- •Теоретичні і технологічні принципи розроблення новітніх сплавів із спеціальними властивостями для виробництва деталей різними способами лиття
- •Реферат
- •Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів
- •1 Аналіз умов експлуатації жаростійких, жароміцних, корозійностійких і зносостійких деталей у різних галузях промисловості
- •1.1. Аналіз умов експлуатації жаростійких деталей
- •1.2 Матеріали для виготовлення жаростійких деталей та їх властивості
- •1.3 Матеріали для виготовлення жароміцних і корозійностійких деталей та їх властивості
- •1.4 Характеристика умов експлуатації матеріалів у гідроабразивному середовищі
- •1.5 Матеріали для виготовлення зносостійких литих деталей
- •1.6 Характеристика формувальних та стрижневих сумішей
- •1. 7 Термомеханічне оброблення металів
- •1.8 Загальна характеристика спеціальних способів лиття.
- •1.9 Висновки та постановка завдання дослідження
- •2 Методика дослідження
- •2.1 Матеріали, використані для виплавляння жаростійких, жароміцних й зносостійких сталей і зносостійких чавунів
- •2.2 Проведення експериментальних плавок
- •2.3 Визначення ливарних властивостей
- •2.4 Дослідження механічних властивостей
- •2.5 Дослідження спеціальних властивостей сталей
- •2.6 Визначення механічних властивостей жаростійких і жароміцних сталей за високих температур
- •2.7 Визначення параметрів термомеханічного оброблення хромоалюмінієвої сталі
- •2.8 Визначення зносостійкості сплавів в умовах гідроабразивного зносу
- •2.9 Методика визначення властивостей формувальних і стрижневих сумішей
- •3 Визначення оптимального хімічного складу жаростійких хромоалюмінієвих сталей для виготовлення виливків різними способами лиття
- •3.1 Оптимізація хімічного складу хромоалюмінієвих сталей для виготовлення виливків різними способами лиття
- •3.1.1 Дослідження ливарних властивостей хромоалюмінієвих сталей
- •3.1.2 Дослідження механічних властивостей хромоалюмінієвих сталей
- •3.1.3 Дослідження окалиностійкості хромоалюмінієвих сталей
- •3.2 Визначення механічних властивостей хромоалюмінієвої сталі за високих температур
- •3.3 Визначення параметрів термомеханічного оброблення хромоалюмінієвої сталі скорегованого хімічного складу
- •3.4 Дослідження впливу технологічних факторів плавлення високолегованих сплавів на формування структури металу у виливках, виготовлених різними способами лиття
- •3.5 Визначення оптимального складу зносостійкого білого чавуну
- •3.6 Дослідження властивостей стрижневих сумішей
- •4 Мікролегування і модифікування рекомендованих сплавів на основі заліза для виготовлення виливків різними способами лиття
- •4.1 Мікролегування і модифікування жаростійких хромоалюмінієвих сталей для виробництва виливків різними способами лиття
- •4.2 Вибір та обґрунтування оптимального складу жаростійких сталей та зносостійкого чавуну для виготовлення литих деталей різними способами лиття
- •5 Розроблення, апробація і впровадження у виробництво технологічних процесів виготовлення литих деталей із рекомендованих сплавів різними способами лиття
- •5.1 Технології виготовлення великогабаритних жаростійких виливків у разових піщаних формах
- •5.2 Виготовлення литих деталей литтям за витоплюваними моделями
- •5.3 Виготовлення виливків із високомарганцевих сталей
- •Висновки
- •Рекомендації
- •Перелік посилань
- •Додаток а додаток б
- •Додаток в
- •Додаток г
2.4 Дослідження механічних властивостей
Вибір зразків для визначення механічних властивостей тонкостінних виливків. Практика показує, що на властивості литого металу великий вплив справляє ливарна кірка із дрібнозернинною структурою, яка, переважно, відокремлюється від виливка під час його механічного оброблення. Зразки, вирізані з масивних «треф», клинів або із самого виливка, не відображають конкретної конструктивної міцності металу в цілому, а характеризують лише його властивості в окремих частинах виробу. Зрозуміло, що властивості проби повинні бути порівнянні із властивостями виливків, які контролюють.
Оскільки в роботі визначали механічні властивості сплавів, які використовують, переважно, для виготовлення тонкостінних виливків, нами спроектовано й виготовлено металеву модельну оснастку (рис. 2.4), яка дає можливість одержувати в одній формі 4 якісні зразки необхідних розмірів.
Рисунок 2.4 – Модельна оснастка для виготовлення розривних зразків
Перевагою цієї технології є простота виготовлення форм і невелика їх металомісткість.
Заливання форм здійснювали вертикально, сифоном. Наявність у верхній частині зразків невеликих надливів забезпечує одержання зразків без осьової поруватості.
Випробовуванню піддавали зразки в литому стані після відповідної підготовки. Така методика показала високу відтворюваність результатів. Відносна похибка характеристик міцності зразків з однієї форми не перевищувала + 5%.
Для дослідження ударної в’язкості високолегованих сплавів зразки одержували у формах (рис 2.5), виготовлених з використанням спеціального кущового оснащення. Наявність у формі перегородки 1 дає можливість витрачати в кожному досліді однакову кількість розплаву. Після видалення перегородки здійснюється швидке й рівномірне заповнення форми рідким металом, що забезпечує однакові умови для виготовлення зразків. У кожній формі одночасно можна виготовляти 15 зразків. Металографічні дослідження зразків показали, що вони мають однакову структуру по всій довжині без ливарних дефектів.
