Грошова база

У системі аналізу пропозиції грошей важливе місце належить показнику “гро­шова база”, який широко використовує­ться при визначенні потенційних можливостей розвитку емісійного процесу і прогнозування динаміки грошової маси. За своїм зміс­том грошова база є консолідуючий показник резервних грошей діючої в країні банківської системи, на основі якої через ефект кредитного мультиплікатора формується загальна маса грошей, що знаходяться в обігу. З огляду на це грошову базу називають лан­кою “сильних грошей”. Цією назвою підкреслюється особлива функція грошової бази в діючій нині системі грошової емісії. Цю функцію порівнюють з роллю своєрідного замінника золотого ре­зерву в минулому, який також був основою емісії паперових (кре­дитних) грошей.

Складовими грошової бази є обов'язкові банківські резерви (касова готівка і депозити у центральному банку), а також готів­кові гроші, що знаходяться в обігу поза банківською системою. Елементи, що формують грошову базу, можна подати формулою

В = R_d +R_t + R_c + СУ,

де R_d — сума обов'язкових резервів за вкладами до запитання;

Rt — сума обов'язкових резервів за строковими вкладами; R_c — наднормативні резерви; СУ — готівка, що знаходиться в обігу.

Основні чинники, що впливають на утворення грошових резер­вів і відповідно до цього грошової маси, подано на рис. 9.

Зростання зобов'язань комерційних банків за кредитами цент­рального банку в країнах з розвиненою банківською системою най-

Рис. 9. Чинники зростання грошових резервів

236

частіше здійснюються через рефінансування на основі переобліку вексельних зобов'язань банківських комерційних установ. Наслід­ком здійснення такої форми рефінансування є пряме зростання рівня грошових резервів. Широко використовуються й інші форми кредитування фінансової діяльності комерційних банків, які безпо­середньо впливають на розширення їхнього емісійного потенціалу.

Суттєвий вплив на розміри грошової бази справляють чинники, що зумовлюють динаміку платіжного балансу країни. Зростання або зменшення сальдо іноземних активів в умовах їх конвертації в національну валюту відповідно призводить до зростання або звуження грошової бази. Разом з тим зазначена залежність не є пря­молінійною. Вона значною мірою коригується чинним законодавст­вом з валютного регулювання. Однак безпосередня залежність ди­наміки грошової бази від сальдо іноземних активів є очевидною і має враховуватися при визначенні основ емісійного процесу.

Раніше уже вказувалося на безпосередній вплив на динаміку грошової бази росту фінансових зобов'язань Уряду перед Цент­ральним банком, що виникають в результаті бюджетного дефіциту та його обслуговування шляхом здійснення емісійними установами покупок на ринку цінних паперів облігацій державного займу.

Припустимо, що Центральний банк придбав на відкритому рин­ку облігацій державного займу на суму 100 млн дол. Зрозуміло, що це призведе до зростання в обігу грошової маси на відповідну суму асигнувань. Але справа не обмежується прямим емісійним ефектом. Фізичні чи юридичні особи, що продали Центральному банку облігації, використають лише частку отриманої суми гро­шей у трансакційних цілях. Припустимо, що це 10 млн дол. Решта — 90 млн дол. повернеться у вигляді депозитів у комерційні банки, збільшивши їхні резервні позиції, в тому числі наднорма­тивний резерв.

На розмір грошової бази впливають й інші фактори. Окремі з них належать до так званої групи нерезервних зобов'язань бан­ківських установ. Це капітал і прибуток від емісійної діяльності, некласифіковані активи та пасиви, а також інші зобов'язання, що безпосередньо не формують резервні позиції банків, але опосеред­ковано впливають на їхню динаміку.

Розглянуті питання дають підставу для висновку, що форму­вання грошової бази, від розмірів якої значною мірою залежать загальні масштаби емісійного процесу, здійснюється на багато-факторній основі. Значна частина факторів визначається загально­економічними чинниками і безпосередньо непідконтрольна Націо­нальному банку. Це означає, що регулювання динаміки грошової маси не може здійснюватися Центральним банком на суто адмі­ністративній основі. В умовах ринкової економіки банк може за­стосовувати переважно економічні важелі впливу на цей процес.

237

як свідчить досвід, спроби прямого згортання чи експансії емісійної діяльності виявляються неефективними. Ефект кредитного мульти­плікатора, що в багато разів примножує кількісні параметри гро­шової бази, підтверджує цей принципово важливий не лише для теорії грошей, а й реальної емісійної практики висновок.