитку, що знаходить віддзеркалення у відповідному культурному різноманітті.