Список використаної літератури:

1. Лащ Т.А. Проблеми банківського кредитування малого підприємництва / Т.А. Лащ // Економічний простір. – 2009. – №23/1. – С.155-165

2. Особливості кредитування малого бізнесу [Електронний ресурс] .-Режим доступу: http://www.refine.org.ua/pageid-6694-6.html

3. Особливості кредитування малого і середнього бізнесу в Україні [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://referat.parta.ua/view/13364

4. Особливості кредитування малого бізнесу [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.economy-confer.com.ua/full-article/1248/

5. Сучасний стан та проблеми кредитування малого бізнесу [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://www.rusnauka.com/16_

6. ADEN_2011/Economics/3_88163.doc.htm

Гураль Іванна

факультет банківського бізнесу

група БСм-52

Науковий керівник:

д.е.н., професор Дзюблюк О.В.

Вибір та застосування методів оцінки та регулювання валютного ризику банку

Процес мінімізації валютного ризику розпочинається з ідентифікації ризику, яка заснована на безперервному спостереженні внутрішнього і зовнішнього середовища банківської установи, тобто за структурою активів і пасивів банку та кон’юнктурою на валютному ринку.

Після ідентифікації процес мінімізації валютного ризику банківської установи передбачає виконання аналізу та оцінки з метою визначення величини ризику. Завданням аналізу валютного ризику банківської установи є визначення факторів та їх впливу на величину ризику, де врахування максимальної кількості факторів із врахуванням їх питомої ваги дає можливість найбільш точно описати ризик, при чому, інформацію відносно факторів, які мають вплив на структурні елементи валютного ризику, варто отримувати з різноманітних внутрішніх і зовнішніх джерел.

Після здійснення аналізу ризику, здійснюють кількісне оцінювання, при цьому застосовують коефіцієнтний метод, або метод індикаторів, який широко застосовується через швидкість і простоту розрахунку коефіцієнтів, за допомогою яких відбувається оцінка валютного ризику, проте, недоліком цього методу є відображення розміру ризику тільки у статиці, що не дає можливості оцінити його динамічну складову.

З метою оцінки валютного ризику Національний банк встановив ліміти відкритої валютної позиції. Згідно з постановою Правління Національного банку України № 290 від 12.08.2005 року, яка прийняла положення «Про порядок встановлення Національним банком України лімітів відкритої валютної позиції і контроль за їх дотриманням уповноваженими банками» визначено ліміти загальної відкритої довгої позиції банку та короткої.

Суть методу дисбалансів полягає у тому, щоб обчислити величину відкритої позиції банківської установи в абсолютному вираженні, за здійсненими розрахунками може бути визначена як статична, так і динамічна валютна позиція банку. Достовірна оцінка величини та знака загальної відкритої позиції банківської установи дає можливість приймати адекватні рішення для мінімізації валютного ризику, створеного загальною відкритою позицією банка, і якомога зменшувати її, саме тому і виникає необхідність банку щодня визначати розмір та знак своєї загальної відкритої позиції.

Суть методології оцінки ризику VaR (Value-at-risk) полягає у визначенні максимальної величини витрат за кожною окремою валютною позицією за заданого рівня довірчої імовірності та на визначений період часу. На практиці для розрахунку VaR використовують такі методи: метод історичного моделювання; дельта-нормальний метод; метод Монте-Карло.

VaR – методологію пропонується Базельськими рекомендаціями для оцінки ринкових ризиків та активно використовується закордоном, проте в українських реаліях при умові нестабільності економічної ситуації виникають такі малоймовірні події, які знаходяться на «хвостах» розподілу під час розрахунку VaR, тому дуже часто не враховуються, через це великої популярності серед банківських установ набуло використання методів стрес-тестування, яке дає можливість оцінити розмір втрат банк банку за окремими позиціями при настанні шокових подій. Основними методами стрес-тестування є сценарне стрес-тестування та стрес-тестування чутливості.

Сценарій стрес-тестування - це модель ймовірного розвитку подій на які впливають різні фактори ризику. Сценарії стрес-тестування повинні брати до уваги усі передумови, виникнення яких може вплинути на фінансову стабільність банку.

Суть стрес-тестування чутливості полягає в дослідженні впливу на діяльність банківської установи одного чи кількох взаємопов'язаних факторів ризику. При використанні цього підходу стрес-тестування здійснюється оцінка впливу миттєвої зміни одного фактора ризику, при умові, що інші базові умови залишаються незмінними.

Наступним етапом управління валютним ризиком є мінімізація ризику, яка здійснюється через управління валютною позицією банку. На нашу думку, значної актуальності набуває удосконалення методів попередження валютного ризику банку, які дають можливість регулювати розміри потенційних індивідуальних і портфельних експозицій, також, їх використання потребує значно меншого фінансування, порівняно з застосуванням реактивних методів регулювання експозиції і наслідків реалізації валютного ризику. До методів попередження валютного ризику за окремими угодами відносяться вибір валюти договору, використання валютних застережень у формі встановлення валюти прив’язки і лімітування.

Попередження портфельного ризику варто здійснювати з використанням валютних застережень у формі встановлення валютної прив’язки, а також лімітування і диверсифікації шляхом розробки і реалізації маркетингових та операційних стратегій з використанням інструментарію трансфертного ціноутворення.

Регулювання впливу зміни валютних курсів на надходження та капітал банківської установи може здійснюватись шляхом урахування стратегії банківської установи в області управління валютним ризиком в результаті укладання фінансових договорів в іноземній валюті. Одним із найпопулярніших контрактних методів регулювання валютного ризику банку є використання валютних застережень, під якими вважають умову у фінансовому договорі, яка передбачає перегляд суми платежу пропорційно коливанні курсу валюти застереження за встановленим у договорі способом з метою захисту сторін від валютного ризику.

