- •81. Характеристика організацій як відкритих систем
- •82 Основні психотехнології глибинної психології
- •83. Технологія кредитно-модульного навчання у процесі викладання психології
- •84. Зміст та характеристика класичного психоаналізу 3. Фрейда.
- •85. Криза професійного вибору на стадії професійної освіти. Фактори що її детермінують та способи подолання.
- •86. Провідні тенденції викладання психології на сучасному етапі.
- •87. Критерії здоров'я вооз
- •88. Технологія інтерактивного навчання у викладанні психології.
- •89. Принципи психотерапевтичної корекції ставлення людини до хвороби
- •90. Криза професійних експектацій на стадії адаптації. Фактори що її детермінують та способи її подолання.
- •93.Методи та психотехнології гуманістичного напрямку психотерапії
- •94. Визначення психічного здоров’я та рівнів психологічної адаптації людини
- •96. Конфлікти в медичному середовищі,її різновиди,гендерні особливості,способи вирішення та попередження
- •97.Принципи кредитно – модульної системи навчання.
- •98. Психологічні умови успішного засвоєння курсу психології на сучасному етапі
- •99. Вплив мотивації на динаміку, продуктивність та якість психічної діяльності особистості.
- •100. Особистість у культурно-історичній теорії л.С.Виготського
100. Особистість у культурно-історичній теорії л.С.Виготського
У своїй теорії вчений здійснює перехід до трактування соціального середовища не як фактора, а як джерела розвитку особистості. У розвитку дитини, стверджує Виготський, переплітаються дві лінії.
Перша - шлях природного дозрівання, друга - оволодіння культурними способами поведінки і мислення. Допоміжними засобами організації поведінки і мислення, які людство створило в процесі свого історичного розвитку, є системи знаків-символів (наприклад, мова, письмо, система числення тощо).
З позиції культурно-історичної концепції психічний розвиток особистості невіддільний від розвитку особистості й проходить декілька стадій. Початкова пов'язана з тим, що дорослий управляє поведінкою дитини, спрямовуючи реалізацію його «натуральних», мимовільних функцій. На другій стадії дитина сама стає суб'єктом і спрямовує поведінку інших (приймаючи їх об'єктом). На наступній стадії дитина починає застосовувати до самої себе (як до об'єкта) ті способи управління поведінкою, які інші застосовували до неї, а вона до них. Виготський вважає, що кожна психічна функція з'являється на сцені двічі - спершу як колективна, соціальна діяльність, а потім як внутрішній спосіб мислення дитини. Отже, головна закономірність онтогенезу у психіки полягає в інтеріоризації дитиною структури її зовнішньої, соціальної діяльності, внаслідок чого психічні функції стають усвідомленими і довільними.
Інтеріоризуючись, «натуральні» психічні функції трансформуються і «згортаються», набувають усвідомленості і довільності. Потім, завдяки напрацьованим алгоритмам внутрішніх перетворень, стає можливим процес екстеріоризації — винесення назовні результатів розумової діяльності, що спочатку здійснювались як задум у внутрішньому плані. Висунення принципу «зовнішнє через внутрішнє» у культурно-історичній концепції розширює розуміння провідної ролі суб'єкта у різних видах активності — перш за все, в ході навчання і самонавчання. Процес навчання трактується як колективна діяльність, а розвиток внутрішніх індивідуальних властивостей особистості дитини здійснюється завдяки її співпраці з іншими людьми. Запровадження Виготським поняття зони найближчого розвитку дозволило завершити суперечку про пріоритети навчання або розвитку: лише те навчання є успішним, яке випереджує розвиток.
