- •Затверджено на засіданні кафедри
- •Донецьк – 2011
- •Змістовний модуль 1 економіка праці та трудові ресурси у сучасній українській економіці
- •Тема 1. Предмет, задачі і логіка курсу „економіка праці і соціально – трудові відносини”
- •1.1. Мета, завдання, об`ект, предмет, метод і інформаційна база вивчення дисципліни
- •1.2. Структура і логіка дисципліни „Економіка праці і соціально – трудові відносини”, її методичне забезпечення
- •Технологічна карта тематичного плану навчальної дисципліни «Економіка праці і соціально-трудові відносини»
- •Тема 2. Праця як основа життєдіяльності людини і суспільства
- •2.1. Соціально-економічна сутність праці
- •2.2. Зміст і характер праці
- •2.3. Види праці
- •3. Населення і трудові ресурси суспільства
- •3.1 Соціально-економічна характеристика населення і трудових ресурсів
- •Розділення за методикою моп
- •3.2. Економічно активне населення
- •3.3. Трудовий потенціал суспільства
- •Компоненти трудового потенціалу
- •3.4 Відтворення населення і ресурсів для праці
- •Тема 4. Зайнятість населення і безробіття
- •. Соціально-економічна сутність зайнятості населення
- •4.2. Види і форми зайнятості населення
- •4.3.Державне регулювання зайнятості населення
- •Додаткові гарантії щодо працевлаштування працездатним громадянам, які потребують соціального захисту, зокрема:
- •Пільги і компенсації вивільненим працівникам:
- •Особливі гарантії надаються працівникам, які втратили роботу у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці:
- •Вихідна допомога:
- •Умови виплати допомоги по безробіттю громадянам зареєстрованим на загальних підставах:
- •Розміри допомоги по безробіттю громадянам, зареєстрованим на загальних підставах:
- •. Гнучкі форми зайнятості, їх особливості.
- •Безробіття та його види
- •Змістовний модуль 2. Ринок праці та соціально-трудові відносини
- •Тема 5. Соціально- трудові відносини в сучасній
- •Економіці
- •. Поняття і сутність соціально-трудових відносин
- •Предмет і структура соціально- трудових відносин
- •Принципи і типи соціально- трудових відносин
- •5.4. Партнерство в системі соціально- трудових відносин і роль профспілок в ньому
- •Тема 6. Ринок праці в системі соціально – трудових відносин
- •6.1. Сутність, зміст, основні складові ринку праці в економічній системі україни
- •6.2. Види ринків праці - Моделі, види, типи, форми, різновиди та сегменти
- •6.3. Основні конвенції Міжнародної організації праці з питань регулювання ринку праці
- •Тема 7. Формування та планування персоналу підприємства
- •7.1. Формування потреби підприємства в персоналі
- •7.2. Методи визначення чисельності персоналу підприємства
- •1. Метод коригування базової чисельності:
- •1. Розраховується за кожною функцією методом прямого нормування, якщо дані щодо трудомісткості є вірогідними.
- •2. Використовується кореляційна залежність:
- •Змістовний модуль 3. Організація праці на підприємстві і її стимулювання тема 8. Організація праці і її нормування
- •8.1. Поняття організації праці
- •8.2. Розподіл та кооперація праці на підприємстві
- •8.3. Організація робочих місць та їх обслуговування
- •8.4. Умови праці і фактори їх формування
- •8.5. Сутність і значення нормування праці
- •Тема 8. Організація праці і її нормування 95
- •8.6. Робочий час. Режими праці й відпочинку
- •Тема 9. Ефективність та продуктивність праці
- •9.1. Зміст, критерії оцінки, фактори і резерви росту продуктивності праці
- •1. За характером використовуваних ресурсів:
- •9.2. Сутність та значення продуктивності праці, фактори і резерви росту
- •У результаті зниження трудомісткості
- •У результаті зниження витрат робочого часу
- •У результаті збільшення питомої ваги основних робітників
- •9.3. Показники і методи виміру продуктивності праці
- •1. Річний виробіток на одного працівника:
- •2. Денний виробіток на одного працівника:
- •3. Годинний виробіток на одного працівника:
- •Тема 10. Мотивація трудової діяльності
- •10.1. Сутність мотивації трудової діяльності
- •10.2. Сучасні теорії мотивації
- •10.3. Методи мотивації праці
- •Тема 11. Стимулювання та оплата праці на підприємстві
- •1. Поняття, сутність, теорії та функції заробітної плати
- •11.2. Сутність та склад фонду оплати праці
- •10.3. Форми й системи заробітної плати
- •10.4. Формування фонду оплати праці
- •Перелік основної і додаткової літератури і. Основна література
- •Іі. Додаткова література
- •Ііі. Нормативні матеріали мон і ДонНует імені Михайла Туган-Барановського
8.2. Розподіл та кооперація праці на підприємстві
Організація будь-якого процесу починається з істотно важливим моментом поділу праці є розгляд його як умови підвищення продуктивності праці в масштабі суспільства й кожного окремого підприємства.
