Влада в козацькій державі
Уся повнота влади в козацькій державі належала Січовій (Військовій) Раді, яка обирала козацьку військову старшину.
|
||||||||
|
Кошовому отаману належала вища військово-адміністративна та судова влада на Січі.
Військовий суддя - друга після кошового особа у владній ієрархії Січі.
Військовий писар відав усім діловодством.
Осавул слідкував за порядком у Січі.
Козацька символіка
Герб Війська Запорозького - постать козака, озброєного мушкетом і шаблею, - виник у другій половині XVI ст. Законної сили він набрав за короля Стефана Баторія 1578 р. Але й попередні козацькі формування, напевно, мали власну символіку. Щоправда, відомості про неї до нашого часу не дійшли. Згаданий герб уперше зображено на печатці Війська Запорозького 1595 р., за гетьманування Григорія Лободи. Упродовж усього існування козацтва цей головний символ залишався незмінним. Він зображався на головних печатках Війська Запорозького та Гетьманщини, на прапорах, портретах, іконах, у рукописах і друкованих виданнях.
В польському місті Любліні в 1569 р. зібрався спільний сейм представників привілейованих станів обох держав. Гострі суперечки щодо форми об'єднання тривали півроку. Литовська сторона виступала за створення федеративної держави, а польська — за інкорпорацію (включення) Литви до складу Польщі. Переконавшись, що польська сторона не збирається зважати на її пропозиції, литовська делегація залишила сейм, щоб зірвати його роботу. У відповідь на це польський сенат закликав готуватися до війни з Литвою і зажадав від короля Сигізмунда II Августа прийняти рішення про включення до Польщі Волині й Підляшшя. Оголосивши про приєднання цих земель, польський король зажадав від шляхти, яка мала там маєтки, прибути до Любліна і присягнуги Польщі, погрожуючи тим, хто цього не зробить, конфіскацією володінь.
1 Липня 1569 р. В Любліні було укладено унію про об'єднання Польського королівства й Великого князівства Литовського у федеративну державу «двох народів» Річ Посполиту (дослівно — республіку).
. Для України Люблінська унія мала як позитивні, так і негативні наслідки. Так, більшість українських земель були об'єднані в межах однієї держави, що сприяло національно-культурному розвитку українського народу. На приєднаних до Польського королівства українських землях було збережено судочинство за нормами Литовських статутів, існуючий адміністративний устрій та ведення діловодства руською мовою. Представники українських князів і шляхти отримали виключне право обіймати посади в місцевій адміністрації незалежно від віросповідання. Завдяки Люблінській унії українські землі залучилися до нових форм суспільного життя: «шляхетської демократії», місцевого самоврядування, станового судочинства тощо. Через Польщу на українські землі поширився західноєвропейський культурний вплив, збільшувалася кількість навчальних закладів. Водночас необхідність брати участь у роботі сеймиків, Вального сейму, спілкування з польськими урядовцями спричиняли полонізацію й денаціоналізацію української шляхти. Люблінська унія відкрила можливість наділяти маєтками на новоприєднаних територіях польську шляхету. Виникнення на українських землях володінь польських магнатів спричинило закріпачення селянства і значне посилення його визиску. Третій Литовський статут 1588 р. запровадив для різних категорій залежних селян кріпосне право. Унаслідок цього було закріплено законом створення єдиного стану кріпосних селян. Унія призвела до втрати Україною державності, яка, хоч і обмежено, зберігалась, коли вона перебувала у складі Великого князівства Литовського. Водночас переважна більшість українського населення стала зазнавати дедалі більше національно-релігійних утисків унаслідок полонізації й покатоличення. Не виправдалися також розрахунки на те, що в новій державі українські землі будуть захищені від турецько-татарськпх нападів і шляхетських наїздів.