Список використаної літератури:

1. Колебание Европы // Банковская практика. -2012. -№8.- С. 6-8.

2. Меры по поддержке зарубежных банковских систем в период кризиса // Банковское дело. -2012. - № 9. - С.36-38.

3. Стукало Н. Державне антикризове управління банківського сектору: досвід ЄС та України // Вісник НБУ. -2009. -№ 5.-С. 40-41.

4. Черкасов В. Особенности монетарной политики в постиндустриальных економиках после кризиса // Деньги и кредит. – 2012. - №12.- С.23-25.

Риндюк Людмила

факультет банківського бізнесу

група БС-33

Науковий керівник:

к.е.н.,доцент Малахова О.Л.

Реорганізація та реструктуризація у системі перебудов комерційних банків україни

Пріоритетом економічної політики держави є забезпечення стабільних темпів економічного розвитку на основі стійкого та динамічного розвитку банківської системи і фінансового сектору в цілому.

При цьому слід ураховувати, що розв’язання проблем функціонування банківської системи значною мірою залежить від стану інвестиційного клімату в країні, рівня розвитку фондового ринку, характеру фіскальної політики, особливостей регулювання банківської діяльності та системи банківського нагляду.

В умoвах побудoви в Українi ринкової еконoміки, банківська система перебуває на етапі формування, що не дозволяє їй сповна використовувати усі стимулюючі властивості. Низький рівень капіталізації банків, проблема ефективності банківськoї систeми тa спосoбів оцінювaння цієї ефективностi, недосконала державна стратегія діяльності банківської системи стримують розвиток банківської системи. Саме тому пошук напрямів удосконалення банківської системи є актуальними.

Однак подальший розвиток суспільно-економічних процесів, масова приватизація, підвищення рівня концентрації капіталу в галузях народного господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків висунули нові вимоги до фінансово-кредитної і банківської систем. Виявилося, що для реалізації вказаних завдань банківська система України є:

1) малопотужною,

2) характеризується низьким рівнем капіталізації та ліквідності,

3)дуже вразлива до коливань на фінансово-кредитному ринку,

4) має низький рівень банківського менеджменту.

Це й призвело протягом останніх років до банкрутства кількох крупних банків та стимулювало процеси злиття і приєднання. Причому, стало вочевидь, що проблеми вітчизняної банківської системи накопичуються, а їх вирішення відбувається дуже повільно.

Вирішенню вказаних проблем сприяло прийняття нового Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якому визначено конкретні шляхи реорганізації й реструктуризації комерційних банків, зокрема, запровадження тимчасових адміністрацій, порядок злиття та ліквідації банків, внесено суттєві зміни в структуру банківської системи України та принципи діяльності комерційних банків. Тому ключовими питаннями реформування банківської системи України на найближчу перспективу можна вважати реорганізацію та реструктуризацію комерційних банків.

За станом на 01 січня 2013 року банківську ліцензію Національного банку України на здійснення банківської діяльності мали 176 банків України (публічні акціонерні товариства), один із яких має ліцензію санаційного банку.

Протягом попереднього року кількість комерційних банків зменшилась на 22 банківських установи, передусім це було зумовлене низькою ліквідністю та недостатнім рівнем регулятивного капіталу, що призводить до зниження надійності та стійкості банківського сектору.

Тому Національний банк України одним із ключових завдань реформування банківської системи вважає проведення реорганізації та реструктуризації комерційних банків, які спрямовані на фінансове оздоровлення банків, підвищення рівня капіталізації та платоспроможності, вдосконалення банківського менеджменту.

Під реорганізацією комерційного банку розуміють зміну організаційно-правової форми банківської установи на основі злиття, приєднання, виділення, поділу або перетворення, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав і обов’язків правонаступниками.

Реорганізація банків протягом останніх десятиліть є важливим інструментом перетворень у банківському секторі.

Вона сприяє:

1)активізації процесів консолідації банків;

2)розвитку структури банківського сектору в напрямі оптимального поєднання великих банків з розгалуженою мережею філій, універсальних і спеціалізованих банків;

3) створенню умов для розширення спектру банківських послуг та розвитку нових сегментів ринку банківських послуг.

