93.Методи та психотехнології гуманістичного напрямку психотерапії

Гуманістична психологія - напрям у західній (переважно американській) психології, що визнає своїм головним предметом особистість як унікальну цілісну систему, яка являє собою не щось наперед відоме, а «відкриту можливість» самоактуалізації, властиву тільки людині.

Основна мета гум. психол. - допомогти людині стати "цілком діючої особистістю". З самого початку, увага концентрується не на проблемах людини, а на ньому самому, на його "Я".

Основні компоненти гуманістичної психотехніки

Емпатія - Це таке ставлення психолога до клієнта, при якому клієнт сприймається і розглядається не об'єктно, не через призму інструментальних концепцій, а безпосередньо через позитивне особисте ставлення і прийняття його феноменологічного світу.

Турбота - у концепції К. Роджерса має виражений відтінок безумовного прийняття клієнта таким, який той є, причому саме співчутливого прийняття з вираженою готовністю відгукнутися на актуальний стан і з перспективою бачення особистісного потенціалу клієнта.

Конгруентність - поняття, згідно К. Роджерсу, що відбиває такі суттєві ознаки поведінки консультанта (психотерапевта): відповідність між почуттями і змістом висловлювань; безпосередність поведінки; невідчуженість, інструментальність концепцій чи статусні ігри; щирість і перебування таким, який той є.

У роботах засновника напряму виділяється сім етапів консультативного процесу, знання і повноцінне використання яких також можна віднести до методичної сторони підходу:

перша стадія - заблокованість внутрішньої комунікації (відсутнє Я-повідомлення або повідомлення особистісних смислів, заперечується наявність проблем, відсутнє бажання до змін);

друга стадія - самовираження (коли клієнт починає в атмосфері прийняття відкривати свої почуття, проблеми з усіма своїми обмеженнями та наслідками).

На третій і четвертій стадіях відбувається розвиток процесу саморозкриття і прийняття себе клієнтом у всій своїй складності, суперечливості, обмеженості і незавершеності.

На наступній, п'ятій стадії, відбувається процес віднесення до феноменологічного світу як до свого, - долається відчуженість від свого "Я", і, як наслідок, зростає потреба бути собою.

Методи гуманістичної психології, спрямовані на усвідомлення внутрішнього стану, самості, внутрішньо-особистісних конфліктів

- Методи самопізнання і самовираження.

- Вербальне і невербальне звільнення емоцій.

- Вивільнення емоцій за допомогою фізичних рухів.

- Захисні пози тіла.

- Медитація.

- Малюнок, ліплення, музика як засобу самовираження і гармонізації внутрішнього стану та міжособистісних відносин.

- Емпатичне слухання.

94. Визначення психічного здоров’я та рівнів психологічної адаптації людини

Когнітивна психотерапевтична традиція трактує психічне здоров´я як «процес адекватної інтерпретації й оцінки власного досвіду», що акцентує спосіб відновлення тієї самої цілісності. А прихильники біхевіористської психотерапевтичної традиції, на відміну від гуманістичної, навпаки, формують «цілісність» (адаптованість) індивіда шляхом розв´язання протиріччя між вродженим і набутим на користь останнього. Тому психічне здоров´я в їхньому розумінні - оволодіння новою поведінкою з метою адаптації до середовища.

Однак, як зазначає, Ч. Райкрофт, психічне здоров´я часто плутають з поняттям норми, однак «здоров´я має відношення до стану цілісності й інтеграції, тоді як нормальним вважають стан, що відповідає будь-якій нормі, яку автор вибирає як стандарт для порівняння».

Коли говоримо про психічне здоров´я людини, то йдеться про людей, у яких нема патології, щодо психічних відхилень то їх або нема, що, фактично, є ідеальним результатом, або вони мають ненормативний (але не аномальний, не ненормальний) характер. Тому психічне здоров´я людини загалом може бути відмінним, хорошим, задовільним і поганим.

Критеріями психічного здоров´я людини є:

- Адекватний до віку рівень зрілості пізнавальної, емоційно-почуттєвої та вольової сфер особистості;

- Здатність керувати своєю поведінкою;

- Здатність вибирати життєві цілі та розумно планувати їхнє досягнення;

- Особистісний та соціальний оптимізм;

- Задоволення від діяльності, особистого й суспільного життя, спілкування, споглядання картин природи;

- Розуміння прекрасного, комічного й трагічного;

- Відповідність суб´єктивних образів об´єктам, що їх відображають, а характеру реакції - зовнішнім подразникам;

- Адаптивність у мікросоціальних відносинах;

К.К. Платонов виділяє наступні взаємопов'язані види психічної адаптації (і відповідно дезадаптації) людини, що розглядаються як складові її компоненти:

1) (Психо) фізіологічна адаптація, або властивість організму доцільно перебудовувати фізіологічні функції відповідно до вимог середовища. Сюди відносяться такі адаптивні процеси, порушення яких призводить до девіантної поведінки і як наслідок - власне психологічної дезадаптації, а також фізіологічні прояви стресу.

2) Власне психологічна [або психічна - ] адаптація, порушення якої пов'язані з напруженістю, психологічним стресом.

3) Психо-соціальна адаптація, або адаптація особистості до спілкування з новим колективом. 95. Мотивація вибору професії психолога. Вплив мотивації на формування особистісно-професійних якостей психолога.

Студенти-психологи не завжди обирають спеціальність з метою отримання професії психолога і оволодіння професією, іноді причинами такого вибору стають мотиви: “відсутність математичних дисциплін”, “необхідний диплом”, “щоб взяли на роботу”, “змусили батьки”, “друзі пішли і я не гірше” тощо. Ці мотиви свідчать про нейтральне або негативне ставлення до обраної професії. Звісно такі показники свідчать про неадаптованість до навчально-професійної діяльності.

Домінуючими мотивами є допомога людям і бажання їх зрозуміти.

На другому місці стоїть прагнення до спілкування з людьми .

Набагато менше мотив усвідомлення корисності даної професії. Це свідчить про те, що далеко не всі розуміють, для чого потрібна психологічна служба, наскільки вона корисна і як може стати в нагоді надалі.

Визначили мотив любові до дітей та мотив - покликання до професії

І, нарешті, останній щабель в ієрархії мотивів займають наступні два мотиви: 1) усвідомлення гуманності професії, 2) усвідомлення свободи дій у руслі цієї професії. Це свідчить про те, що студенти не знають елементарних функцій професії психолога, не кажучи вже про такий її якості, як гуманність.

Формування мотивації професійної діяльності здійснюється у двох напрямках: у перетворенні загальних мотивів особистості у професійні й у зміні системи професійних мотивів у зв'язку з зміною рівня професіоналізації. На різних етапах професійного становлення та розвитку різні мотиви виявляються домінуючими, забезпечуючи найбільшу включеність студента-психолога в освоєння і виконання діяльності. Результати досліджень показують, що в процесі оволодіння професією зростає роль внутрішньої мотивації, пов'язаної з самоствердженням себе як професіонала. Разом з тим зміна домінуючої мотивації є глибоко індивідуальним процесом і залежить від особистісних особливостей, умов праці або навчання, організації діяльності