3. 1. Прибуток підприємств як джерело інвестицій

Прибуток являє собою частину новоствореної вартості і виступає однією з форм чистого доходу суспільства, що утворюється в сфері матеріального виробництва. Підприємство отримує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість, здійснивши стадію обігу, приймає грошову форму. Він є частиною виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), яка залишається після вирахування податків, що сплачуються з виручки, і витрат на виробництво. На відміну від доходу, прибуток підприємства представляє собою реалізовану новостворену вартість (частина виручки, яка залишається після вирахування з неї матеріальних витрат на виробництво і реалізацію продукції .

Проблема достовірності постала перед обліком фінансових результатів з XX ст. Поки облік був суто практичною діяльністю (IX—XIII ст.), обчисленню фінансових результатів не приділяли належної уваги. Але пізніше, коли Ж. Б. Дюмарше увів економічне розуміння суті обліку та в практику впровадили заключний метод оцінки балансу (Баррем Б.Ф.) і відображення результату на спеціальних рахунках прибутки збитків і капіталу, виникла залежність результату від облікових прийомів.

Прибуток є центральною категорією в економіці кожного підприємства, а тоці навколо цього поняття завжди точилися дискусії як серед економістів, так і серея бухгалтерів.

Багато вчених приділяло і приділяє увагу процедурі визначення фінансових результатів. І це не випадково, оскільки інтереси соціальних груп (власників, працівників, кредиторів, інвесторів тощо) по-різному оцінюють. Практика свідчить, що в усіх випадках методика обчислення прибутку (фінансових результатів) впливає на його суму, а це визначає розмір податків, фондів, суми дивідендів і різних винагород. Зрозуміло, що процес визначення фінансових результатів не можна пускати на самоплив, на самодіяльність конкуруючих підприємств і у підходах до нього повинен існувати єдиний методологічний підхід [1].

Аналіз останніх досліджень і публікацій показує, що даною проблемою займаються багато вчених: І.М. Бойчик Ф.Ф. Бутинець, М.Я. Дем'яненко, Г.Г. Кірейцев, В.Г. Лінник, В.Б. Моссаковський, П.Т. Саблук, Г.В. Савицька М.В. Свіщов, Л.К. Сук, але так і немає єдності думок щодо визначення фінансових результатів і соціально-економічного змісту категорії "прибуток". Зокрема, як зазначає Н.М. Малюга, по даній проблемі відсутня література монографічного характеру.

Головним показником, що характеризує фінансову результативність підприємства, є прибуток. Він визначає основну мету підприємницької діяльності. В умовах ринкової економіки прибуток розглядають як узагальнюючий показник фінансового результату господарської діяльності підприємств.

Проблема визначення терміна «прибуток» належить до найскладніших, важких і виключно гострих проблем економічної теорії і господарської практики. Термін «прибуток» — зазначає В.К. Полторигін, — напевно, витримав найзапеклішу полеміку в політекономії. Спочатку стверджувалось, що прибуток є категорією виключно капіталізму. Потім економісти поступово стали визнавати необхідність вивчення питання про прибуток при соціалізмі. Нарешті, усі дійшли висновку, що прибуток — необхідна умова успішного ведення господарства [2].

Економісти - теоретики дають тлумачення прибутку і використовують його в різних значеннях. Економісти - практики і бухгалтери віддають перевагу методиці його розрахунку.

Тому сутність прибутку може розглядатися з різних позицій. Найбільш поширеним є розгляд прибутку з функціональної точки зору і з позиції походження.

Основоположником функціонального підходу є американський економіст П. Самуельсон. Він визначав прибуток як безумовний дохід від чинників виробництва; як винагороду за підприємницьку діяльність, технічні нововведення і вдосконалення, за вміння ризикувати в умовах невизначеності; як монополістичний дохід у певних ринкових ситуаціях; як етичну категорію.