Позитивною рисою, є те, що злиття обходяться значно дешевше, ніж створення нових банків чи відкриття філій, а тому і керівництво банків, і власники надають перевагу саме їм.

При об'єднувальних та розподільчих способах реорганізації не допускається реорганізація, що не забезпечує відновлення ліквідності і платоспроможності та необхідного рівня капіталізації.

Слід зазначити, що з метою підвищення ефективності роботи великих банків, а також в умовах кризової ситуації може виникнути потреба розділити капітал великих банків, реорганізувати банки через їх поділ, а також виділення (за умови достатності капіталу кожного з банків, у тому числі новостворених), підставами для чого можуть бути: наявність значного обсягу проблемних кредитів і збитків; неякісний менеджмент, ускладнення прийняття оптимальних управлінських рішень і їх реалізація; конфлікт інтересів власників; необхідність виділення спеціалізованих банків, діяльність яких спрямована на обслуговування певних галузей, народногосподарських комплексів, для реалізації конкретних програм, проектів.

Крім того, реорганізація банку може відбуватися шляхом перетворення, яке передбачає зміну юридичною статусу товариства, у вигляді якого було створено банк. При перетворенні банку з одного виду на інший до новоствореного банку переходять усі майнові права і зобов'язання банку, що реорганізовується.

Підставами для реорганізації банку шляхом перетворення можуть бути: переорієнтація напрямів діяльності, збиткова діяльність окремих філій, необхідність зміни умов капіталізації та управління тощо.

Різні способи реорганізації можуть бути застосовані не тільки щодо проблемних банків, а й до будь-яких, що функціонують нормально.

У ході реорганізації банк може вирішувати такі типові проблеми:

1) зміна організаційної структури (відкриття відокремлених структурних підрозділів, у тому числі філій, скорочення й ліквідація частини підрозділів, зміна, оновлення складу та чисельності працівників і керівників);

2) зміна складу учасників, а також організаційно-правової форми; входження до тих чи інших банківських груп;

3) зміна наявних бізнес-процесів, технологічного процесу обслуговування клієнтів, менеджменту в цілому.

Загалом під реструктуризацією установи розуміють здійснення організаційно-господарських, правових, технологічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форми власності, вдосконалення управління правової форми без припинення роботи юридичної особи.

Прикладом внутрішньої реструктуризації може бути відкриття нової філії чи формування регіональних центрів банку. Традиційно власники та менеджмент банку мають дві цілі проведення реструктуризації: підвищення конкурентоспроможності та подальше збільшення вартості установи. Залежно від цільового спрямування та стратегії банку визначається форма внутрішньої реструктуризації.

Більшість банків, які приступають до процесів перетворення, починають з оперативної реструктуризації, що здійснюється у короткотерміновому періоді, метою яких є виведення банку з кризового стану, забезпечення певного рівня прибутковості. Оперативна форма реструктуризації передбачає зміну структури банку, підвищення платоспроможності та сприяє покращенню результатів діяльності.

Останніми роками чимало комерційних банків потерпають від втрати ліквідності, тому важливою є реструктуризація активів, яка здебільшого спрямована на реструктуризацію неякісної заборгованості.

Впровадження нової організаційної структури підприємства представлене організаційною формою реструктуризації і зумовлене:

1) змінами у функціонуванні окремих структурних підрозділів,

2)проведенні ротації керівників та фахівців підприємства,

3)впровадженні нових прогресивних форм і методів управління.

Це комплекс заходів, що спрямований на наближення банку та його підрозділів до умов конкурентного ринкового середовища.

За сучасних економічних умов реструктуризація може стати одним із найістотніших інструментів оздоровлення банківського сектору, покращення його платоспроможності та ліквідності, що сприятиме підвищенню довіри населення до комерційних банків. При цьому єдиного підходу до реструктуризації банків не існує.

Залежно від фінансового стану банку, його потенціалу, позицій на ринку, поведінки конкурентів, характеристик послуг, які він надає, та багатьох інших факторів залежить вибір форм та методів реструктуризації банків.