1. Циклічність економічного розвитку. Фази циклу. Теорії циклів. Антикризова політика
Економіка періодично зіштовхується з надлишком товарів (перевиробництвом). Тобто з підвищенням сукупної пропозиції над платоспроможним попитом.
Всім відомо, що головна мета будь-якого підприємця – максимізація прибутку. Для її досягнення підприємці розширюють постійно своє виробництво.
Перевиробництво – це перша ознака дестабілізації економіки, її входження в економічну кризу. Виникають диспропорції між виробництвом і споживанням.
Вперше цей феномен виявився у вигляді кризи в Англії в 1825 р. Це повторилось в 1836 р. в Англії і США. В 1847 р. криза охопила США, Англію, Францію і Германію. Криза 1857 р. явилася першою світовою циклічною кризою. Потім були кризи 1873, 1882, 1890, 1900-1901 років.
За два століття відбулися 22 циклічні кризи, з них 12 у ХХ столітті.
Економічні кризи завдають неприємностей усім верствам населення, суб’єктам господарювання і урядам. Суспільства з розвиненими ринковими системами несуть величезні економічні, соціальні і політичні витрати. Фахівці з питань економічного зростання завжди займаються вивченням цієї проблеми і стверджують, що існує понад 200 точок зору на причини виникнення економічних криз.
Дослідженню економічних циклів присвячені праці вчених: К. Маркса, М. Кондратьєва та М. Туган-Барановського (Росія, Україна), англійських вчених Дж. М. Кларка, Джона Хікса, Дж. М. Кейнса, американців – Т. Веблена та У. Мітчела, австрійця Й. Шумпетера та ін.
Цикл – це період між двома кризами, тобто період між двома піковими точками в розвитку економіки.
Кожен з циклів є унікальним. Але водночас їм всім притаманні певні загальні риси, передусім однакова послідовність у зміні фаз циклу. На різних етапах економічного розвитку суспільства і за різних конкретних умов відтворення цикл і його фази виявляються по різному.
В економічній літературі визначається чотири фази циклу: криза, депресія, пожвавлення, піднесення (рис. 13.1).
В
ВП
Пік
Загальна
лінія розвитку
ІV
І ІІІ
ІІ
t (час)
Рис. 13.1. Промисловий цикл і його фази
Криза (рецесія, спад) – це економічна катастрофа, яка характеризується шоковим станом всієї економіки:
падіння темпів економічного зростання;
спад попиту, внаслідок чого відбувається скорочення обсягів випуску продукції;
зупинення підприємств і зростання безробіття;
зростання ставки банківського відсотку;
стрімке знецінення капіталу та масове банкрутство;
масові банкрутства ведуть до падіння попиту та судний відсоток, що призводить до гибелі банків та кредитних установ.
Депресія (стагнація) – це застійний після шоковий стан економіки:
припинення спаду виробництва, але й не відбувається підйом;
низький попит, що призводить до низьких цін;
високий рівень безробіття;
зниження темпів інфляції;
ліквідація збиткових фірм;
зменшення ставки банківського відсотка.
Пожвавлення – характеризується поступовим стійким підвищенням рівня виробництва:
пожвавлення купівельного попиту, що призводить до невеликого зростання цін;
матеріальною основою економічного зростання є застосування нової техніки і технології;
розширення виробництва, за рахунок збільшення об’єму інвестицій;
скорочення безробіття;
розширення виробництва веде до зростання ставки банківського відсотку, оживляється діяльність банків.
Піднесення (підйом, економічний бум) – фаза циклу, яка характеризується економічним зростанням, що перевищило рівень попереднього циклу:
рівень виробництва перевищує рівень, який було досягнуто в фазі пожвавлення;
скорочення безробіття до природного рівня;
зростання купівельного попиту та цін;
зростання доходів домашніх господарств та прибутків підприємців.
К. Маркс вважав, що матеріальною основою тривалості циклу є масове оновлення основного капіталу (9-11 років, у другій половині 20 ст. 7-9 років). Такі циклічні коливання були названі середньостроковими.
Російський економіст М.Д. Кондратьєв запропонував теорію довгострокових економічних коливань – «довгих хвиль», де за матеріальну основу циклу взяв повне якісне оновлення основного капіталу (45-60 років), а також повну зміну якості робочої сили, яка відповідає новій технології. Економічний цикл за М.Д. Кондратьєвим охоплює тривалість життя технологічного способу виробництва.
За М. Д. Кондратьєвим:
перший цикл (розгортання промислової революції кінця ХVІІІ ст. – до середини ХІХ ст.) – будівництво залізниць, розвиток металургійної і металообробної промисловості;
другий цикл (тривав до середини 90-х років ХІХ ст.) розвиток добувної і машинобудівної промисловості;
третій цикл (тривав до середини 50-х років ХХ ст.) – розвиток усіх галузей мілітаризаційного напрямку;
четвертий цикл (почався з середини 50-х років) – пов’язаний із розгортанням НТР та ґрунтується на автоматизованій праці.
На початку 1990-х рр. економічна криза охопила всі постсоціалістичні країни, в тому числі і Україну. Українська нація не має досвіду самостійного, вільного існування, тому їй не вистачає відчуття свободи і навичок демократії. Отже, криза в Україні – це перехідний стан посттоталітарного суспільства. У період з 1991 до 1999 р. обсяги виробництва в нашій країні скоротилися більш ніж удвічі (морально застаріла матеріально-технічна база, відсутність цивілізованих ринкових відносин, тощо).
На сьогоднішній день ми є свідками, коли політика не сприяє розвитку економіки країни. Уряд та суспільство, яке не відчуває себе єдиним цілим, не спроможне досягти успіхів в економічному розвитку. Зарубіжний досвід показує, що в подоланні економічних криз велику роль відіграє – ментальність народу (Японія, Китай).
Антикризова політика направлена на регулювання коливань економічної активності в суспільстві в період передкризового становища і запобігання розвитку економічних криз.
Двома основними періодами які повинні знаходитись під особливим контролем у цьому зв’язку є періоди депресії і буму.
Основною метою антикризового фінансового управління є розробка і реалізація заходів, спрямованих на швидке відновлення платоспроможності та забезпечення достатнього рівня фінансової стійкості підприємства для виходу з кризового стану.
Основними завданнями антикризової політики на мікрорівні є:
оперативне виявлення ознак кризового стану,
недопущення банкрутства підприємства,
локалізація кризових явищ,
фінансова стабілізація підприємства,
запобігання повторенню кризи.
В період депресії держава намагається стимулювати суспільне виробництво (зниження облікової ставки Національного банку, забезпечує комерційним банкам отримати кредит під вигідний відсоток - зростає об’єм інвестицій в економіку, збільшується кількість робочих місць, зайнятість, зарплата, тобто економіка отримує поштовх до росту; збільшуються витрати державного бюджету на інвестиційні та соціальні програми; зниження державного податку, тощо). Політика направлена на підвищення сукупного попиту. Актуальною є фіскальна політика – політика державних службовців в галузі оподаткування та державних витрат.
В період економічного бума необхідно, навпаки, стримувати зріст виробництва, обмежувати сукупний попит. Тому дії держави протилежні.
Нажаль, жодна з сучасних теорій циклічності і криз не пояснює природу справжніх економічних катастроф.