Прихильники німецької економічної школи (Ф. Хайєк, Д. Саха) розглядають прибуток з позиції її походження, а саме як «нагороду», зароблену завдяки підприємницькій ініціативі; прибуток «несподівану», отриману при сприятливій ринковій ситуації і обставини, визнану органом державної влади абовідповідним законодавством (легалізовану).

Прибуток – це грошовий вираз вартості додаткового продукту, створеного продуктивною працею працівників торгівлі, а також частини додаткового продукту, створеного в галузях матеріального виробництва, переданого в торгівлю через систему знижок та надбавок як плата за реалізацію товарів (продукції, послуг) і закріплюється за торговим підприємством [3].

Прибуток – це сума, на яку дохід перевищує витрати. Найчастіше прибуток визначають як різниця між повною виручкою і повними витратами, тобто як чисту виручку [4].

Прибуток як економічна категорія. Економічна сутність прибутку була опрацьована багатьма економістами класичної школи. Перші спроби пояснити його сутність спостерігались вже в XVI—XVII ст. Меркантилісти в особі Томаса Мена стверджували, цо прибуток виникає у сфері кругообігу, тобто походження його пояснювалось ними продажем товару за ціною, вищою за його вартість. У XX ст. даної точки зору додержувався Д. М. Кейнс та інші. Фізіократи вважали, що прибуток створюється тільки в сільському господарстві.

А. Сміт розглядав прибуток, по-перше, як результат праці робітника, оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця; по-друге ,як результат функціонування капіталу.

Д. Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробітної плати: прибуток зростає, якщо знижується заробітна плата. Одним з головних чинників підвищення прибутку є суспільна продуктивність праці, яка, зростаючи, зумовлює зниження вартості робочої сили.

За К. Марксом, прибуток – це перетворена форма додаткової вартості. Додаткова вартість m - це функція змінного капіталу F(V), який авансується на робочу силу . Прибуток Р - це функція авансованого капіталу:

Р = f(с + V), (3.1.)

де с - капітал, авансований на купівлю засобів виробництва.

Багато західних економістів при поясненні прибутку використовують теорію трьох факторів виробництва Ж. Б. Сея, за якою участь у створенні вартості беруть праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядають як доход від використання засобів виробництва (капіталу) та як плату за працю підприємця з управління та організації виробництва і, отже, доход на капітал відрізняють від підприємницького доходу.

Принципово інший підхід має теорія прибутку американського економіста Шумпетера. З його ім'ям пов'язана теорія підприємницького прибутку. Згідно з нею прибуток є результатом специфічної природи підприємницької діяльності (впровадженні підприємцем нових комбінацій факторів виробництва).

Інша лінія аналізу розвивається Ф. Найтом, який зв'язує походження прибутку також із підприємницькою діяльністю, але з іншим її аспектом, а саме — з фактором господарського ризику (підприємницький ризик). Відповідно до концепції Найта саме невизначеність є джерелом виникнення чистого прибутку або збитку [5].

Білик В.О. і Савлук П.Т. роблять висновок, що єдиним джерелом новостворено вартості, зокрема прибутку, є праця у її різновидах [6].

Савицька Г.В. відзначає: прибуток — це частина чистого доходу, створеного в процесі виробництва та реалізованого в сфері обігу, який безпосередньо одержує підприємство [7].

Бойчик І.М. має таку думку, що прибуток –це частина чистого доходу, що залішається підприємству після відшкодування всіх витрат, пов'язаних с виробництвом, реалізацією продукції та іншими видамі діяльності [8].

Свіщов М.В., в свою чергу, визначає прибуток, як частину виручки, що залишилася після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства. [9]

Прибуток як економічна категорія являє собою абстракцію, теоретичне обґрунтування, адже економіка зародилася на основі бажання усвідомити принципи роботи господарського механізму. Для практичного ж застосування необхідна інтерпретація цієї категорії, що розглядається прикладними економічними науками, до яких належить бухгалтерський облік[7].