Ще одним дієвим методом попередження індивідуального і портфельного валютного ризику є лімітування, тобто банк встановлює для себе допустиму величину ризику відповідно до головної мети його діяльності – місії, за допомогою цього методу банк обмежує різні параметри ризику. З метою недопущення перевищення лімітів, банківська установа своєчасно обмежує кількість проведення операцій в іноземній валюті. У випадку, коли величина наявних позицій перевищує граничний рівень, банку потрібно застосовувати методи оптимізації або трансферту валютного ризику.

Диверсифікація виступає дієвим інструментом попередження портфельного валютного ризику банку, тому що на практиці результати діяльності окремих бізнес-одиниць банку, що займаються різними видами фінансових операцій, не є ідеальними, тому в результаті проведення операцій з відмінними параметрами досягається ситуація, коли збитки окремих бізнес-одиниць компенсуються доходами інших або, коли не спостерігається одночасна реалізації максимальних потенційних втрат за всіма бізнес-одиницями.

Потужною технікою модифікації грошових потоків банківської установи є використання трансфертного ціноутворення, суть якого полягає у створенні внутрішнього ринку фінансових ресурсів банківської установи, що умовно перерозподіляються між його окремими бізнес-одиницями з використанням трансфертних ставок. Якщо в результаті здійснення трансфертного ціноутворення відбувається структурне балансування, в основному, валютних грошових потоків за потенційними договорами, то на основі техніки випередження і відставання відбувається прискорення або уповільнення внутрішніх і зовнішніх розрахунків за вже складеними договорами.

Оптимізація розміру експозиції за певними видами валют може відбуватися також в результаті проведення конверсійних операцій [50, 113], такі операції передбачають обмін однієї валюти на іншу. Це дає можливість ліквідувати перевищення внутрішніх і зовнішніх лімітів валютного ризику банку або створити спекулятивну позицію в очікуванні сприятливих коливань валютних курсів.

До натурального управління валютною позицією відносять також і метод неттінг, суть якого полягає у покритті позиції за видами валюти, в результаті створення протилежної позиції в тій же валюті, при цьому очікується, що обмінні курси валюти будуть рухатися таким чином, що збитки чи прибуток на першу ризикову відкриту валютну позицію буде покриватися прибутком по іншій валютній позиції. Використання конверсійних операцій з метою управління валютним ризиком полягає у тому, що наднормативний обсяг позиції за певною іноземною валютою може бути зменшений в результаті її обміну на іншу валюту, за якою обсяг позиції був нижчий порівняно з нормативним.

У світовій банківській практиці, крім зазначених натуральних методів трансферту валютного ризику банку, часто використовуються і синтетичні методи, хеджування, які здійснюються шляхом створення протилежної (до спотової) позабалансової позиції за допомогою валютних деривативів (форвардів, ф’ючерсів, опціонів, свопів, свопціонів тощо).

Різновидом синтетичного регулювання виступає крос-хеджування, суть якого полягає в створенні валютних контрпозицій за рахунок деривативів, деномінованих у інших іноземних валютах. Умовою використання цього методу є наявність значної додатної кореляції між динамікою курсу валютної позиції та курсу валюти номінації деривативу, цей метод використовується в умовах, коли ринок похідних фінансових інструментів у заданій валюті відсутній або є неліквідним.

Форвардні угоди представляють собою операції купівлі-продажу валюти з постачанням у періоді, що перевищує два робочі дні з дня укладання угоди. Згідно з даним контрактом одна сторона бере на себе зобов’язання здійснити поставку іноземної валюти за узгодженим в контракті курсом на зазначену дату, а інша сторона зобов’язується прийняти цю поставку та здійснити виплату відповідної суму коштів в іншій валюті, при чому сума та тривалість контракту не стандартизовані та встановлюються за домовленістю сторін.

Ф’ючерсні угоди – це контракти на купівлю або продаж стандартизованої суми іноземної валюти за встановленим курсом на конкретну дату в майбутньому, валютний курс фіксується на дату укладання угоди. Ф’ючерси укладаються та перепродаються на біржовому ринку, що підвищує їх надійність та рівень страхування валютних ризиків.

Валютні опціони – це угода між покупцем опціону та продавцем валют, яка надає право покупцеві опціону купувати або продавати за встановленим курсом суму валюти протягом певного проміжку часу за винагороду, яка сплачується продавцю.

Своп – це угода, яка пов’язана з купівлею або продажем валюти при умові фіксованого валютного курсу з одночасним укладанням зворотної угоди. При укладанні валютних своп-контрактів періоди розрахунків, як правило, не зберігаються, банки користуються своп-контрактами для страхування ризиків валютних операцій та операцій з іншими валютними цінностями, виконання яких може призвести до виникнення короткострокової валютної позиції.

Порівняно з натуральними методами, використання валютних деривативів має такі переваг, як гнучкість, оперативність та точність регулювання валютної експозиції. Варто зауважити, що в Україні діяльність банків на ринку валютних деривативів обмежена на законодавчому рівні.

Отже, методи управління валютного ризику банківської установи варто поділити на дві групи: ті, які базуються на натуральному управлінні валютною позицією та ті, основою яких є синтетичне управління валютною позицією. Методи натурального управління валютною позицією є простими і доступними у застосуванні, проте не дають можливості достатньо швидко реагувати на зміну зовнішнього середовища. До групи методів синтетичного управління валютною позицією банківської установи відносять деривативи, основними перевагами використання яких є швидкість реагування на зміни зовнішнього середовища та гнучкість щодо управління валютною позицією банківською установою, проте відсутність активного ринку строкових похідних інструментів та певні законодавчі обмеження значно звужують можливість їхнього використання.