Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Avetisova_A._Ekonomika_pidpriemstva_2008.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
897 Кб
Скачать
☆

Глава 3. Планування діяльності підприємства

3.1. Обґрунтування стратегії соціально-економічного розвитку підприємства

3.2. Внутрішньофірмове планування, принципи, методи, класифікація

3.3. Зміст бізнес-планів

3.4. Роль економічного аналізу в обґрунтуванні прогнозів і планів

3.1. Обґрунтування стратегії соціально-економічного розвитку підприємств

Обмежене втручання держави в економіку підприємств означає зростання їхньої економічної незалежності, самостійності та відповідальності за прийняття рішень.

Ринкова економіка докорінно змінює економічну структуру підприємств. Мова йде про створення нової економічної інфраструктури, представленої системою товарних і фондових бірж, комерційних банків, ринків факторів виробництва, кредитних і трудових ресурсів, які забезпечують умови для діяльності підприємств при жорстко регламентованих відносинах із постачальниками, підрядниками, банками.

У цих умовах кожне підприємство повинне визначити стратегію своєї господарської діяльності як на найближчу, так і на довгострокову перспективу, реалізація якої забезпечує йому виживання й конкурентоспроможність.

Стратегія - це вибір основних довгострокових цілей підприємства, затвердження курсу дій і визначення ресурсів, необхідних для досягнення цих цілей. При формуванні стратегії підприємствам потрібно відповісти на три основних питання:

- які напрямки господарської діяльності треба розвивати;

- які потреби в капіталі та ресурсах;

- яка можливість віддачі за обраними напрямками.

Жорстке планування ситуації при цьому не виправдує себе. Потрібна довгострокова програма «швидкого реагування», що пов'язана з кон'юнктурою ринку та конкуренцією.

Стратегія стосується лише процесу формування загальної мети майбутнього. Підприємство може поставити перед собою не одну, а кілька стратегічних цілей, не повністю пов'язаних з його поточною діяльністю:

- освоїти виробництво принципово нової, що не має прямих аналогів, продукції;

- встановити на певних ринках монополію на продаж продукції, що випускається ним;

- диверсифікувати діяльність підприємства, щоб йому не загрожувала криза збуту.

У кожному разі для досягнення цих цілей не обов'язково задіювати всі структури і ланки підприємства, витрачати всі наявні ресурси. Обсяг ресурсів при зміні ситуації може постійно мінятися. Кінцева мета, піддаючись модернізації, залишається в принципі незмінною.

Викладений метод стратегічного регулювання називають стратегічним управлінням. Головним орієнтиром для всіх компонентів стратегічного управління є співвідношення «підприємство - середовище - ситуація», що визначається самою сутністю стратегії як методу збереження рівноваги підприємства в його взаємодії з навколишнім середовищем, у безупинно мінливій ситуації.

Стратегічне управління містить у собі два процеси, що взаємно доповнюють один одного:

- формулювання стратегії;

- реалізація стратегії.

Формулювання стратегії – це процес стратегічного регулювання, що включає:

- оцінку потенційних шансів досягнення мети;

- можливі альтернативи цілей;

- оцінку дії внутрішніх і зовнішніх факторів, пов'язаних з досягненням мети;

- вибір і остаточне формулювання мети, тобто прийняття стратегії.

Реалізація стратегії на відміну від її формулювання включає організаційно-адміністративні, координуючі та контрольні дії, у результаті яких фірма поступово модернізує свою структуру, ресурси і кінцеву мету, орієнтуючись на зразки майбутнього поводження, намічені стратегією.

Незалежно від області функціонування підприємства - зовнішні зв'язки або внутрішня структура - у кожному разі потрібно враховувати відповідно до основних положень стратегічного управління потрійну обумовленість:

  • техніко-економічну;

  • психолого-соціологічну;

  • політичну.

Переважає думка, що роль внутрішніх і зовнішніх соціологічних факторів безупинно зростає, у цей час жодна фірма не може дозволити собі зосередити увагу винятково на рішенні техніко-економічних проблем. Нормальним явищем стає факт, що керівники підприємств повинні враховувати інтереси робочого колективу, а також вміти діяти разом з його представниками. Все частіше спостерігаються випадки негативного відношення громадськості та місцевої влади до підприємств, діяльність яких приносить явну шкоду природному середовищу, економіці.

Головним результатом будь-якого стратегічного напрямку діяльності підприємства є маса одержуваного прибутку, що визначає розмір і рівень інших показників діяльності, обсяг необхідних ресурсів і, в остаточному підсумку, - величину об'ємного показника діяльності підприємства. Саме цей показник, обумовлений шляхом порівняння результатів з витратами, відображає ефективність обраної стратегії підприємств, визначає економічний інтерес власника підприємства і господарюючого суб'єкта (підприємця).

З даних теоретичних передумов випливають методичні підходи, які забезпечують сполучення різних варіантів стратегічного планування. Вони полягають у тому, що на стадії розробки проектів (варіантів) плану розвитку підприємства повинні здійснюватися два паралельно проведених і погоджених розрахунки обсягу господарсько-фінансової діяльності.

В основі першого розрахунку повинна бути цільова настанова досягнення товарообігу, що відповідає величині купівельних фондів населення та обсягу попиту на реалізовані товари. При цьому, виходячи із проектованого обсягу товарообігу, за традиційною методикою розраховуються інші показники діяльності підприємства.

Другий підхід до розрахунку показників плану орієнтований на одержання обсягу прибутку, достатнього для рішення завдань виробничого і соціального розвитку, що стоять перед підприємством в умовах ринку, і задоволення економічних інтересів працівників підприємства, власників засобів виробництва. Виходячи з обсягу цього прибутку розглядається обсяг товарообороту підприємства, що забезпечує його одержання, а також інші показники, що визначають величину необхідних ресурсів і витрат. Таким чином, пропонована технологія стратегічного планування випливає з існуючих взаємин між різними рівнями цілей діяльності підприємства і факторами, що забезпечують їх реалізацію.