Чистий прибуток – це прибуток, що надходить у розпорядження підприємства після сплати податку на прибуток.

Чистий прибуток підприємства використовується у двох напрямах:

1. Фонд нагромадження (реінвестований прибуток) – створення резервного фонду, фонду розвитку виробництва, інвестиційної потреби.

2.Фонд споживання виплати власникам, акціонерам, матеріальні заохочення персоналу за результатами роботи, вирішення соціальних проблем [10].

Прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток – це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.У табл. 3.1 наведено дані щодо абсолютної суми отриманого прибутку (збитку) за видами економічної діяльності.

Таблиця 3.1. Чистий прибуток (збиток) підприємств за видами економічної діяльності [11]

млн.грн.

Види економічної діяльності	Чистий прибуток(збиток) за 2009 рік	Чистий прибуток(збиток) за 2010 рік	Чистий прибуток (збиток)за січень –вересень 2011 року
у тому числі сільське госпо-дарство, мисливство, лісове господарство	584,8	17276,0	67,7
Промисловість	14192,5	11889,6	39560,1
Будівництво	-4439,0	-3584,8	–1445,8
торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предме-тів особистого вжитку	-13903,7	7482,7	402,2
торгівля автомобілями та мотоциклами, їх технічне обслуговування та ремонт	-2753,6	-966,6	397,7
оптова торгівля посередництво в оптовій торгівлі	-8411,9	9827,3	651,9
роздрібна торгівля; ремонт побутових виробів та предметів особистого вжитку	-2738,2	-1378,0	–647,4
діяльність готелів та ресторанів	-922,5	-633,6	–0,2
діяльність транспорту та зв’язку	4889,5	4115,1	4533,9
фінансова діяльність	1794,0	11244,2	2650,8
Операції з нерухомим майном, оренда, інженійринг та надання послу підприємцям	-14219,6	-30676,2	11580,2
Освіта	50,4	69,6	21,8
Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги	-133,7	-98,8	30,8
Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту	-3588,6	-3093,7	–2325,7
Усього	-37131,1	13906,1	55065,6

Аналіз даних таблиці дає змогу зробити кілька висновків. Відбувається загальне зниження абсолютної суми прибутку в 2009 р. Починаючи з 2010 р. збитковим залишається будівництво,торгівля, надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту, операції з нерухомим майном, охорона здоров'яі ці збитки постійно зростають. У 2011 році ситуація суттєво не змінилася прибуток за видами економічної діяльності в я ких в 2010 р. був збирок він й залишився лише дещо зменшився та отримали дохід підприєства за такими видами діяльності торгівля автомобілями та мотоциклами ,операції з нерухомим майном, охорона здоров'я , що й виправили свою ситуацію й сприяли зростання абсолютної суми прибутку в 2011 р., проте в 1998 р. його обсяг різко скоротився. Єдиною галуззю економіки, де стабільно спостерігається зростання прибутку, є транспорт і зв'язок.

Зміни в обсягах прибутку підприємств проміжних видів економічної діяльності за 2009 – 2011 рр. свідчать про складні процеси, що відбуваються в окремих галузях економіки і пов'язані зі зміною обсягів виробництва й реалізації продукції (робіт, послуг); зміною ефективності господарювання; розвитком ринкових відносин; ціноутворенням.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Прибуток – це показник, що формується на мікрорівні Основними показниками, що впливають на розмір прибутку, є обсяг реалізації продукції та її собівартість. Відповідно на зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції та її рентабельність.

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток. Протягом тривалого часу загальна сума отриманого підприємством прибутку визначалась як валовий прибуток. Найбільш повне, на нашу думку, визначення валового прибутку було дано в статистичному щорічнику України за 2008 р. «Валовий прибуток – загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій".

Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб'єктами господарювання було пов'язане з діяльністю не тільки на території України, а й за її межами.

На рис. 3.1. показано схему формування прибутку підприємства з урахуванням змін у бухгалтерському обліку та звітності.

