43) Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років хіХст

скасувавши кріпосне право, російський царизм відкрив шлях буржуазним перетворенням в імперії. Тому після селянської реформи 1861 р. царському уряду довелося провести реформи. їхнім завданням було пристосування старого самодержавно-поліцейського ладу до вимог капіталістичного розвитку. Протягом 60-70-х років XIX ст. було проведено земську, міську, судову, військову, фінансову, шкільну й цензурну реформи, які охопили головні напрями життя імперії. При плануванні цих заходів бралося до уваги й те, що до здійснення прогресивних реформ долучаться й активні діячі демократичної громадськості. Жандарми сподівалися, що нова сфера докладання зусиль відверне українських демократів від антиімперської та національно-визвольної боротьби в усіх «національних окраїнах». Відповідно до земської реформи по всій імперії створювалися земства — виборні органи місцевого самоврядування, які діяли під контролем урядової адміністрації. Земські установи були запроваджені в шести губерніях України, за винятком правобережних. Там чимало поміщиків узяли участь у польському повстанні 1863 p., і царизм боявся, що земства перетворяться на законні органи польського національно-визвольного руху. У земському самоврядуванні брало участь усе населення, яке мало земельну власність: дворяни, духівництво, міщани й селяни. Вони ділилися на три виборчі курії, що обирали своїх представників — «гласних» — до повітових і губернських зборів. Причому виборча система забезпечувала перевагу дворянам. Вони зазвичай становили понад 75 % усіх членів земств, тоді як селяни рідко коли мали 10 % місць. Земські збори скликалися раз на рік і тривали кілька днів. На першому засіданні вони обирали повітових і губернських предводителів дворянства головами відповідних зборів, а також губернські та повітові земські управи (постійні виконавчі органи земств) строком на 3 роки.

16. Реформи адміністративного управління 60-70-х років

Реформа місцевого самоврядування проводилася в 2 етапи: 1864 р. — земська реформа, 1870 р. — реформа міського самоврядування. За цією реформою з 1864 р. — у повітах і губерніях запроваджувалися земські збори, що обирали свої виконавчі органи — земські управи (відповідно повітові й губернські). З 1870 р. у містах запроваджувалися міські думи, що обирали свій виконавчий орган — міські управи.

Функції земств і міських дум:

· були позбавлені політичних прав і займалися виключно місцевими господарськими та соціальними питаннями (опікуванням і утриманням шкіл, лікарень, пошт, психлікарень, ветеринарних служб і т. п.); · їхня компетенція й дієвість істотно обмежувалися урядовим рішенням 1867 р., яким заборонялося збирати податки з промислових підприємств, що позбавило земства фінансових важелів; · відповідно до указу від 19 серпня 1879 р., губернатори одержали право відкликання так званих «неблагонадійних» гласних земств на свій розсуд; · обмеженість виконавчої влади, тому що для виконання своїх постанов (збору податків, будівництва шкіл, лікарень і т. п.) вони зверталися до вищих державних установ, їм не підпорядкованих.

Значення земств і міських дум:

· вирішували багато господарських проблем, займалися благодійницькою діяльністю;

· відіграли велику роль у статистичному вивченні господарства Росії й України та їх території (земства щороку випускали статистичні збірники про наявність на своїй території кількості селян, городян, дітей, лісових угідь і т. п.);

· були «п’ятим колесом у возі російського державного управління», бо не мали реальної влади, були під контролем, 80–85 % коштів витрачали на своє утримання.

