88. Технологія інтерактивного навчання у викладанні психології.

Застосування інтерактивних технологій навчання на заняттях з психології дозволяє розвивати основи нестандартного мислення студентів, відхилитися від стереотипності у мисленні, розвиває уяву, навички комунікативного спілкування, інтелектуальну, емоційну, мотиваційну та інші сфери.

Інтерактивні технології навчання відносяться до педагогічних технологій, побудованих на основі гуманізації й демократизації педагогічних відносин, активізації діяльності студентів та ефективності організації та управління процесом навчання.

Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачену мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен студент відчує свою успішність, інтелектуальну спроможність.

До ознак інтерактивного навчання відносяться:

- наявність спільної мети (а не однаковою для всіх студентів) і чітко спланованого очікуваного результату навчання;

- опора при навчанні на суб'єктний досвід кожної людини;

- навчання вибудовується на основі діалогу, наприклад викладачем та студентами, чи лише студентами, або, наприклад, між студентами і комп'ютером;

- позитивна взаємозалежність студентів, творчість, співпраця у навчанні;

- досягнення особистого успіху можливе лише за умови досягнення успіху всіма учасниками освітнього процесу;

- активність, ініціативність всіх студентів в освітньому процесі;

- створення комфортних умов навчання, студент повинен відчувати свою інтелектуальну спроможність;

- передбачає наявність проблемного завдання, відбувається обмін знаннями, ідеями, способами діяльності і т. і., виробляється та відстоюється (або змінюється під дією аргументів) власна позиція в атмосфері взаємної підтримки, доброзичливості;

- виключення домінування однієї думки над іншій, і виступаючих один над одним;

- поєднання індивідуальної, парної, групової, колективної роботи.

Залежно від мети заняття та форм організації навчальної діяльності студентів інтерактивні технології навчання були об'єднані в 4 групи:

1. Інтерактивні технології кооперативного навчання.

2. Інтерактивні технології колективно-групового навчання.

3. Інтерактивні технології ситуативного моделювання.

4. Інтерактивні технології відпрацювання дискусійних питань.

89. Принципи психотерапевтичної корекції ставлення людини до хвороби

Ставлення до хвороби (Рохлін Л.Л., 1957, Скворцов К.А., 1958) - випливає з поняття «свідомість хвороби», що й формує відповідне реагування на хворобу. Ставлення до хвороби складається з сприйняття хворим своєї хвороби, її оцінки, пов'язаних з нею переживань і що випливають із Такого ставлення намірів і дій.

Р. Баркер (Barker R., 1946) виділяє 5 типів ставлення до хвороби: уникнення дискомфорту з аутизация (характерний для пацієнтів з невисоким інтелектом); заміщення із знаходженням нових засобів досягнення життєвих цілей (особи з високим інтелектом); ігноруюча поведінка з витісненням визнання дефекту (в осіб з середнім інтелектом, але високим освітнім рівнем); компенсаторне поведінка (тенденції агресивного перенесення неадекватних переживань на оточуючих тощо), невротичні реакції.

Спілкування хворого і психотерапевта починається з:

1.При консультуванні хворого психотерапевтом, психологом чи психіатром збирається ретельний психологічний анамнез.

2.Анамнестичні дані повинні бути підтверджені і уточнені даними психологічного обстеження: особливості особистості, характеру, емоцій а також мікросоціального оточення.

3.Психотерапевт аналізує інформацію, отриману анамнестичними, клініко-психологічними та експериментально-психологічними методами. Формується уявлення про особливості, що сприяють формуванню особистісних конфліктів, створення неадекватного Я.

4. Розуміння цих важливих моментів пояснює індивідуально-особистісний зміст і дає ключ до побудови терапевтичного втручання.

Мішенями психотерапевтичної роботи можуть бути:

• високий рівень тривожності як показник неуспішності переробки психологічного конфлікту;

• інтегрований комплекс відносин до хвороби, що свідчить про відносність соціально-психологічної адаптації хворих;

• дисгармонійно організовані зв'язки психологічних характеристик особистості, що полегшують і потенціюють зрив адаптаційно-компенсаторного психосоматичного процесу;

• вузькість «спектра» використовуються захисних механізмів і неадекватні поведінкові стратегії.

Робота психотерапевта орієнтована на особистісне зростання, дорослішання пацієнта. У гострій фазі з хворим не слід вести бесіди, спрямовані на розтин конфліктів, але треба використовувати всі можливості для обговорення необхідних змін у поведінці та побуті. Лише з часом в ході психотерапії можна намагатися впливати на соматичні функції. Для відносин з хворим корисно, якщо лікуючий лікар спочатку визначить, до якого типу належить даний пацієнт. Пасивний тип шукає захисту у спілкуванні з лікарем, в той час як з гіперактивним типом показана інша тактика: слід мати на увазі роздвоєність хворого між його прагненням до незалежності і одночасної потребою в пасивній залежності. У хворих добре зарекомендував себе аутотренінг. Як і при багатьох інших психосоматичних станах, груповий тренінг дає більше переваг в порівнянні з індивідуальним. Особливо гіперактивним типом важливо дізнатися, що можна бути активним і в розслабленому стані. Позитивне перенесення на терапевта також дає переваги при цій формі терапії. Перш за все, слід звернути увагу на те, щоб хворий отримував допомогу, якої він несвідомо потребує. Це вимагає від лікаря розуміння сенсу симптому і правильного тлумачення. Успішно використовуються методи сімейної психотерапії, гештальт-терапії, транзактного аналізу, арт-терапії, психодрами, тілесно-орієнтованої терапії, когнітивної психотерапії