49) «Братство тарасівців»

До засновників Тарасівців належали: Віталій Боровик, Борис Грінченко, Іван Липа, Микола Міхновський,Володимир Шемет. Крім культурної діяльності (поширення української мови в родині, установах, школах, навчання дітей української грамоти, доповідей, культивування ідей Шевченка), Тарасівці висунули політичні постулати визволення української нації з-під російського панування, повної автономії для всіх народів Російської Імперії та соціальної справедливості.

У містечку Глинську поблизу Ромен, де працювали студенти, наприкінці літа 1891 року була закладена програма Братства тарасівців. Серед основних положень були такі:

 самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказ, вільна між вільними, рівна між рівними, без пана і хама, в будучому без класової боротьби

 федеративна всередині: цебто федерація Лівобережної, Правобережної, Степової України, Кубані й Галичини

 на чолі держави гетьман як президент і сейм

 мета держави — передусім і над усе удержавлення поверхні і надр землі, грубого промислу й гуртового гандлю, трудова повинність, загальна державна асекурація, загальна безплатна й обов'язкова школа

 свобода віри, відокремлення церкви від держави, національна армія

 боротьба з імперіалізмом, боротьба зі свавільними утисками

 Україна для українців, себто, що визнають себе українцями

 культура нації і своя наука, своя краса, свій розум, своя правда, своя воля, свій Бог

 не ми будемо, коли Вкраїні волі й долі не здобудемо

Ідеологічні основи Тарасівців виготував І. Липа (проголошені у Харкові на Шевченківських поминках у лютому 1893); дещо доповнені, вони були анонімно надруковані в журналі «Правда» (квітень 1893) під назвою «Profession de foi молодих українців». Ідеї Тарасівців були пропаґовані Вартовим (Б. Грінченком) у «Листах з Наддніпрянської України» та М. Коцюбинським у казці-алегорії «Хо».

50) Західноукраїнські землі в другій половині хіх ст. Москофіли, народовці

«Москво філи» (галиччина, буковина, закарпаття) Покладали надії на допомогу Росії і прагнули приєднати Зах укр. землі до Росії. Заперечували існування східнослов’янських націй, а отже і їх незалежних держав. Відстоювали тезу «єдиної неподільної російської народності», до якої зараховували і україну. Ігнорували українську мову. (до неї входили інтелігенція, духівництво, сільська буржуазія) отримували таємну допомогу з боку Росії.створили «Руську раду» 1870 (політ орг.), газету «Слово», журнали «Лада» « Галичина».

нАродовці (галичина, буковина, закарпаття). Виступали за єдність усіх українських земель, за розвиток єдиної української мови на основі народного говору. Прагнули розбудити національну свідомість української молоді. Присвятили себе служінню українському народові, тому й одержали свою назву. Основною соціальною підтримкою для них були: молода зах-укр інтелігенція, вчителі , студенти. Створили «руська бесіда»- 1861, «просвіта»-1861, літературно-наукове товариство ім. Т.Шевченка (ЛНТШ) -1973.

51) Суспільно- політичне життя та національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у другій половині хіх ст.

У 1873 р. у Львові було організовано Літературне товариство ім. Шевченка, що пізніше перетворилося на Наукове товариство ім. Шевченка. Відповідно до статутів існуючих академій поділялося на секції: історико-філософську, філологічну, математико-природничо-медичну. Воно намагалося навіть створити Могилянсько-Мазепинську академію наук, але австро-угорська влада ігнорувала цю ідею й не підтримала її ініціаторів (серед яких варто відзначити видатного українського історика М. Грушевського, автора сотень праць з історії України, зокрема монументальної «Історії України-Руси»). Наприкінці 80-х рр. XIX ст. в Західній Україні починають набувати поширення ідеї соборності українських земель та незалежності України. Їх висловлювали і діячі створеної наприкінці 80-х рр. Української радикальної партії (першої політичної партії в Західній Україні, засновники — І. Франко та М. Павлик) і створеної на її основі у 1899 р. Національно-демократичної партії (куди увійшли праві діячі УРП та деякі народовці), і діячі лівого спрямування, що заснували того ж року Українську соціал-демократичну партію (М. Ганкевич та ін.). Символом соборності та незалежності України стали такі поетичні твори як «Не пора!» І. Франка, «Молитва за Україну» (слова О. Кониського, музика М. Лисенка) і особливо «Ще не вмерла Україна» (слова П. Чубинського, музика М. Вербицького, піснею-гімном став у Галичині в 90-х рр. XIX ст.).