80% Ринку поділяють 6-7 фірм. Фірми можуть діяти у таємній змові, а мо-

жуть приймати рішення самостійно. Продукція олігополістичної галузі мо-

же бути як стандартизованою, так і диференційованою. Бар’єри до вхо-

дження в різних галузях також різні.

Залежність поведінки фірми від реакції конкурентів називається оліго-

полістичним взаємозв'язком. Проблема стратегічної взаємодії фірм є цен-

тральною у дослідженні поведінки олігополістів. Стратегічні рішення

олігополістичних фірм вивчаються за допомогою теорії ігор. Економічні ігри

можуть бути кооперативними або некооперативними. Гра є кооперативною,

якщо змова гравців можлива, і некооперативною, якщо змова між учасника-

ми неприпустима.

Існують концепції домінуючої і недомінуючої стратегій. Домінуюча

242

Мікроекономіка. Практикум

стратегія полягає у прийнятті гравцем оптимального рішення, незалежно

від дій конкурента. Недомінуюча стратегія полягає у прийнятті гравцем оп-

тимального рішення в залежності від того, що робить суперник.

Якщо один з гравців діє в умовах недостатньої інформації або має справу

з нераціональним суб’єктом, застосовується стратегія максиміну. Вона до-

зволяє максимізувати мінімальний прибуток.

В одноразових чи повторюваних іграх обидва гравці приймають рішення

одночасно, у послідовних – по черзі, в останньому випадку ініціатор має пе-

ревагу. Дія, яка надає фірмі перевагу, називається стратегічним ходом.

У ході гри фірми можуть застосовувати загрози і зобов'язання: вдаватися

до закриття або виведення з виробництва деяких потужностей, або оголошу-

вати про намір виробляти певний товар. Фірма може загрожувати зниженням

ціни, – це означає, що вона розпочинає цінову війну.

На олігополістичному ринку діють дві протилежно спрямовані сили: заці-

кавленість фірм у максимізації сукупної маси прибутку для всієї галузі, яка

породжує тягу до змови і спільних дій, та егоїстична зацікавленість кожної

фірми у максимізації своїх власних прибутків шляхом зниження ціни на

продукцію, що штовхає фірми до порушення угод. „Дилема олігополістів”

відображає вплив цих двох сил на рішення конкурентів.

У мікроекономіці не існує єдиної моделі олігополії. Є декілька базових

принципів і набір специфічних моделей, які застосовують до окремих випад-

ків. Головна складність у побудові моделі поведінки олігополії – це обме-

ження, з якими стикається фірма. Крім загальних обмежень – витрат вироб-

ництва і попиту – олігополіст має специфічне обмеження: дії конкуруючих

фірм.

В залежності від призначення моделі для олігополії розрізняють два їх

типи: моделі рівноваги і моделі олігополістичного ціноутворення.

До моделей рівноваги олігополії відносяться моделі Курно, Бертрана,

Штакельберґа і ряд їх модифікацій, розроблені з метою визначення рівно-

важного обсягу випуску і рівноважної ціни олігополістичної фірми. Узагаль-

нену концепцію рівноваги олігополії обґрунтував Дж. Ф. Неш.

Рівновага Неша – це тип ринкової рівноваги, за якої жодна із взаємо-

діючих фірм не бажає в односторонньому порядку змінити свій вибір, вва-

жаючи його найкращою відповіддю на дії суперників, з огляду на реалізацію

власних цілей. Це набір таких стратегій, коли кожен суб’єкт економіки оби-

рає найкращий для себе варіант дій, виходячи з того, що інші учасники до-

тримуються певної стратегії. Оскільки кожен гравець не має причин відхиля-

тися від оптимуму, ці стратегії стабільні.

Модель Курно – це модель простої дуополії, – олігополії з двома фір-

мами, які виробляють однорідну продукцію. Кожна фірма обирає обсяг випу-

ску, котрий максимізує її прибуток, згідно з її уявленнями щодо можливих

рішень конкурентів. Кожен дуополіст розглядає обсяг виробництва іншого як

Розділ 15. Моделі олігополії

243

фіксований, величина якого не залежить від його власних виробничих рі-

шень. Ціна на продукцію залежить від сумарного обсягу виробництва обох

фірм. Обидві фірми мають рівну економічну силу і приймають рішення од-

ночасно згідно відомої їм функції ринкового попиту: P = a − b(Q1 + Q2 ) .