На рис. 3.1 наведено структурно - логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на

прибуток від реалізації. Хоча прибуток підприємств є важливим і найменш ризикованим засобом поповнення інвестицій, проте сьогодні прибуток як джерело покриття інвестиційних потреб в Україні, практично не використовується.

Прибуток виступає джерелом фінансування інвестицій лише на окремих, високорентабельних підприємствах. За нинішніх умов неефективної податкової системи, масової збитковості виробництва і масових неплатежів прибуток як джерело покриття інвестиційних потреб в країні є менш значущим порівняно з амортизаційним фондом. Та невелика кількість підприємств, які можуть забезпечити високий рівень прибутку, не мають можливості формувати власні інвестиційні ресурси у необхідній кількості через надлишковий податковий тиск.

Прибуток підприємства

Прибуток(збиток) від звичайної діяльності

Прибуток(збиток) від надзвичайних подій

Прибуток (збиток)від операційної діяльності

Прибуток(зиток) від фінансової діяльності

Прибуток (збиток) від інвестиційної діяльності

Від основної діяльності

Від іншої операційної діяльності

Реалізація продукції, товарів, робіт та послуг

- реалізація обо-ротних активів;

- реалізація іно-земної валюти;

- доходи від опе-раційної оренди;

- доходи від спи-саних кредитор-ських заборгова-ностей;

- відшкодування раніше списаних активів;

-інші доходи від операційної діяльності

- дохід (ви-трати) від інвестицій дочірніх підприєм-ств;

- дохід (ви-трати) від спільної діяльності;

-дивіденди одержані;

-інші доходи від фінансових операцій

- Раілізація фінансових інвестицій;

- реалізація основних засобів;

- реалізація нематеріальних активів;

- реалізація інших необоротних активів;

-ліквідація необоротних активів;

- дохід від безоплатних оборотніх активів;

- інші доходи(витрвти) від звичайної діяльності

- витрати від стихійного лиха;

- витрати від техногенних катастроф і аварій;

-відшкодування збитків від надзвичайних подій;

- інші надзвичайні доходи та витрати

Рис.3.1. Структурно - логічна схема формування прибутку на підприємствах відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку України [12].

Характер розподілу визначає багато важливих аспектів діяльності підприємства. Розподіл прибутку здійснюється відповідно до розробленої політики (дивідендної політики), формування якої є однією із найскладніших завдань загальної політики управління прибутком підприємства

Ефективність функціонування підприємства залежить не лише від обсягу одержуваного прибутку, а й від характеру його розподілу

На рис.3.2. схематично зображено схему розподілу прибутку. Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв’язання завдань перспективного розвитку підприємства.

Рис. 3.2. Загальна схема розподілу прибутку

При цьому одна частина прибутку у вигляді податків і зборів надходить до державного бюджету і використовується на потреби суспільства, а інша частина залишається в розпорядженні підприємства і використовується на виплату дивідендів акціонерам підприємства, на розширення виробництва, створення резервних фондів [13].

Відповідно до принципових (головних) напрямів використання прибутку можна розділити на дві частини:

1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток);

2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення інвестиційного фонду. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов'язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

Цю загальну схему (рис.3.3.) розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними організаційнo – правовими формами.

Прибуток,що спрямовується за межі підприємства (розподілений прибуток)

Прибуток,що залишається на підприємстві як джерело фінансування (нерозподілений прибуток)

Виплати власникам

Інші напрями використання прибутку

Резервний фонд

Інвестиційні потреби

Рис.3.3. Схема використання прибутку підприємства [14].

Цю загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними організаційно – правовими формами. Це стосується насамперед акціонерних товариств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного товариства дивіденди можна розглядати як плату за залучений від продажу акцій капітал.

Головна вимога, яка пред’являється сьогодні до системи розподілу прибутку, що залишається на підприємстві, полягає в тому, що вона повинна забезпечити фінансовими ресурсами потреби розширеного відтворення на основі встановлення оптимального співвідношення між засобами, що направляються на споживання і накопичення. [15].

Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв'язання завдань перспективного розвитку підприємства.

Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням цих обставин акціонерне товариство (підприємство) мусить вибирати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути:

1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;

2) виплата дивідендів зі щорічним певним зростанням;

3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку;

4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб;

5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.

   Статистичні дані свідчать про те, що підприємства України здійснюють інвестиційну діяльність в умовах обмеженості фінансових ресурсів і, в основному, за рахунок власних коштів. Тому дуже актуальним питанням є визначення місця прибутку у структурі фінансових ресурсів, щодо здійснення інвестиційної діяльності.

      В останні роки основним джерелом фінансування інвестицій були власні кошти підприємств, але їх частка з 2005 р. до 2008 р. коливалась в межах 56,5 - 57,4%. В 2009 р. частка власних коштів досягла 63,3%. Варто зазначити, що обсяг власних коштів суб'єктів господарювання, які спрямовуються на фінансування інвестиційної діяльності, залежить від результатів їх діяльності [16].

Вираженням результату фінансово-господарської діяльності суб'єктів економіки є прибуток. У 2010 році найбільший фінансовий результат отримано підприємствами промисловості - 26530,5 млн. грн. Також значний фінансовий результат отримали підприємства сільського господарства, мисливства, лісового господарства - 11369,5 млн. грн. Наступними за величиною отриманого фінансового результату можна виділити підприємства оптової торгівлі та посередництва в оптовій торгівлі - 8091,6 млн.грн. та підприємства які займалися фінансовою діяльністю, - 7029,9 млн. грн. [17]. 

В 2010 р. сукупний фінансовий результат підприємств становив 63.3 млрд.грн, причому прибутки підприємств збільшились на 7%, а збитки зменшились більше, ніж удвічі, порівняно з 2009 р. [11]. За 2010 р. збитково працювало 36,8 % підприємств, а їх фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування був негативним і становив 90883,7 млн. грн [18].

   Аналіз результатів діяльності суб'єктів господарювання показав, що при різкому зниженні прибутків і значній кількості збиткових підприємств обсяги капіталовкладень залишаються стабільними. Але якщо впродовж 2002-2003 pp. частка прибутку в інвестиціях становила 39,3 -38, 5%, то в наступні роки спостерігається підвищення його частки в інвестиціях до 75,3% у 2009 р., що означає зростання самофінансування.

   Інвестиційні ресурси, які формуються за рахунок прибутку, можуть бути використані для задоволення будь-яких видів інвестиційних потреб підприємства [19]. Реінвестування прибутку - більш прийнятна і відносно дешева форма фінансування підприємства, яке розширює свою діяльність і характеризується такими позитивними особливостями, як простота залучення, відсутність необхідності оплати відсотка за залучення капіталу, забезпечення фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в довгостроковому періоді, а, відповідно, і зниженням ризику банкрутства.

Реінвестування прибутку дозволяє уникнути додаткових витрат, які мають місце при випуску нових акцій. Іншою суттєвою перевагою є збереження сформованої системи контролю над діяльністю підприємства, оскільки в цьому випадку кількість акціонерів практично не змінюється. Однак розміри такого джерела обмежені, що істотно стримує інвестиційні можливості підприємства [19].

   Слід зазначити, що у сучасних умовах розвитку економіки України в цілому прибуток не відіграє належної ролі у формуванні фінансового потенціалу інвестиційної діяльності, бо багато підприємств мають занадто низький рівень рентабельності або працюють взагалі збитково [16]. Значна частка прибуткових підприємств це джерело часто не ефективно використовує при фінансуванні інвестиційної діяльності суб'єктів економіки, що пов'язано із низьким рівнем фінансового менеджменту. Низькі показники прибутку здебільшого пов'язані з погіршенням фінансового стану підприємств, що обумовлено загальним станом економіки України.