1 – перегородка; 2 – форма; 3 – опока
Рисунок 2.5 – Ливарна форма для виготовлення ударних зразків
Визначення механічних властивостей. Тимчасовий опір розриванню, відносне подовження й звуження визначали на універсальній гідравлічній машині моделі МР-100 за стандартною методикою.
Ударну в’язкість визначали випробуванням литих зразків без надрізів на маятниковому копрі із максимальною енергією удару 49 Дж.
Твердість зразків вимірювали на пресі Бринелля за стандартною методикою.
Мікротвердість структурних складових визначали на приладі ПМТ-3 з навантаженням на індентор 20 г за результатами 10...15 вимірів.
2.5 Дослідження спеціальних властивостей сталей
Окалиностійкість досліджуваних сталей визначали ваговим методом за збільшенням маси зразків. Зміна маси зразків під час витримування в газовому середовищі при високих температурах фіксували методом безперервного зважування на спеціальній установці (рис. 2.6), а також зважуванням зразків до й після випробування. Головним кількісним показником окалиностійкості (q) є величина, яка характеризує збільшення маси зразка на одиницю його поверхні, мг/см2, протягом певного часу.
Для випробовувань використовували шліфовані циліндричні зразки діаметром 10 + 0,2 мм і висотою 20 + 0,5 мм.
Зразки для дослідження кінетики окиснювання й окалиностійкості виготовляли механічним обробленням заготовок діаметром 15 мм і довжиною 300 мм, виготовлених в окремих формах.
Після відповідної підготовки зразки розміщували в спеціальних алундових човниках, випалених в силітовій печі до сталої маси за температур на 100…150 ºС вище температури випробовувань, тобто при температурі 1400°С.
Розміри й матеріал човників обрані такими, щоб вони не перешкоджали вільному доступу газу до поверхні зразка, забезпечували збереження окалини, яка утворюється під час випробовувань, і перешкоджали можливій взаємодії матеріалу човника з оксидами.
Виходячи з того, що окалиностійкість є основною експлуатаційною характеристикою жаростійких сплавів, удосконалені методики і відкориговані параметри досліджень кінетики окиснення (рис. 2.6) та окалиностійкості (2.7) сплавів при високих температурах в умовах агресивних середовищ.
Зміна маси досліджуваних зразків під час витримування в газовому середовищі за високих температур фіксується методом безперервного зважування на спеціальній установці та зважування зразків до і після випробовувань.
Для визначення окалиностійкості жаростійких сплавів в умовах високих температур і газових середовищ заданого складу удосконалена і апробована методика та відпрацьовані параметри досліджень з використанням спеціальної установки (див. рис. 2.7).
1 – шахтна піч ШП-1; 2 – алундовий човник із зразком; 3 – кришка печі з отвором; 4 – термопара ТПП; 5 – електронне реле регулювання температури; 6 – теплоізоляційний екран; 7 – платиновий дріт; 8 – аналітичні ваги АДВ-200
Рисунок 2.6 – Схема установки для дослідження кінетики окиснювання металу методом безперервного зважування:
Установка (рис. 2.7) змонтована на базі трубчастої силітової печі 1, в алундовій трубі 2 якої розташовували човники із зразками досліджуваних сталей.
З метою стабілізації температурного режиму в робочій зоні установка оснащена підігрівачем 3, в якому відбувається підігрівання газової суміші перед подаванням її в реакційну зону.
Дозування й вимірювання витрат компонентів газової суміші здійснювали ротаметрами й змішувачами 4 через голчасті крани. Необхідний розрахунковий потік повітря створювали компресором 6 з ресивером 7. Установка забезпечена блоками 5 й 9 для контролю й керування роботою печі, підігрівача та компресора.
Швидкість газового потоку в робочій зоні печі становить 0,10...0,15 м/с.
Для приготування пароповітряної суміші використовували спеціальний генератор водяної пари, зволоження повітря в якому відбувається внаслідок пропускання його частини над дзеркалом води з температурою 90 + 3°С, рис. 2.8.
1 – трубчаста піч; 2 – алундова трубка; 3 – підігрівач газової суміші; 4 – блок ротаметрів; 5 – блок керування роботою підігрівача й компресора; 6 – компресор; 7 – ресивер; 8 – балон із СО2; 9 – блок керування роботою печі
Рисунок 2.7 – Схема установки для визначення окалиностійкості сталей у газових середовищах
1 – підігрівник; 2 – посудина з водою; 3 – контактний термометр; 4 – блок регулювання температури
Рисунок 2.8 – Схема установки для приготування зволоженої газової суміші
Випробування здійснювали безперервно протягом 100 год за температур 1200 і 1250°С.
1 – компресор; 2 – ресивер; 3 – ротаметри; 4 – змішувач; 5 – підігрівник газової суміші; 6 – трубчаста піч; 7 – балон із СО2; 8 – витяжний зонд; 9 – випробовувані зразки; 10 – вентилі; 11 – фільтр; 12 – установка для зволожування газової суміші
Рисунок 2.9 – Схема системи приготування і подавання газової суміші в установку для визначення окалиностійкості сталей
Початком випробування був момент досягнення в робочій зоні печі заданої температури.
Для визначення окалиностійкості сталей кожного хімічного складу випробуванням піддавали одночасно три зразки з подальшим усередненням результатів випробувань.
За різницею маси зразків до й після випробовування визначали приріст маси ΔР, за яким розраховували питоме збільшення маси з урахуванням площі поверхні зразка за формулою:
, (2.1)
де ΔР – збільшення маси зразка за час випробовування, г;
τ – тривалість витримування зразка при температурі випробовування, год;
S – площа поверхні зразка, м2.
Питоме збільшення маси, q, є характеристикою окалиностійкості сталей.