Фірми максимізують прибуток, виробляючи оптимальний обсяг продук-

ції, визначений за правилом MR = MC , згідно зі своїми функціями реакції:

Q1 = R1 (Q2 ) = (a − bQ2 ) / 2b ;

Q2 = R2 (Q1 ) = ( a − bQ1 ) / 2b .

Функція реакції показує, який обсяг продукції буде виробляти один олі-

гополіст за кожного заданого обсягу виробництва іншого.

Кінцевим результатом процесу пристосування фірм є встановлення ста-

більної рівноваги у точці перетину двох кривих реакції. Набір рівнів вироб-

ництва двох фірм, що відповідають точці рівноваги, називають рівновагою

Курно, яка є різновидом рівноваги Неша.

Модель Бертрана описує ринкову ситуацію, за якої дві фірми, як і в

моделі Курно, виробляють однорідну продукцію. Але змінюється стратегічний

показник – фірми вибирають ціни, а не обсяги випуску. Цінова конкуренція

змушує обидві фірми знизити ціну до рівня граничних витрат ( P = MC ) , за

якої вони отримують нульовий економічний прибуток. Фірми досягають рівно-

ваги Неша, яка у даному випадку є конкурентною рівновагою.

Модель дуополії з диференційованою продукцією застосо-

вується до ситуації, коли олігополістичні фірми випускають диференційова-

ну продукцію, і їм більш логічно у конкурентній боротьбі вибирати не обся-

ги, а ціни. Попит на продукцію кожної з двох фірм залежить від її власної ці-

ни і ціни конкурента. Обидві фірми вибирають ціни одночасно, розглядаючи

ціну конкурента як дану. У точці перетину кривих реакції встановлюється рі-

вновага Неша.

Принципова відмінність стану рівноваги дуополістів з диференційованою

продукцією від рівноваги фірм-виробників однорідної продукції у тому, що у

рівноважна ціна перевищує граничні витрати фірм. Відтак фірми отримують

економічний прибуток, тоді як виробники однорідної продукції отримують

лише нормальний прибуток. Крім того, положення фірм-виробників дифере-

нційованої продукції на ринку не обов’язково є симетричним. Завдяки дифе-

ренціації вони можуть мати різну еластичність попиту на продукцію і різні

економічні прибутки.

Модель Штакельберга (лідерства за обсягами) є модифікацією мо-

делі Курно для випадку, коли одна з фірм є лідером, має більшу економічну

силу і незалежну позицію, тому першою визначає свій обсяг виробництва. Ін-

ший олігополіст виступає у ролі веденого, який здійснює стратегію пристосу-

*

*

244

Мікроекономіка. Практикум

вання та коригує свою поведінку в залежності від вибору, зробленого лідером.

У моделі Штакельберга фірма-лідер фактично ігнорує свою функцію реакції.

Вона обирає обсяг випуску, котрий максимізує її власний прибуток. Рівновага

Штакельберга є окремим випадком рівноваги Неша для домінуючої стратегії.

До моделей олігополістичного ціноутворення відносяться моделі „лама-

ної кривої попиту“, „дилеми олігополістів“, картелю, домінуючої фірми та ін.

Модель „ламаної кривої попиту” (модель Свізі) ілюструє негну-

чкість олігополістичних цін. Кожна фірма виходить з того, що на зниження

цін конкуренти будуть реагувати відразу таким же зниженням, щоб перешко-

дити перехопити попит на їх продукцію, а на підвищення цін вони не відреа-

гують, щоб перехопити покупців фірми, яка підвищила ціну. Логіку реакції

фірм відображає зламана у точці рівноважної ціни крива попиту. У ситуації

зниження ціни крива попиту стрімка і відповідає нееластичному попиту, в

ситуації підвищення ціни – похила, а попит більш еластичний. Відповідно

ламаною з відрізком вертикального розриву є крива MR .

