Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
TKA_Posibnik_UA.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

1.1.2. Роль теоретичної й практичної творчості “піонерів сучасної архітектури”

у підготуванні теоретичних і практичних концепцій функціоналізму.

Головні школи архітектурного модернізму, творчі угруповання,

проектно-дослідницькі тематизми й різновиди теоретичних уявлень.

Діяльність майстрів архітектурної плеяди з Західної Європи і США вперше в історії архітектури й містобудування створила ситуацію різкої, - революційної, - зміни теоретичних і практичних основ архітектурної професії. Базове теоретичне уявлення, - вітрувіанська “тріада” (“користь” – “міцність” – “краса”), - що слугувало представникам традиційної архітектурної професії протягом багатьох століть, виявилося рішуче витіснено новими уявленнями, - про структурну обумовленість архітектурної форми.

Причинами таких змін були, перед усім,

    • вихід на будівельну арену професійних конкурентів архітектора, - інженерів, які здатні буди створювати нову будівельну форму з застосуванням методів конструювання й розрахунку (які, до речі, потрапили й до архітектурної професійної сфери);

    • винайдення нових будівельно-конструкційних матеріалів (метали індустріального виробництва, залізобетон) та конструкційних систем;

    • розвиток нових функціональних типів будівель, що не мали історичних прототипів за всі часи розвитку традиційної архітектурної професії.

Першою, - піонерною - фігурою у створенні концепції сучасної архітектури виявися французький архітектор Анрі Лабруст (1801-1875). Два його твори, - будівлі першої публічної бібліотеки університету Сен Женев’єв у Парижі (1843-1850), - завершеної ще до відомого Кришталевого Палацу Джона Пекстона (1851), - та Національної бібліотеки Франції (1857-1867), - стають зразками функціонального трактування архітектурної форми, створеної з застосуванням нового типу просторових металічних конструкцій.

“Я наполягаю на тому, що в архітектурі форма завжди повинна відповідати функції, для виконання якої її призначено”, - цей теоретичний висновок А. Лабруста став першим, де встановлено залежність форми від функції в архітектурі.

Особливість впливу творчості й теоретичних уявлень А. Лабруста полягає ще й у створенні цим архітектором архітектурної школи, звідки його ідеї розповсюдилися не лише у Західній Європі, але й до США. Американський архітектор Генрі Хобсон Ричардсон, - учень Лабруста, - стає носієм протофункціоналістичних ідей, - саме від нього уявлення про функціональну побудову архітектурної форми потрапляють до обігу в США, - до майстра так званої “Чиказької школи” Луїса Генрі Саллівена (1856-1924), - творця концепції “органічної архітектури” . Саме останній робить висновок: ”Оскільки будь-яка форма має власну функцію... – і будь-яка функція знаходить власну форму. Цей принцип універсальний... Повсюди і завжди форма слідує функції.” Зроблений на основі аналізу природного формоутворення й роботи майстра з функціональним типом висотних адміністративних (ділових) будівель, цей висновок яскраво втілено, зокрема, у будівлях Гаранті-банку в Буффало (1894-95) та магазину й офісу кампанії “Карсон, Пірі й Скот” у Чикаго (1899). Принципи органічності в Л. Саллівена розповсюджено не лише на формальний бік архітектури, але й на комплекс пов’язаних з нею урбаністичних та соціальних чинників.

Продовжувач розвитку ідеї “органічної архітектури” - Френк Ллойд Райт (1869-1959) – починав архітектурну діяльність учнем у майстерні Адлера-Саллівена. У створеній Л. Г. Саллівеном, - на стику природознавства й філософії з архітектурою, - теоретичній концепції постулюється органічна єдність архітектурного твору, що виростає з оточуючого середовища немов рослина з ґрунту. Ф. Л. Райт розвинув ідею органічності у власному принципі єдності архітектурної форми й функції: “Якщо будівля органічна, ви не здатні собі уявити цей будинок будь-де в іншому місці”. Цю максиму втілено у десятках “будинків прерій” майстра, серед яких найвідомішим є будинок Робі в Чикаго (1909). Найхарактерніші для “будинків прерій” ефекти “перетікання” простору зсередини назовні. “Простір – це нова реальність, використанні якої в будівництві послуговує органічна архітектура”, - підкреслює Ф. Л. Райт. Уявлення про органічність архітектури розповсюджується майстром не тільки на відповідність її індивідуальному комплексові функціональних потреб, але й на відповідність її природному ландшафтові та обумовленість архітектурної форми властивостями уживаних матеріалів.

До цих теоретичних відкриттів додалися ще й спостереження Вільяма Моріса (1834-1896) та Гофріда Земпера (1803-1879). Якщо перший пов’язав визначення сутності художньої (й зокрема – архітектурної) форми з роботою над висхідними матеріалами (“форма визначається роботою”), - Г. Земпер стверджував залежність мистецької форми від виробничих процедур, що мають місце підчас її створення. Отже, вперше було зроблено теоретичні висновки щодо зв’язку форми з виробничою технологією й необхідністю досягнення органічної відповідності форми матеріалові й виробничій технології.