У
– загальний, що відбиває розподіл праці на головні її галузі (промисловість, транспорт тощо);
– частковий, що відбиває розчленування основних галузей суспільного виробництва на види та підвиди (наприклад підгалузі виробництва на морському транспорті: флот, порт, підприємства сервісу тощо);
– одиночний, що відбиває розподіл праці у середині організації. Останній становить предмет розгляду у цій главі.
Розподіл праці на підприємстві – це відокремлення окремих часткових трудових процесів, що здійснюються з метою скорочення виробничого циклу за рахунок одночасного виконання різних робіт, а також для підвищення ефективності виробництва в наслідок більш швидкого придбання виробничих навичок працівником за рахунок спеціалізації в операціях що виконуються.
Слід відзначити, що розподіл праці, означаючи одночасне співіснування різних видів трудової діяльності, відіграє важливу роль у розвитку організації виробництва й праці: по-перше, він є необхідною передумовою процесу виробництва й умовою підвищення продуктивності праці; по-друге, дозволяє організувати послідовну й одночасну обробку предмета праці у всіх фазах виробництва; по-третє, сприяє спеціалізації виробничих процесів і вдосконалюванню трудових навичок працівників, що беруть участь у них.
Але розподіл праці як процес спеціалізації працівників не можна розглядати лише як звуження сфери діяльності людини шляхом виконання усе більше обмежених функцій і виробничих операцій. Поділ праці є багатобічним, складним процесом, що, змінюючи свої форми, відображає чинність об'єктивного закону зміни праці.
У той же час необхідно враховувати існування границь доцільності в процесі розподілу праці, ігнорування яких може негативно позначитися на організації й результатах виробництва. У зв'язку із цим особливо важливе значення мають наступні вимоги:
розподіл праці не повинен призводити до зниження ефективності використання робочого часу й устаткування;
він не повинен супроводжуватися знеособленістю й безвідповідальністю в організації виробництва;
розподіл праці не повинен бути надмірно дробовим, щоб не ускладнювати проектування й організацію виробничих процесів і нормування праці, а також не знижувати кваліфікацію робітників, не позбавляти праці змістовності, не робити її монотонною і стомлюючою.
Важливо відзначити, що при розподілі праці на підприємствах повинен враховуватися не тільки ріст продуктивності праці, але й умови для всебічного розвитку працівників, усунення негативного впливу виробничої обстановки на організм людини й підвищення привабливості праці. Ступінь розподілу праці багато в чому залежить від конкретних умов роботи підприємства: приналежності до галузі виробництва, типу й масштабів виробництва, рівня механізації, автоматизації, обсягу випуску й специфіки виробів тощо.
Розподіл праці на підприємстві в таких основних видах:
функціональному;
технологічному;
професійному;
кваліфікаційному.
Названі вище види розподілу праці мають відмінні риси. Так, функціональний розподіл праці проявляється у двох напрямках: між категоріями працівників входять до складу персоналу підприємства, і між основними й допоміжні працівниками. Перше означає виділення в складі персоналу підприємств та категорій працівників, як робітники, керівники, фахівці й службовці. Характерною тенденцією в розвитку цього виду поділу праці є зростання частки фахівців у складі виробничого персоналу.
Іншим напрямком функціонального поділу праці є поділ працівників на основні й допоміжні. Перші з них безпосередньо беруть участь у зміні форми й стану предметів праці, що обробляються, наприклад, робітники ливарних, механічних і складальних цехів машинобудівних підприємств, зайняті виконанням технологічних операцій по виготовленню основної продукції. Другі особистої участі в здійсненні технологи процесу не приймають, але створюють ефективної роботи основних робітників.
Технологічний розподіл праці – розчленування виробничого процесу за окремими фазами, технологічними комплексами, видами робіт та операціями. Визначальним фактором цього виду розподілу праці с технологічний процес.
