Прутський мирний договір 1711 р. Та його наслідки для України

• Переговори між Московією і Туреччиною завершилися укладенням мирного договору. Його було підписано 12 липня 1711 р. на р. Прут поблизу Ясс.

• За угодою московський уряд зобов'язувався передати Туреччині частину українських земель, зокрема Азовську фортецю з прилеглою територією.

• Москва обіцяла зруйнувати свої нещодавно збудовані фортеці - Таганрог, Кам'яний Затон на Дніпрі, Новобогородицьку фортецю в гирлі р. Самари (нині в межах Дніпропетровська).

• Окрім того, московський уряд брав зобов'язання не втручатися в польські справи, зрікався Запорожжя та Правобережної України.

• Що ж до Лівобережжя, то стаття про нього була сформульована настільки двозначно, що кожна сторона могла тлумачити її по-своєму.

• За Прутським мирним договором Туреччина мала дозволити московській армії вивести свої війська з артилерією та обозом із Молдавії.

• Прутський мир був невигідним для Москви. Вирвавшись із оточення, Петро І порушив умови договору.

• Це змусило Орлика вжити заходів, аби переконати турецький уряд не затверджувати договірні документи доти, доки Москва не виконає всіх зобов'язань і не відмовиться від усієї України. Втім, турки під тиском Англії й Голландії ратифікували договір.

• Щоправда, під час ратифікації Прутського мирного договору в Стамбулі турецький уряд примусив Петра І терміново виконати зобов'язання щодо Азова й Таганрога, а також розпочати виведення військ із Польщі й тих земель Правобережної України, що належали Польщі за договором 1686 р.

• 5 Березня 1712 р. Було видано фірман (указ) султана, за яким на Правобережну Україну й Запорозьку Січ поширювалася влада Орлика.

• Наступного місяця Туреччина підписала договір з Московією: Лівобережжя з Києвом та його передмістям лишалося за Московською державою.

• Ратифікація Прутського договору в такому вигляді стала тяжким ударом для Орлика та його сподвижників. Адже Україна залишалася розділеною, над Лівобережжям продовжувала панувати Москва.

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ

1722-1727 рр.	Діяльність Першої Малоросійської колегії.
1723 р.	Подання Петрові І Коломацьких чолобитних. Ув'язнення наказного гетьмана П.Полуботка у Петропавловській фортеці.
1727-1734 рр.	Гетьманування Данила Апостола.
1734-1750 рр.	Діяльність Правління гетьманського уряду.
1735-1739 рр.	Російсько-турецька війна.
1750-1764 рр.	Гетьманування Кирила Розумовського.
1762-1796 рр.	Царювання в Російській державі Катерини ІІ.
1764 р.	Ліквідація гетьманства Катериною ІІ.

Після Полтавської битви Україною прокотилася хвиля царського терору.

• Каральні заходи стосувалися всіх сторін життя і мали найрізноманітніший вияв - від смертних вироків мазепинцям до заборони друкувати книжки українською мовою.

• Багато представників старшинської адміністрації було позбавлено урядових посад і маєтків.

• Натомість важливі посади надавалися чиновникам не з українців-патріотів, а з росіян, німців тощо, а також тій українській старшині, що зберегла відданість цареві.

• Чимало старшини було заарештовано й вислано до Сибіру. Висилали в Росію й сім'ї мазепинців, а на них самих влаштовували справжнє полювання в усіх країнах Європи.

Країнами Європи нишпорили московські агенти у пошуках Пилипа Орлика та його родини.

• Після Полтавської битви московські війська поводилися на українських землях як у завойованій країні.

• Надзвичайно тяжким випробовуванням для українців стали примусові канальні роботи, будівництво фортифікаційних споруд, військові "низові" походи тощо. Дужих і заможних селян нерідко відправляли до Петербурга, Астрахані, на Кавказ, використовуючи як дешеву робочу силу.

  • Так, у 1716 р. на спорудження каналу Волга-Дон біля Царицина було відправлено 10 тис. козаків.

  • У 1718 р. сюди надіслано новий відділ українських військ. Інший підрозділ того самого року будував укріплену лінію над р. Терек на Кавказі.

• У 1721 р. 10 тис. козаків було відправлено на будівництво Ладозького каналу, а 1722 р. їх заступили нові 10 тис. козаків.

• Кількість тих, хто повертався з таких походів, становила від 30 до 60%, решта козаків і селян вмирала від нестерпних умов життя, епідемій, каліцтв тощо.

Після Полтавської битви значно посилився наступ і на українську державність. Розпалювала ворожнечу між старшиною та гетьманом, між старшиною та селянами тощо, прагнула створити враження, що все зле йде від гетьмана й старшини, а все добре - від Москви.

Гетьманування Івана Скоропадського (1708-1722 рр.)

• Після Полтавської битви, 17 липня, Скоропадський, перебуваючи з козацьким військом у таборі під Решетилівкою, звернувся до царя з 14 пунктами статей.

• У них він просив підтвердити права й вольності Гетьманщини та вирішити чимало важливих справ повсякденного життя.

• У відповідь Петро І надіслав іменний указ, котрий аж ніяк не нагадував міждержавні договірні статті.

• У царському указі права і вольності підтверджувалися в такому вигляді, який відповідав інтересам Московії. Згодом було обіцяно дати й статті.

• Що ж до інших питань, то цар відповів, що під час походів під командування російських генералів мусять переходити не лише прості козаки, а навіть і гетьман.

• Воєводи сидітимуть, сповіщав Петро І, в українських містах, як і раніше; у справи українців вони не втручатимуться, крім таких "державних", як "зрада" (під "зрадою" розумілися будь-які дії, що суперечили бажанням царя).