Творчість ще одного піонера сучасної архітектури, - Огюста Перре (1874-1954) пов’язана з архітектурним освоєнням нового, - для ХІХ ст., - матеріалу, - залізобетону.

Створений у ХІХ ст. як лабораторний матеріал (перший інженерно-винахідницький патент на залізобетонний виріб датовано 1850 р.), - залізобетон до самого кінця ХІХ ст.. використовувався й застосовувався як конструкційний матеріал майже винятково інженерами. Перша у світі виконана у залізобетоні громадська будівля (церква Сен Жан де Монмартр, - арх.. Анатоль де Бодо, - 1894-1904 р. р.), лише відтворювала формоутворення середньовічних сакральних будівель (готики), а залізобетон було застосовано головним чином завдяки тому, що саме ця технологія створювала значну економію коштів замовника.

Естетичні властивості й можливості залізобетону залишалися прихованими для архітекторів до структурних відкриттів О. Перре, який використав залізобетон для створення як традиційних об’єктів, так і споруд нової функції (житловий будинок на вул. Франклін в Парижі, - 1903; гараж на вул. Понтьє в Парижі , - 1905, театр Єлісейських Полів у Парижі, - 1911-13).

О. Перре чи не найпершим у світі відкрив особливу якісну властивість плану залізобетонних будівель, - так званий гнучкий план, що дозволяє не тільки домогтися змінюваного варіантного планування житлових поверхів, але й свідомо демократично революціонізувати планувальну й просторову структуру й функціональну схему театральної будівлі. “Архітектор – це поет, який мислить і творить конструюючи”, - це гасло О. Перре чітко встановлює зв’язок архітектурної форми з конструкцією, - тобто, архітектурна форма визначається конструкцією.

До схожого теоретичного висновку прийшов у підсумку власного творчого шляху австрійський архітектор Отто Вагнер (1841- 1918), який до ідей сучасної архітектури йшов від посади придворного архітектора-оформлювача у Відні й почесної посади професора Імператорської Академії красних мистецтв. Академічна кар’єра О. Вагнера раптово урвалася 1897 року, коли той приєднався до “Віденського Сецесіону”, - угруповання молодих художників і архітекторів віденського модерну (“вієнер модерн”). Молоді бунтівники розмістили над брамою власного храму мистецтв, - виставкової зали Віденського Сецесіону, - дуже характерне гасло: “Часові - його мистецтво. Мистецтву – його свободу”. Побудований у 1897 р. за проектом молодого архітектора Йозефа Марії Ольбриха, - цей павільйон було увінчано золотим куполом зі скла, оповитого стилізованим лавровим віттям й листям, - символом склепіння священного гаю Аполлона. На зразок античної давньоримської традиції народного протесту (“сецесіон плебіс”) молоді нонконформісти начолі з О. Вагнером, об’єднані навколо ідей оновлення мистецтв, здійняли на знаменах руху гасло “Ver Sacrum” (Весна Священна), - у розумінні мистецтва як своєрідної священної жертви вічному оновленню.

Проте, ці символічні гасла співіснували у творчості О. Вагнера з відчутним раціоналізмом. Це позначилося ще підчас проектування станцій віденської залізниці (1894-1897), де архітектуру пов’язано з призначенням і певною ситуацією кожної з 40 станцій. Подальша раціоналізація архітектурних вирішень сталася у реалізації будівлі “Майоліка-хаус” (1898), - у цьому житловому будинкові головний його плаский фасад прорізано рядами однакових віконних отворів, в той час як поле стіни декороване порцеляновими глазурованими плитками, що утворюють суцільний килим рослинного орнаменту в стилі “вієнер модерн”. Ритм орнаменту байдужий до членувань стіни, але не виходить з її площини.

Раціонально-конструктивні тенденції посилюються у будівлі Центральної поштово-ощадної каси у Відні (1904-06). Ця симетричну будівлю спроектовано з центральним операційним залом зі скляним дахом - покрівлею-ліхтарем й рядами опор, що виокремлюють знижені бічні нефи. Від примхливої пластики модерну тут залишилися хіба що складна крива начерку центрального зводу скляного ліхтаря й звужені донизу стрункі опори. Проте на головному фасаді свідомо підкреслено алюмінієві конструктивні деталі кріплення мармурового облицювання до масиву стіни.

Саме О. Вагнерові належить авторство терміну “сучасна архітектура” (буквально така назва виданої автором у 1902 р. книги). “Сьогодні красивим може вважатися лише сучасне”, - такий підсумковий висновок О. Вагнера. “Некорисне не може бути красивим”... “Кожна архітектурна форма виникла з конструкції й поступово стала художньою формою... Архітектор повинен розвивати нові форми тільки з конструкцій. У подальшому пануватиме найвища простота, а в створенні нової художньої форми домінуюче значення матимуть конструкції і матеріал. Це обумовлено сучасною технікою”.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]