Ламана крива попиту пояснює, чому зміни ціни в олігополістичних галу-

зях, де між учасниками немає змови, відбуваються дуже рідко. Кожна фірма

може передбачити, що будь-яка зміна погіршить її стан. Якщо вона підви-

щить ціну, то втратить значну частину своїх покупців, оскільки попит елас-

тичний, а якщо вона знизить ціну, то за нееластичного попиту обсяги прода-

жу зростуть незначно. Зниження ціни може спровокувати цінову війну з втра-

тами прибутків для всіх фірм. Чинником негнучкості цін у моделі слугує й та

обставина, що будь-яка зміна граничних витрат в межах розриву кривої гра-

ничного виторгу ніяк не вплине на оптимальний обсяг випуску фірми і, від-

повідно, на ціну.

„Дилема олігополістів” – це модель олігополістичного ціноутво-

рення, в якій кожна фірма, вирішуючи проблему рівня цін, діє в умовах, що

виключають співробітництво, самостійно реалізує свій потенціал, але зважає

на своїх конкурентів. Коли б фірми могли б діяти спільно, вони призначили б

високу ціну, але якщо вони діють незалежно, тоді їм краще триматись низь-

кої ціни, реалізуючи стратегію максиміну. Становище обох фірм є гіршим,

ніж у випадку змови і призначення обома високих цін.

Для учасників таємних і явних змов характерна тенденція до максимізації

сукупних прибутків всіх учасників. Їх поведінка схожа на поведінку моно-

поліста. Найбільш поширеною формою явної змови є картель.

Модель картелю відповідає ситуації, коли фірми офіційно уклада-

ють угоду, узгоджують ціну, галузевий обсяг випуску і квоту кожного учас-

ника. Картель діє як фірма – монополіст. Оптимальний обсяг виробництва

картелю визначається за правилом MR = MC . Оптимальний обсяг квоти

кожного учасника визначається за модифікованим правилом MR = MC :

ринковий граничний виторг повинен бути рівним граничним витратам кож-

Розділ 15. Моделі олігополії

245

ної окремої фірми-учасниці. При цьому сумарний обсяг квот за ціною карте-

лю повинен дорівнювати сукупному обсягу виробництва картелю.

Спокуса для кожної фірми збільшити власний прибуток за рахунок роз-

ширення виробництва вступає в суперечність з картельною угодою і загро-

жує її існуванню, чим пояснюється нестійкість картелювання. Дотримання ж

картельної угоди суперечить ефективності виробництва і веде до втрат суспі-

льного добробуту. Тому картелювання забороняється антимонопольним за-

конодавством у багатьох країнах.

Модель домінуючої фірми (квазімонополії) описує ситуацію, коли

у галузі функціонує одна велика фірма і багато дрібних, які здатні з нею кон-

курувати. Ця модель є аналогом моделі Штакельберга, але для випадку ціно-

вого лідерства. Попит домінуючої фірми визначається як різниця між сукуп-

ним ринковим попитом і обсягом пропонування конкурентного оточення, яке

задовольняє цей попит. Домінуюча фірма встановлює обсяг виробництва і

ціну за правилом MR = MC , решта приймають цю ціну і визначають влас-

ний обсяг випуску згідно зі своєю кривою пропонування.

Модель „лідерства в цінах” є поширеним засобом координації по-

ведінки олігополістів за відсутності змови. З мовчазної згоди учасників рин-

ку найбільшій або найефективнішій фірмі галузі відводиться роль цінового

лідера, решта встановлюють ціни слідом за ним і не змінюють їх доти, доки

лідер не проголосить про нову зміну своєї ціни. Поступово підвищуючи ціни,

галузь може досягти такого високого рівня цін, як картель. У короткостроко-

вому періоді ціновий лідер не завжди обирає ціну, яка максимізує прибуток,

зокрема з метою перешкодити входженню в галузь нових фірм.

Олігополісти можуть також вдаватися до „хижацького ціноутворення”:

вони різко знижують ціну, втрачають свої прибутки, але сподіваються, що нові

конкуренти втратять ще більше і не зможуть довго протриматись в галузі.

Модель ціноутворення „витрати плюс” – це практичний ме-

тод, за яким фірма оцінює свої витрати на деякому плановому рівні і встано-

влює процентні накидки на витрати з таким розрахунком, щоб забезпечити

середній прибуток у довгостроковому періоді – приблизно 15% на весь вкла-

дений капітал. Так визначають стандартну ціну, яка слугує базою для пода-

льшого коригування її рівня.