Судова реформа

Була викликана невідповідністю старого законодавства новим умовам. Наприклад, за старим законодавством селянин не міг виступати в суді від свого імені, а за «Маніфестом» 1861 р. селянин став особисто вільним. За цією реформою замість станового суду (окремо для селян, дворян) запроваджувався єдиний для всіх безстановий суд, що складався з коронного суду (у кримінальних справах) і мирового суду (у цивільних і дрібних кримінальних справах). Була введена незалежність суду від адміністративних органів (губернаторів, міністрів і т. п.). Рішення суду вважалося остаточним і могло бути оскаржене лише вищою судовою інстанцією тільки в разі порушення порядку судочинства. Судові засідання стали більш демократичними: на зміну закритому судовому засіданню прийшло відкрите, публічне. Запроваджувалися суд присяжних, змагальність сторін (прокурор — адвокат) та ін.Судова реформа 1964 року — це найбільш послідовна з буржуазних реформ у Росії середини XIX ст., яка, втім, зберегла чимало станово-феодальних пережитків. Наприклад, залишався окремий суд для духівництва (консисторія), військовослужбовців (трибунал) і Особливий Верховний суд для вищих сановників. З 1866 р. судові чиновники ставилися в залежність від губернатора й підкорялися «його законним вимогам». З 19 травня 1871 р. політичні справи замість суду стала розглядати жандармерія.

Військова реформ

Військова реформа була викликана необхідністю реорганізації армії після поразки в Кримській війні. За цією реформою: · для солдатів замість рекрутських наборів запроваджувалася загальна військова повинність (від якої звільнялись особи з вищою освітою, духівництво, інородці та ін.). Скорочувався термін служби з 20 років спочатку до 12, а потім до 6 років у сухопутних військах і 7 років у військово-морському флоті. Були заборонені тілесні покарання; · для офіцерів проведена реформа військово-навчальних закладів, за якою засновувалися військові гімназії, юнкерські училища, збільшувалася кількість місць у військових академіях та Академії Генерального штабу; · було реорганізовано військове відомство у військове міністерство, якому стали підкорятися всі галузі військового управління, було створено 15 військових округів, відбувалося переозброєння й переобмундирування армії. У результаті цієї реформи посилилися мобільність та боєздатність російської армії. Фінансова реформа Фінансова реформа була викликана необхідністю впорядкування фінансів після Кримської війни й пошуку коштів для проведення селянської реформи та переведення країни на шлях капіталістичного розвитку.За цією реформою:

· засновувався Держбанк, що сконцентрував у собі усі фінанси держави;

· скасовані система відкупів територій і непрямі податки (за сіль, вино, тютюн тощо), які стали збирати замість приватних осіб державні акцизні установи; · з 1862 р. стали публікуватися в пресі всі доходи й витрати держави. Значення цієї реформи: вона впорядкувала фінанси держави, але в цілому залишилася половинчастою, бо основний тягар податків, як і раніше, несло селянство, тоді як дворянство було звільнене від податків, хоч і з’їдало величезну частину державної скарбниці (50 % коштів витрачалося на утримання армії й державного апарату). Реформа народної освіти .Необхідність цієї реформи була викликана збільшенням попиту на фахівців у зв’язку з початком капіталістичного розвитку (потреба в інженерах, механіках, лікарях і т. д.). За цією реформою: · почалося бурхливе створення початкових, середніх шкіл, училищ, гімназій (у 1856 р. 8 тис. по всій Росії, у 1896 р. — 78,7 тис.); · проведена реформа початкової та середньої освіти: запроваджувався буржуазний принцип рівності всіх станів і національностей, було дозволено відкривати приватні школи. Навчання поділялося на класичне (гімназії, що готували до університетів) і реальне (училища, що готували до вищих технічних навчальних закладів); · надана автономія університетам, які одержали право самостійно вирішувати всі свої наукові, навчальні, адміністративні, фінансові та інші питання. У цілому реформи 60-х ― 70-х рр. в Україні сприяли значному пожвавленню громадсько-політичного життя, спрямовуючи країну шляхом модернізаційних перетворень в економіці та демократизації суспільства. Так, земства та міські думи в Україні стали школою для кількох поколінь українських діячів. Проте значна частина населення (як селяни, так і передова інтелігенція) не були задоволені обмеженими реформами і вимагали подальших змін. Тому остаточно стабілізувати ситуацію в країні уряду не вдалося.