• Важливою новацією було призначення царського резидента Ізмайлова при гетьманові. Йому надавалося право здійснювати контроль над гетьманом та урядом України.

• Своєрідним додатком до указу були явні й таємні статті Ізмайлову.

  • Ці статті називали землі Війська Запорозького "Малоросійським краєм", у якому царський резидент спільно з гетьманом мали утримувати все населення, зокрема бунтівників-запорожців, "у тиші й покорі великому государю"

• Наказувалося також "своєвольців викорінювати", не дозволяти їм селитися в одному місці, особливо на Січі. Іноземних посланців гетьман мусив приймати лише разом із Ізмайловим. Останній зобов'язувався одразу ж повідомляти цареві про візити й розмови, а також пересилати привезені послами листи.

• Окрім того, резидент мусив стежити, аби гетьман без дозволу царя не змінював структуру посад у Генеральній військовій канцелярії та не призначав нових полковників, не відбирав і не давав нікому маєтностей.

• Обов'язком резидента було пильнувати, щоб гетьманський уряд повідомляв царя про всі свої доходи.

• Гетьманською резиденцією було призначено Глухів, що містився майже на кордоні з Московією.

• Повідомлялося, що при гетьманові утримуватимуться два російські полки, які, одначе, будуть у розпорядженні царського резидента.

•  Коли 1718 р. помер Київський митрополит, російський уряд заборонив обирати нового. У 1722 р. першому ієрархові Київської митрополії було надано титул архієпископа Київського та Малої Росії. Призначити його мав церковний Синод на чолі із царем у Петербурзі.

Отже, Київська митрополія перетворилася на звичайну єпархію Російської православної церкви.

• Руйнація української культури здійснювалася й такими підступними заходами, як переманювання українських учених, богословів, письменників і педагогів із Києва до Петербурга та Москви.

• Від часів Петра І з України почали вивозити історичні пам'ятки, рідкісні книги тощо. У 1720 р. цар наказував київському губернаторові, щоб "у всіх монастирях... оглянути й забрати давні жалувані грамоти та інші оригінальні листи, а також книги історичні, рукописні й друковані".

Свідченням цілковитого знищення державної автономії України стало утворення у квітні 1722 р. Малоросійської колегії.

• Указ було оголошено 29 квітня 1722 р.

• Відчуваючи близьку смерть, Іван Скоропатський доручив гетьманські обов'язки чернігівському полковнику Павлові Полуботку, який заступав його й на час поїздки до Москви.

Павло Полуботок розгорнув активну діяльність, спрямовану на відновлення козацьких порядків.

У грудні 1722 р. Полуботок видав розпорядження, за яким скарги населення розглядалися від нижчої до вищої інстанції українського народу, а не подавалися безпосередньо Малоросійській колегії.

• Однак, попри енергійні заходи Полуботка й старшини, Петро І у квітні 1723 р. надав Малоросійській колегії такі повноваження, які робили її в Україні повновладною.

22 травня 1723 р. Полуботка разом із генеральним писарем і генеральним суддею було викликано до Петербурга.

Проте наказний гетьман зволікав із від'їздом, готуючи нові документи з проханням про відновлення державних прав України. Складали дві чолобитні:

одну мали підписати генеральна старшина й полковники,

другу - полкова старшина й сотники.

• У червні Павло Полуботок вирушив на північ і 3 серпня дістався Петербурга.

• Після від'їзду наказного гетьмана рух за розширення автономії козацької держави очолив миргородський полковник Данило Апостол.

• Він, зокрема, домігся укладення Коломацьких чолобитних - статей, підписаних у середині серпня - на початку вересня 1723 р. на р. Коломак, що на Полтавщині, представниками козацької старшини.

  • У них, як і в попередніх статтях, старшина скаржилася на зубожіння козаків і селян через військові повинності, неврожаї та обтяжливі збори Малоросійської колегії.

Статті вкотре порушували питання про звільнення маєтків старшини від оподаткування.

Йшлося також про хиби у судочинстві, що їх козацький уряд у змозі виправити без стороннього втручання.

Насамкінець старшина просила дозволу обрати гетьмана.

Підписані Коломацькі чолобитні Данило Апостол подав до Генеральної військової канцелярії.

• Урядовці, дізнавшись про плани Павла Полуботка, вирішили терміново надіслати до російської столиці посольство, з яким передати статті.

Проте козацьких посланців затримала Малоросійська колегія. Тоді до Петербурга було таємно відправлено військового канцеляриста Івана Романовича.

• Недільного ранку 10 листопада 1723 р. посланець Генеральної військової канцелярії передав Коломацькі чолобитні особисто імператорові Петру І.

Після подання "чолобитних" за наказом Петра І було заарештовано найактивніших її авторів.

Понад рік тривали допити української старшини в Петербурзі.

• Проти наказного гетьмана було розпочато судову справу за звинуваченням у державній зраді - таємних зв'язках з гетьманом в еміграції Пилипом Орликом.

• Одначе судовий процес так і не відбувся, бо 18 грудня 1724 р. в Петропавловському казематі помер Павло Полуботок.

• Боротьба козацької старшини за дозвіл обирати гетьмана виявилася безрезультатною: після смерті Івана Скоропадського та наказного гетьмана Павла Полуботка вибори гетьмана не відбувалися.

• Україною правила Малоросійська колегія. Щоправда, спостерігалося деяке пом'якшення політики царату щодо України. Пов'язане воно було зі смертю Петра І в січні 1725 р.

• 8 лютого 1725 р. імператриця Катерина І звільнила з-під варти тих українських старшин, яких було ув'язнено разом із Полуботком.