Моделі олігополістичного ціноутворення показують, що олігополісти не

вдаються до цінової конкуренції, типовою для олігополії є нецінова конкуре-

нція, завдяки якій визначається ринкова частка кожної фірми.

Оскільки олігополія є структурою, близькою до монополії, вона має поді-

бні економічні наслідки для суспільства: у більшості випадків високі бар’єри

вступу в галузь призводять до обмеження випуску і встановлення вищих цін,

виникають незворотні суспільні втрати, не забезпечується ні виробнича ефе-

ктивність, ні ефективність розподілу ресурсів.

246

Мікроекономіка. Практикум

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

Завдання 1. Визначте єдино правильну відповідь

1.

Олігополія – це ринкова структура, в якій діє:

а) значне число конкуруючих фірм – виробників однорідної продукції;

б) значне число конкуруючих виробників диференційованої продукції;

в) незначне число конкуруючих фірм – виробників однорідної або дифе-

ренційованої продукції;

г) незначне число конкуруючих виробників диференційованої продукції.

Олігополію відрізняють:

а) значні перешкоди до вступу в галузь;

б) диференційована продукція;

в) значне число невеликих фірм на ринку;

г) однорідна продукція.

З наведених ознак тільки для олігополії характерна:

а) диференційована продукція;

б) всезагальна взаємозалежність фірм;

в) наявність бар’єрів до вступу в галузь;

г) нецінова конкуренція.

Аналіз олігополії порівняно з аналізом інших ринкових структур

ускладнений тим, що:

а) число фірм в галузі настільки значне, що поведінку ринку точно пе-

редбачити неможливо;

б) граничний виторг і граничні витрати фірм на олігополістичному рин-

ку не впливають на визначення оптимального обсягу випуску та ціни;

в) рішення фірм не завжди спрямовані на максимізацію прибутку;

г) всезагальна взаємозалежність фірм і неможливість передбачити реак-

цію конкурентів посилюють фактор невизначеності.

У яких ринкових структурах продукт може бути диференційованим?

а) у досконалій конкуренції, монополістичній конкуренції та олігополії;

б) у монополістичній конкуренції та олігополії;

в) у досконалій конкуренції та олігополії;

г) у чистій монополії та олігополії.

2.

3.

4.

5.

Розділ 15. Моделі олігополії

247

6.

Нафтова компанія “АВС” знизила на 10% ціни на свою продукцію,

після чого решта фірм галузі зробили те саме. Ринкова структура, в

якій вони працюють, – це:

а) досконала конкуренція;б) монополістична конкуренція;

в) олігополія;г) монополія.

Функція реакції у моделі Курно :

а) визначає обсяг випуску одного дуополіста за кожного заданого обсягу

виробництва іншого;

б) визначає ціну продукції одного дуополіста за кожного заданого рівня

ціни, встановленої іншим;

в) визначає обсяг випуску одного дуополіста за кожного заданого рівня

ціни, встановленої іншим;

г) визначає ціну продукції одного дуополіста за кожного заданого обсягу

виробництва іншого.

Досягнення стану рівноваги у моделі Курно означає, що дуополісти з

однаковими і постійними граничними витратами:

а) встановили ціну, рівну граничним витратам;

б) виробляють однакову кількість продукції;

в) збільшили обсяг випуску до рівня конкурентного;

г) зменшили обсяг випуску до монопольного рівня.

Сукупний обсяг виробництва двох фірм у рівновазі Курно:

а) дорівнює монопольному обсягу виробництва;

б) менший за монопольний обсяг виробництва;

в) більший за конкурентний обсяг виробництва;

г) перебуває в проміжку від монопольного до конкурентного обсягу ви-

робництва.

7.

8.

9.

10. Функція реакції у моделі Бертрана :

а) визначає обсяг випуску одного олігополіста за кожного заданого об-

сягу виробництва іншого;

б) визначає ціну продукції одного олігополіста за кожного заданого рів-

ня ціни, встановленої іншим;

в) визначає обсяг випуску одного олігополіста за кожного заданого рівня

ціни, встановленої іншим;

г) визначає ціну продукції одного олігополіста за кожного заданого об-

сягу виробництва іншого.