Технічний прогрес впливає на динаміку чисельності допоміжних робітників, на зміну їхньої питомої ваги в загальному персоналі працівників і витрат їхньої пращ в трудомісткості виробництва: в одних випадках викликає збільшення чисельності допоміжних робітників, а в інші – їхнє скорочення. У промисловості наприклад, росте частка робітників по налагодженню й ремонту машин і механізмів, а також зайнятих виготовленням інструмента, технологічної оснащення. Але цього не можна сказати про ріст числа й питомої ваги робітників, зайнятих на вантажно – розвантажувальних, складських операціях тощо, на яких часто застосовується надмірно багато важкої, малопродуктивної праці. Виявлення й використання наявних на таких ділянках резервів пов'язане з рішенням завдань технічного переозброєння пращ, спеціалізації й централізації ремонтних робіт, типізації й нормалізації застосовуваних у виробництві інструментів і оснащення, постійного вдосконалювання організації контролю якості продукції. Одночасно зі зміною організації й структури витрат праці виникає необхідність наукового аналізу й розробки більше досконалої класифікації основних і допоміжних працівників у промисловості й інших галузях.
Особливим видом розподілу праці є її професійний розподіл, що розвивається залежно від застосовуваних знарядь праці, предметів праці, технології виробництва.
Спостереження показують, що зміни в професійному розподілі праці характеризуються ростом абсолютного числа й питомої ваги професій механізованої пращ, скороченням числа вузьких професій і спеціальностей, збільшенням чисельності професій широкого профілю.
Існує тісний зв'язок між професійним розподілом праці й переходом від однієї стадії техніко-технологічного розвитку виробництва до іншої, більше високої. Так, часткова механізація супроводжується поопераційним поділом праці, вузькою спеціалізацією працівників.
На стадії ж комплексної механізації відбувається об'єднання вузьких спеціальностей робітників, розширення їхнього професійного профілю, все чіткіше проявляється процес злиття функцій робітника-оператора з порівняно обмеженою кваліфікацією й робітника-наладчика з високою професійною підготовкою. В умовах широкого застосування автоматів і автоматичних ліній у сучасній промисловості ця тенденція стає визначальною: провідне місце в складі робітників займає робітник, що сполучає функції оператора й наладчика високої кваліфікації й широкого професійного профілю.
Нарешті, поважним виглядом розподілу праці є кваліфікаційний розподіл праці залежно від складності робіт. Він має найтісніший зв'язок з підвищенням культурно – технічного рівня працівників, що веде до скорочення частки малокваліфікованої праці в народному господарстві.
Кваліфікаційні розходження між групами працівників об'єктивно обумовлені різною складністю виконуваних робіт. Працівники однієї й тієї ж професії або спеціальності можуть мати різні знання, уміння працювати й виробничий досвід. Все це виражається у кваліфікації – якості роботи (праці) і лежить в основі розподілу працівників по групах кваліфікації – розрядам, категоріям, класам, вченим ступеням.
Розподіл праці тісно пов'язаний з її кооперацією, яка розуміється як об'єднання людей з приводу планомірної та сумісної участі у одному або різних, але пов'язаних між собою процесах праці. Її задача – забезпечити найбільшу узгодженість дій окремих працівників або груп працівників, що виконують різні трудові функції. Таким чином розподіл та кооперація праці складають два нерозривно пов'язаних між собою та доповнюючих один одного боки трудової діяльності людей.
Існування розділеної праці (по функціональній, професійній і кваліфікаційній ознаках) об'єктивно вимагає встановлення певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе.
Між працівниками і їхніми окремими групами, колективами повинні бути організовані взаємодія, або здійснена кооперація. Тобто повинна бути забезпечена планомірна діяльність багатьох учасників виробництва для досягнення певного виробничого ефекту. Ця діяльність повинна бути погоджена в просторі, тобто встановлені необхідні виробничі зв'язки між працівниками, колективами бригад, ділянок, цехів і служб, і в часі, шляхом організації змінної роботи (взаємодія між змінами), здійснення роботи із графіка (годинному, змінно – добовому, тижневому, декадному тощо). В остаточному підсумку повинне бути забезпечене повне використання робочої сили й коштів праці, безперервний плин виробничих процесів, ритмічне виконання робіт, підвищення продуктивності праці. У цьому виражається ефективність кооперації праці.
