3. Населення і трудові ресурси суспільства

Основі питання:

3.1. Соціально-економічна характеристика населення і трудових ресурсів

3.2. Економічно активне населення.

3.3. Трудовий потенціал суспільства.

3.4. Відтворення населення та ресурсів для праці.

Ключові слова: НАСЕЛЕННЯ, ЛЮДСЬКІ РЕСУРСИ, ТРУДОВІ РЕСУРСИ, ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ, ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ, ПРАЦЕЗДАТНЕ НАСЕЛЕННЯ, ПРАЦЕЗДАТНИЙ ВІК, ЕКОНОМІЧНО АКТИВНЕ НАСЕЛЕННЯ

3.1 Соціально-економічна характеристика населення і трудових ресурсів

Людські ресурси – це найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Як чинник економічного розвитку людські ресурси – це працівники, які мають певні професійні знання і кваліфікацію і можуть використовувати їх в трудовому процесі. Їх специфіка, в порівнянні з іншими чинниками економічного розвитку (засоби виробництва, земля, підприємницькі здібності), полягає в наступному:

- люди не тільки створюють, а і споживають матеріальні і духовні цінності;

- багатогранність людського життя не вичерпається тільки трудовою діяльністю;

- науково-технічний прогрес і гуманізація суспільного життя стрімко збільшують економічну роль знань, інтелектуального потенціалу і інших якостей працівників.

Тому однією з умов успішного економічного розвитку як на мікро-, так і на макрорівні є облік інтересів людей, направлених на підвищення ефективності функціонування господарського механізму. Людські ресурси характеризуються різними соціально-економічними категоріями, які використовуються економікою праці: населення, трудові ресурси, економічно активне населення.

Населення – сукупність людей, що проживають на певній території, – в районі, місті, регіоні, країні. Населення – це всі люди незалежно від їх характеристик, тобто це найширше поняття для позначення людських ресурсів.

Разом з тим, населення – це те джерело, той «матеріал», з якого утворюються всі інші угрупування людей (трудові ресурси, економічно активне населення). Економіка розглядає населення як джерело ресурсів для праці, як споживач, який формує попит. Тому, вивчення чисельності, складу і динаміки населення важливо для економіки праці і дозволяє:

а) оцінювати ринок праці, судити про можливості соціально-економічного розвитку країни, його тенденції;

б) розробити відповідну демографічну політику з метою впливу на процеси відтворення населення і його зайнятості.

Все населення в економічній літературі розподіляється за традиційною методикою та методикою Міжнародної організації праці (рис. 3.1).

Все населення України

Розділення за традиційною методикою

Трудові ресурси (працездатне населення в працездатному віці – непрацюючі інваліди І та ІІ груп – непрацюючі пільгові пенсіонери + працюючі підлітки + працюючі пенсіонери)

Населення, яке не відноситься до трудових ресурсів (діти + непрацюючі пенсіонери, в т.ч. пільгові + підлітки + інваліди)

Розділення за методикою моп

Економічно активне населення (всі, хто працює або активно шукає роботу)		Економічно неактивне населення	Населення молодше 15 і старше 70 років
Зайняті	Безробітні

Рис. 3.1 Варіанти класифікації населення в економіці праці

Трудові ресурси — це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві.

Щоб кількісно визначити межі трудових ресурсів, потрібно уяснити поняття "працездатне населення", "працездатний вік", "пра­цюючі підлітки", "працюючі пенсіонери".

Працездатний вік — поняття узагальнене, а тому дещо умовне. Воно визначається системою законодавчих актів. Нині в Україні працездатним віком вважається для жінок 16—54 роки, для чо­ловіків — 16—59 років включно. Нижня межа працездатного віку передбачає, що до початку трудової діяльності людина повинна здо­бути певний рівень фізичного та розумового розвитку, для чого по­трібен час (мінімум перші 16 років життя). Верхня межа праце­здатного віку показує думку суспільства про те, в якому віці люди­на може претендувати на соціальну допомогу по старості. Для де­яких видів трудової діяльності, що пов'язані з роботою у несприят­ливих умовах праці або вимагають від працівника якостей, що з віком помітно зменшуються (наприклад, спорт, балет), пенсійний вік настає раніше на 5—10 років, а інколи і більше. Такі люди звуть­ся пільговими пенсіонерами. Найчастіше вони продовжують пра­цювати і залишаються в складі трудових ресурсів.

Все сказане стосується працездатних, тобто людей, фізично і психічно досить здорових для того, щоб працювати. На жаль, в кож­ному суспільстві є значний прошарок людей, не досить здорових для цього. Тобто є люди непрацездатні, хоча їхній вік працездат­ний. Такі люди одержують статус інвалідів першої або другої гру­пи, що дає їм право на отримання пенсії незалежно від віку.

Слід сказати, що одним з принципів цивілізованого гуманного суспільства є створення умов для трудової самореалізації інвалідів. Наша держава зобов'язує роботодавців до 5 % робочих місць виді­ляти для осіб з обмеженою конкурентоспроможністю на ринку праці (в тому числі інвалідів), однак на практиці проблеми працевлаштування інвалідів вирішуються дуже важко.

Разом з тим серед людей непрацездатного віку є чимала частка працездатних і бажаючих працювати. Працівників, молодших пра­цездатного віку, звичайно називають працюючими підлітками, а старших — працюючими пенсіонерами. Історичний досвід перекон­ливо доводить, що кількість працівників цих категорій обернено пропорційна рівню добробуту населення. У підлітків і пенсіонерів нижчі вимоги і до змісту праці, й до рівня її оплати, тому вони не рідко знаходять місце роботи навіть в умовах високого безробіття І беруть на свої плечі обов'язок утримання інших (часто працездат­них, але безробітних) членів сім'ї. Тому в наш час велика і кіль­кість, і частка працюючих підлітків та пенсіонерів. Однак заради справедливості потрібно сказати, що додатковий заробіток є дале­ко не єдиною причиною трудової активності, особливо пенсіонерів. Певне значення має також бажаний і звичний ("молодий") спосіб життя, бажання бути в колективі, почуватися потрібним тощо. Як висновок зазначимо, що праця підлітків і пенсіонерів може при­носити користь і їм самим, і економіці в цілому. Проте з урахуван­ням особливостей віку ця праця повинна бути організована (пере­дусім державою) так, щоб не завдавати шкоди їхньому здоров'ю і не заважати здобути відповідний рівень освіти молоді.

Таким чином, ми підійшли до кількісного визначення поняття "трудові ресурси". Щоб зрозуміти сутність поняття "трудові ресурси", потріб­но знати, що все населення залежно від віку поділяється:

• на осіб, молодших від працездатного віку (від народжен­ня до 16 років включно);

• осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки — від 16 до 54 років, чоловіки — від 16 до 59 років включно);

• осіб, старших від працездатного віку, після досягнення якого встановлюється пенсія за віком (в Україні: жінки — з 55, чоловіки — з 60 років).

Залежно від здатності працювати розрізняють осіб праце­здатних і непрацездатних. Непрацездатні особи у працездатно­му віці — це інваліди 1-ї та 2-ї груп, а працездатні особи в не­працездатному віці — це підлітки і пенсіонери за віком, які працюють.

До трудових ресурсів належать:

• населення у працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п'ять і біль­ше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв'язку з тяжкими і шкідливими умовами праці);

• працюючі особи пенсійного віку;

• працюючі особи віком до 16 років.

Згідно з українським законодавством на роботу можна бра­ти у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спе­ціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.