Список використаної літератури:

1. Цилюрик Л. Г. Аналіз сучасного стану депозитного ринку України [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/15_NNM_

2012/Economics/1_110788.doc.htm

2. Офіційний сайт Національного банку України [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua

3. Prostobank.ua. Путівник у світі особистих фінансів [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://ua.prostobank.ua/depoziti/statti

Пелехат Дана

факультет банківського бізнесу

група БС-33

Науковий керівник:

к.е.н.,доцент Галіцейська Ю.М.

Світовий досвід антикризового управління банківською системою на сучасному етапі

Стабільність і надійність банківського сектору – важлива умова розвитку економіки будь-якої країни. Прогнозованість, прозорість та ефективне управління банківською системою є ключовими елементами її стабільності та привабливості як для інвесторів та суб’єктів господарювання, так і для громадян країни.

Криза може проявляється як в умовах складної ситуації в економіці, так і в період її гармонійного розвитку, носити стихійний характер або може бути передбачена на підставі розрахунків. А тому, висока імовірність виникнення кризових явищ у процесі діяльності банку зумовлює необхідність впровадження спеціалізованих заходів протидії їх розвитку та нейтралізації. Засобом такої протидії повинно стати антикризове управління банком.

Антикризове управління представляє собою систему управлінських заходів та рішень, що спрямовані на діагностику, попередження та подолання кризових явищ, що виникають в банківській системі [4].

На сучасному етапі розвитку банківської системи антикризове управління базується на принципі, що першочергові заходи щодо мінімізації впливу кризи покладаються на самі банківські установи, які відповідають за свою безпеку та стабільність. У випадку, коли банки вже не можуть запобігти розвитку кризових явищ, відповідальні органи державної влади здійснюють антикризові заходи.

У США, країнах Євросоюзу, в Японії, Індії у діяльність банків впроваджується управління безперервністю бізнесу (Business Continuity Management). За визначенням Інституту безперервного планування, BCM являє собою цілісний управлінський процес, який дозволяє ідентифікувати потенційні загрози та створити основу для вирішення проблем, які загрожують інтересам головних акціонерів, репутації, бренду та вартості основних активів. До основних функцій плану управління безперервністю діяльності в банку відносять: формулювання проблем, які можуть спричинити кризу; розробка моделей антикризового управління; управління потенційними ризиками; визначення дій та заходів менеджменту банку в разі настання несприятливої ситуації; мінімізація негативних наслідків кризових ситуацій в діяльності банку; зниження управлінських ризиків у кризовій ситуації; мінімізація часу, необхідного для оздоровлення банку; ідентифікація можливих несприятливих ситуацій до їх настання; ідентифікація резервів для покриття потенційних збитків; швидке відновлення фінансової стабільності.

Відповідальними за формування та реалізацію таких антикризових планів, як правило, є працівники спеціально сформованих підрозділів. У разі якщо банк невеликий, утримання спеціального персоналу є недоцільним. На такий випадок у деяких країнах для полегшення впровадження управління безперервністю бізнесу законодавчо розроблені методології розробки антикризових планів для різних видів діяльності банку. Так, у США сформована конкретна система, яка містить типові плани, методологію, сутність передбачення кризових ситуацій тощо [1,2].

До початку світової фінансової кризи більшість банків здійснювало активну кредитну діяльність, проте останнім часом у багатьох банках спостерігається значне погіршення якості активів, зокрема зростання частки недіючих активів (non-performing assets або NPA). У світовій практиці для вирішення проблеми неповернення кредитів банки здійснюють реструктуризацію позичок.

Найбільш поширеними заходами реструктуризації кредитів під час кризи в банках світу є викуп проблемних позичок, пролонгація строків кредитування та зниження відсоткових ставок. У разі масових випадків погіршення платоспроможності банківських установ, у світовій практиці досить поширеним стає створення корпорацій з управління проблемними активами. Основною метою таких організацій є викуп проблемних кредитів у банків, діяльність яких виявилася неплатоспроможною, з метою відновлення її ефективності шляхом продажу таких активів за максимальною ціною. Такі корпорації з управління проблемними активами були створені у США, Японії, Чехії, Швеції, Китаї, Малайзії [2,3].

Процес створення корпорації з управління проблемними активами банків є довготривалим та досить затратним, проте даний вид реструктуризації кредитної заборгованості має такі позитивні сторони: надання доступу більшій кількості банків до державних коштів; прозорість оцінки діючих активів, які банк має в своєму розпорядженні; стимулювання розвитку кредитного ринку; відновлення ефективного співвідношення між робочими і неробочими активами банку; зростання інвестиційної привабливості банків.

Криза підштовхує країни Європейського Союзу до більш тісної співпраці між собою. Європейська комісія розробила проект банківського союзу, який повинен об’єднати всі 6 тис. фінансових інститутів країн єврозони, а в перспективі близько 8 тис. фінансових установ ЄС. Великою проблемою банківських систем на сьогодні є те, що росте їх заборгованість. Наприклад, сукупний борг іспанських фінансових інститутів складає 3,3 трлн. євро, це в три рази більше ніж ВВП Іспанії.

Ідея банківського союзу була вперше розглянута в червні 2012 року. Суть її полягає в тому, що Європейський центральний банк (ЄЦБ) повинен стати єдиним органом банківського нагляду, який контролюватиме фінансове становище регіональних фінансових інститутів, а також основним органом, що здійснює антикризове фінансування. Під цим розуміється, що ЄЦБ як нейтральний інститут буде ефективніше регулювати діяльність європейських банків, а ніж національні органи банківського нагляду, при цьому дотримуючись усіх вимог, щоб уникнути банкрутства.

Підтримку, щодо реалізації, дана ідея отримала не повністю. Серед тих, що незадоволені створенням банківського союзу виступили Великобританці та Німеччина. Британців влаштовує нинішня ситуація - головним органом нагляду є European Banking Authority. Німеччина в свою чергу, погодилася лише з тим, щоб повноваження ЄЦБ як орган нагляду поширювалися лише на найбільші фінансові інститути – так звані системні банки. Проте, німецькі представники вважають, що ефективність роботи ЄЦБ буде низькою, оскільки це надто важка робота, щоб наглядати за всіма банками єврозони. Тим не менше, остаточне рішення про створення такого банківського союзу можливе лише за умови згоди усіх країн-учасниць ЄС.

На сьогодні діяльність банківських установ спрямовується на перевірку та аналіз виданих кредитів: менеджери закордонних банків здійснюють жорсткий контроль за процесом кредитування, обмежуючи ризикованість кредитної діяльності та вивільняючись від безнадійних позичок.

В умовах кризи здійснюється більш доскональна оцінка кредитоспроможності клієнтів банку, переглядаються умови видачі позик, можливість реструктуризації заборгованості, банки відмовляють у пролонгації виданих позичок, здійснюють анулювання деяких кредитних ліній та реформування кредитної діяльності.

Така політика сприяє оздоровленню кредитного портфеля проблемного банку та відновленню його ефективної діяльності на скорегованих засадах антикризового управління кредитною діяльністю.

Отже, можемо зробити висновок, що антикризове управління – це не лише заходи щодо управління кризою, але й превентивні, попереджувальні заходи, спрямовані на подолання, мінімізацію та уникнення появи кризових явищ. Чітко сформована система антикризових заходів в банківській установі допомагає зберегти стабільний розвиток та платоспроможність банку. Саме тому в провідних банках світу впроваджується управління безперервністю банківського бізнесу, що забезпечує своєчасну готовність до потенційних загроз.