Спекулятивний залишок

Необхідність розмежування трансакційного і спекулятивного попиту на гроші обґрунтовується в працях Дж. М. Кейнса, зокрема у його основній роботі “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”. Слід ураховувати і те, що аналізу зазначеної проблеми належить ключова роль у кейнсіанській теорії грошей. Нове слово цього видатного вченого в теорії грошей пов'язане з науковим обгрунтуванням сутності та механізму реалізації спеку­лятивного компоненту грошового попиту M_ds.

З попереднього аналізу відомо, що відповідно до величини до­ходу У формується трансакційний попит на гроші M_dT,, який реалізується населенням на товарному ринку через систему купівлі та продажу товарів і послуг особистого вжитку. Залишок доходу (У—М_dT) може зберігатися за вибором власника грошей у аль­тернативних формах: їх можна помістити у фінансові активи (банкiвськi депозити, акції або облігації корпорацій, цінні папери дер­жави тощо), або тримати у ліквідній формі (готівкових грошей або чекових депозитів). Гроші, що розміщуються у формі фінансо­вих активів і не використовуються для здійснення трансакційних операцій, становлять, за визначенням Дж. М. Кейнса, “спекулятив­ні” залишки.

Чому і в яких випадках при виборі форми зберігання грошово­го залишку віддають перевагу не високоліквідній формі трансак­ційних грошей, а зберіганню їх у формі фінансових активів?

Очевидним є те, що, з одного боку, заощадження у формі “спе­кулятивного” залишку забезпечують їхнім власникам доход у ви­гляді певного відсотка, тоді як прямий доход від зберігання готівки дорівнює нулю. З іншого боку, слід ураховувати обставини протилежного характеру. Зберігання грошей у формі фінансових активів

223

завжди пов'язане з комерційним ризиком: їхня ринкова вартість не є стабільною; вона визначається отримуваним відсотком залеж­но від кон'юнктури ринку. Зрозуміло, що це явище породжує певну невизначеність. Людина не завжди схильна ризикувати своїми залишками і це дає їй певні підстави зберігати свої нагромаджен­ня у формі грошей, а не фінансових активів.

У зв'язку з цим при вирішенні питання розподілу грошових за­ощаджень між зберіганням їх у формі грошової готівки чи фінан­сових активів визначальна роль належить суто психологічному фактору—очікуванню економічних агентів стосовно можливих майбутніх змін норми процента r. У цьому випадку висновки тео­рії грунтуються на припущенні, що люди ставлять собі за мету не лише максимізувати свій доход, а й одночасно мінімізувати мож­ливий залежно від визначення форми зберігання грошей комерцій­ний ризик.

Такою є сутність спекулятивного мотиву збереження грошових залишків. Однак з'ясування цих питань ще не дає можливості зро­зуміти, чому саме теорія спекулятивних залишків або, як її ще на­зивають в економічній літературі—теорія переваг ліквідності, посідає, як уже зазначалося, одне з центральних місць в кейнсіанському аналізі грошових відносин? Насамперед слід зазначити, що теорія спекулятивних залишків має принципові переваги над кла­сичною кількісною теорією грошей завдяки тому, що в ній відо­бражаються новітні процеси у розвитку грошових відносин. Маєть­ся на увазі зближення {взаємопроникнення суто грошових явищ і велетенської фінансово-кредитної надбудови, яка формується в процесі розвитку сучасних банківських систем. Через канали кре­диту банки мобілізують вільні фінансові ресурси суб'єктів ринку, які потім знову спрямовуються у грошовий обіг як засоби плате­жу, що обслуговує товарний обіг. З урахуванням такого взаємо­проникнення грошових і фінансово-кредитних відносин введення в систему теоретичного аналізу М_d елемента r — процентної став­ки — надає теорії грошей більш практичного значення.

Під впливом норми процента власник грошових заощаджень віддає перевагу спекулятивному збереженню грошей, на основі яко­го формується інвестиційний компонент попиту на грошові залиш­ки. Так завдяки включенню в систему аналізу норми процента теорія попиту на гроші більш органічно пов'язується з реальними еко­номічними процесами—зростанням виробництва, проблемою зай­нятості та іншими суто виробничими факторами.

З урахуванням цих обставин має стати більш зрозумілим, чому теорія спекулятивних залишків трактується як теорія переваг лік­відності. В цьому випадку акцентується увага на тому, що пред­мет теоретичного аналізу грошового попиту суттєво розширяється. Він виходить за традиційні рамки дослідження суто трансакційних

224

процесів, де гроші застосовуються виключно як ліквідний ресурс. Переваги аналізу спекулятивного попиту полягають у подоланні цих обмежень.

Проте справа не лише в цьому. Як зазначалось у попередньому аналізі, принципово новим у економічній теорії Дж. М. Кейнса є зосередження на проблемах визначення механізму державного ре­гулювання ринкової економіки. До Дж. М. Кейнса вважалося, що ринкова економіка здатна сама без державного втручання на осно­ві взаємодії власних сил та існуючих саморегуляторів забезпечити функціональну рівновагу. Виходячи з цього розглядався механізм функціонування грошових відносин. Дж. М. Кейнс застосував протилежний підхід: грошовий компонент оцінюється не тільки як відносно самостійна ланка економіки, а й з позицій його участі у регулюванні економічних процесів.

Саме з таких позицій має оцінюватись теорія спекулятивних залишків, її методологічне значення полягає в тому, що вона дає змогу передусім визначити основний об'єкт регулювання грошових відносин і відповідно до цього регулювання інших процесів еконо­мічного розвитку. Це спекулятивний мотив збереження грошових залишків. Водночас зазначена теорія вказує на головний інструмент здійснення такого регулювання. Змінною величиною, за допомогою якої можна впливати економічними методами на кількість грошей в обігу, управляти грошовим ринком, є норма процента. З огляду на це наукове значення теорії касових залишків може рjзглядатися у кількох аспектах. Ця теорія, з одного боку, суттєво розширює предмет аналізу грошових відносин, з іншого — розкриває механізм безпосереднього впливу грошей на розвиток економічних про­цесів та регулювання їх.