Вартість грошей що нагромаджуються. Норма процента

Як уже зазначалося, способи визначення відносної вартості грошей, що використовуються у функції нагромадження, і грошей як засобу обігу не можуть істот­но не відрізнятися один від одного. Аналізуючи більш докладно це питання, слід враховувати передусім неоднозначність мотивів фор-

____________________________

* Cargill Т. F. Money, the Financial System and Monetary Policy.—Second Ed. University of Nevada.— 1990.— P. 32.

246

мування та способів реалізації попиту на гроші у функціях, що розглядаються. На основі функції засобу обігу реалізується суто трансакційний попит (мотив споживання). На противагу цьому гроші у функції нагромадження безпосередньо пов'язані з інвестиційним попитом, процесом економічного відтворення.

Аналіз механізму формування відносної вартості грошей у функції нагромадження безпосередньо пов'язаний з з'ясуванням специфіки співвідношення між часткою касових залишків, яка ви­користовується з трансакційною метою, і часткою, що реалізує­ться у формі фінансових активів. Виходячи з цього, теорія віднос­ної вартості нагромаджуваних грошей по суті грунтується на те­орії переваг ліквідності. Це дві органічно взаємопов'язані ланки монетарної теорії.

Відповідно до теорії переваг ліквідності у системі аналізу від­носної вартості грошей, що використовуються у формі фінансо­вих активів—облігацій, акцій, інших цінних паперів, поряд з по­казником цінової динаміки, вводять ще один параметр — висоту процентних ставок. Власне, вся специфіка формування відносної вартості грошей у функції засобу нагромадження пов'язана з з'я­суванням місця і ролі в цьому процесі зазначеного параметра.

Із попереднього аналізу відомо, що показник ліквідності ха­рактеризує прагнення певної особи чи домашнього господарства зберігати свої касові залишки. У ліквідній формі—у формі банк­нотної готівки, чекових депозитів чи інших грошових ресурсів агре­гату М₁. Перевагою такого зберігання є можливість використання власних заощаджень для здійснення у будь-який момент необхід­них покупок. Однак, якщо та чи інша особа зберігає свої доходи у формі готівки, то цілком природно, що вона не отримує від цього ніякої винагороди у формі процента. Якщо облігація приносить 10 відсотків річних, то, утримуючи 1 млн крб. у формі готівки чи депозитивних чеків, ви втрачаєте в розрахунку на рік 100 тис крб. доходу.

Винагорода у формі процента є платою, як писав Дж. М. Кейнс, за “розставання з ліквідністю”, “розставання з готівкою”. Ця ви­нагорода з'являється тоді, коли перевага надається іншій формі зберігання грошей — безпосередньо у формі фінансових активів. Зрозуміло, що така винагорода є необхідною умовою, без якої пе­реваги ліквідності не може бути. Мотивом переваги ліквідності є отримання винагороди у формі процента. Звідси й специфічна особливість визначення відносної вартості грошей, що зберігають­ся у формі фінансових активів, її показником стає норма процен­та, яка за своєю суттю є платою за зберігання грошей саме в та­кій формі.

З зазначеного можна зробити висновок: якщо вартість грошей у трансакційному застосуванні характеризується як зворотня до

247

динаміки цін величина, або як їх купівельна спроможність, то вар­тість грошей у формі фінансових активів визначається через ве­личину винагороди у вигляді процента. Норма процента є показ­ником вартості банківських грошей.

Розмежовуючи зазначені способи формування відносної вар­тості грошей, слід враховувати і наявність механізму їхньої взаємодії. Про це вже йшлося раніше. Мається на увазі зворотний вплив ставки процента на купівельну спроможність грошей і навпаки—динаміки останньої на зміни процентної ставки.

Для того щоб більш грунтовно з'ясувати це питання, яке має принципове теоретичне значення і неоднозначне трактується різними школами і напрямами економічної теорії, зокрема монетаризмом та кейнсіанством, розглянемо конкретний при­клад.

Припустимо, що місячний доход сім'ї, яка складається з 4 осіб, становить 2 млн крб. Врахуємо і те, що мінімальні витрати на задоволення споживчих потреб становлять 800 тис. крб. на одну особу. Зрозуміло, що у цій ситуації весь сімейний доход буде ви­користано лише на купівлю товарів і послуг першочергового по­питу. І це зрозуміло: ваші невідкладні потреби — 320 тис крб. (800 тис крб.*4) перевищують грошові надходження. У цьому випадку попит на гроші й відповідно їхня відносна вартість абсо­лютно не залежатимуть від норми процента. Ситуація, напевне, не зміниться, коли ваш сімейний доход досягне рівня 2,5, а, можли­во, і 3 млн крб. І в цьому випадку всі зароблені гроші будуть ви­трачені на задоволення споживчого попиту.

Виходячи з цього, можна змоделювати ситуацію, за якої на певному рівні отримуваного доходу використання грошей є інди­ферентним від норми процента (рис. 13, а).

Виходячи з того, що за зробленими припущеннями попит на гроші з трансакційною метою залежить виключно від величини отриманого доходу і не залежить від норми процента, його пода­но у вигляді вертикальної прямої М_d1.

Ситуація на рисунку 13, б характеризує попит на гроші у випад­ку, коли доходи сім'ї суттєво перевищують обсяги повсякденних споживчих потреб. У цьому випадку попит на гроші, які викори­стовуються з трансакційною метою (для задоволення споживчих потреб), буде зазнавати впливу процентної ставки. Він буде мак­симальним, якщо r=0, і мінімальним при досягненні r свого мак­симуму. Отже, між величиною попиту на гроші, що використову­ються з трансакційною метою, і величиною норми процента існує обернено пропорційна залежність.

На рис. 13,в моделі а і б поєднані. Пряма M_d1 зміщена вправо, що показує зростання доходів сім'ї. У цьому випадку розподіл їх

248

Рис. 13. Залежність попиту на гроші від норми процента

ураховуватиме не тільки споживчі потреби, а й можливість отри­мання винагороди (норми процента) за рахунок інвестування пев­ної частки зароблених коштів у фінансові активи (цінні папери, акції, облігації).

Спираючись на розглянуті ситуації, .можемо зробити такі ви­сновки:

1) якщо отриманий доход не перевищує рівень вартості спо­живчого кошика, що склався традиційно, норма процента не впли­ває на попит трансакційних грошей. Це означає, що весь доход іде на задоволення лише поточних потреб;

2) залежність між Md і г виникає лише на основі формування касових залишків. У цьому випадку норма процента є своєрідним арбітром стосовно розподілу останніх на трансакційні та спеку­лятивні цілі. Формується обернено пропорційна залежність між її величиною і тією частиною залишків, що зберігатиметься у транс-акційній формі: чим нижчою буде норма процента, тим більше грошей буде на руках у населення. В цій ситуації надмірність го­тівкової маси призведе до зростання цін і зниження купівельної спроможності грошей.

Маємо враховувати і залежність іншого порядку: коли очікує­ться підвищення норми банківського процента, попит на інвести­ційні активи (акції, облігації підприємств) буде знижуватися, а на гроші — зростати, і, навпаки, очікуване зниження процентних ставок стимулюватиме купівлю на фінансовому ринку цінних па­перів, підвищуючи на них попит і водночас скорочуючи попит на ліквідність. Отже, і в цьому випадку має місце відповідна взаємо­дія показників відносної вартості грошей у функції обігу та у функції нагромадження.

249