Варто мати на увазі, що кооперація праці не означає лише досягнення раціональних пропорцій у витратах праці різних видів, а припускає встановлення соціально – трудових взаємин між учасниками виробництва, узгодження інтересів людей і цілей виробництва. Кооперація праці на підприємствах здійснюється в різних формах залежно від конкретних виробничих умов. На це впливають характер устаткування й особливості технології, тип виробництва й ступінь розчленовування виробничих процесів і багато інших факторів, включаючи організаційно – економічні й соціальні. Так, кооперування праці може відбуватися при індивідуальному виконанні роботи на окремих робочих місцях, при багатоверстатній роботі або сполученні трудових функцій і спеціальностей, при колективній роботі. Кооперація праці при індивідуальному виконанні робіт часто зустрічається, наприклад, у машинобудуванні, колективна організація ширше поширена в галузях видобувної промисловості, а також у виробництвах з перевагою апаратурних процесів (хімічному, металургійному тощо), у сільському господарстві, на транспорті.
Кооперація праці може бути наступних видів:
– міжцехова – між цехами (службами) організації;
– внутріцехова – між ділянками (службами) цеху;
– внутріділянкова – між окремими виконавцями або ланками;
– внутрібригадна – між членами бригади.
Розробка та впровадження раціональних форм розподілу та кооперування праці також передбачає вдосконалення та розвиток бригадної форми організації праці, сумісництво професій, багатоверстатного та багатоагрегатного обслуговування.
На провідне місце серед колективних форм організації сучасної праці господарська практика висунула виробничі бригади, групові форми організації праці.
У загальному виді бригада являє собою групу працівників, що спільно здійснюють виробничий процес або окрему його частину й колективно відповідальних за результати своєї роботи. Для створення бригад необхідно відповідні матеріально – технічні й організаційні передумови, зв'язані або з неможливістю розподілу загальної роботи між окремими виконавцями, або з необхідністю забезпечення чіткої взаємодії між основними й допоміжними працівниками для досягнення більше високого результату в праці, або із труднощами точного визначення обов'язків і обсягу роботи окремих працівників при відсутності в них постійних робочих місць. Обов'язковими умовами бригадної організації праці є наявність виробничого зв'язку між працівниками в процесі праці й загальної мети виконуваних робіт.
У бригадній формі організації праці кооперація праці знаходить найбільш повне виявлення. Вона створює можливості підвищення змістовності праці, зросту кваліфікації працівників, ефективного використання робочого часу, обладнання і на цій основі підвищення продуктивності праці, покращення якості роботи.
Відрізняють комплексні та спеціалізовані бригади.
Комплексні бригади (наприклад, докерів – механізаторів) організують із робітників різних професій для виконання комплексу технологічних різнорідних, але взаємопов'язаних робіт, що охоплюють повний цикл виробництва продукції або її закінчену частину. З метою забезпечення взаємозаміни та розширення сумісництва професій робітники комплексних бригад поряд з роботою по основній професії (операції), як правило, повинні оволодіти додатково одною або декількома професіями (операціями).
Спеціалізована бригада об'єднує, як правило, робітників однієї професії, що зайняті на однорідних технологічних операціях.
Комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними, якщо усі робітники, що її складають, працюють в одну зміну, або наскрізні, якщо до них включені робітники усіх змін.
Під сумісництвом професій (посад) розуміють виконання працівником поряд із своєю основною роботою, що обумовлена трудовою угодою, додаткової роботи з другої професії (посади). Сумісництво професій надає можливості раціонально використовувати робочий час, забезпечувати повне навантаження обладнання, підвищувати маневрування у використанні кадрів, забезпечувати їх взаємозаміни. В той же час воно розширює виробничий профіль робітника, сприяє зросту його кваліфікації, підвищенню змістовності праці, усуває монотонність у роботі.
В основі багатоверстатного обслуговування лежить використання часу машино – автоматичної роботи машин для виконання ручних та машино – ручних робіт на інших машинах, що обслуговуються робітником, та для переходів від однієї машини до другої.
Багатоверстатне обслуговування може бути індивідуальним та бригадним. Розподіл праці у багатоверстатних бригадах буває кваліфікаційним (бригадні та підручні робочі) або функціональним (наладчики та оператори), у ряду випадків застосовується так зване парне обслуговування, коли, наприклад, двоє робочих однакової професії та кваліфікації обслуговують декілька машин.
