2.2. Роль прогнозування і планування в управлінні підприємствами

Життєвий досвід показує, що планові та ринкові механізми не суперечать і не витісняють один одного, а ніби кооперуються, перерозподіляють свої функції, інтегруючи в цілісність системи управління, адекватну певному етапу розвитку економіки. Цей новий етап господарського механізму відомий американський вчений В. В. Леонтьєв визначив як «синтез плану та ринку». Ідея синтезу двох типів господарських механізмів одержала успішне втілення в ряді високорозвинених країн, довівши свою більшу життєвість і ефективність. Японські вчені не без підстави вважають, що Японія обігнала США та країни Західної Європи у темпах розвитку економіки завдяки саме впровадженню планування в систему ведення господарства. На їхню думку, досягнуті в економіці результати варто віднести як за рахунок плану - 50%, так і за рахунок ринкових відносин - 50%. Видатний японський економіст Сабуро Окита, один із прихильників побудови системи управління економікою на основі господарського механізму «синтез плану та ринку», вважає, що існуюча в науковій економічній літературі думка про перевагу «ринково орієнтованої економіки» над централізовано планованою ... – це ілюзія. Проблема полягає в тому, щоб з'єднати, узгодити, об'єднати в єдиному механізмі ці системи, знайти ефективний шлях комбінування ринкових механізмів і державного планування та регулювання.

Саме перехід до ринкових відносин, розвиток приватизації змушує по-новому подивитися, дати оцінку плануванню у розрізі: центральні планові органи - галузь - підприємство.

Центральні органи повинні тільки регулювати процес виробництва і реалізації товарів, координувати міждержавні поставки, сприяти еквівалентності обміну, здійснювати контроль за виконанням державних замовлень, розробляти прогнози розвитку народного господарства країни.

Прогнозування – це науково обґрунтоване передбачення динаміки економічних і соціальних процесів, що носить імовірнісний характер і не має директивної чинності. У цьому корінна відмінність прогнозування від планування. Прогноз і план доповнюють один одного. Прогнози передують складанню планів і програм, будучи попередньою стадією їх розробки. Прогнозування існує як у командно-адміністративній, так і в ринковій економіці.

Формування прогнозів звичайно відбувається на макрорівні. Макроекономічні показники не носять директивного характеру, але разом з тим є основою складання всіх прогнозів.

Макроекономічні прогнози включають:

- стан фінансово-кредитної сфери;

- сфери виробництва;

- соціальної сфери;

- трудових ресурсів і зайнятості;

- зовнішньоекономічних зв'язків і ряд інших.

Економічні прогнози бувають таких видів:

1. За масштабом прогнозування:

- макроекономічні (народногосподарські);

- структурні (народногосподарський комплекс);

- галузеві;

- регіональні;

- підприємства.

2. За часом:

- оперативні (до 1 місяця);

- короткострокові (до 1 року);

- середньострокові (до 5 років);

- довгострокові ( 5-15 років).

Джерелами інформації для прогнозів є накопичений досвід, екстраполяція.

Процес розробки прогнозу соціально-економічного розвитку носить ітеративний характер (ітерація - метод послідовних наближень), тобто на основі даних, які послідовно уточнюються, корегуються.

Прогноз розробляється, відштовхуючись від загальних (макроекономічних) показників і закінчується показниками окремих галузей. Одночасно розробляється зустрічний прогноз, що починається з підприємств, галузей. Зустрічні дані зіставляються, виробляється єдиний варіант, що приймається за базу плану, програми або урядового рішення.

На основі прогнозів здійснюється планове регулювання. Планове регулювання виступає як інструмент реалізації економічної та соціальної політики. Зокрема, щорічно розробляються плани соціально-економічного розвитку України.

Планування – це процес формування цілей, визначення пріоритетів, засобів і методів їх досягнення, що завершує етап прогнозування, у результаті якого приймаються рішення на основі вибору варіантів розвитку. Планове регулювання - головна і вирішальна форма реалізації планомірності. За своїм характером планове регулювання може бути директивним або індикативним.

Директивне планування характеризується використанням бюрократичних методів системи управління. Формою її реалізації є, приміром, державний контракт, державне замовлення.

Державний контракт є засобом забезпечення потреб споживачів, фінансованих за рахунок держбюджету, поповнення державного резерву. При цьому держава гарантує оплату продукції, виконання робіт, надання послуг.

Державне замовлення є засобом стимулювання нарощування виробництва дефіцитної продукції, розвитку пріоритетних галузей народного господарства, виконання міждержавних угод, експортних та імпортних операцій, впровадження технологій і т.д. При цьому держава може надавати пільги виконавцям, але не забезпечує фінансовими ресурсами.

Індикативне планування – має інформаційний, орієнтовний характер показників і характеристик плану. Ціль індикативного планування - державний вплив на соціально-економічний розвиток. Індикативне планування являє собою систему рекомендацій, необов'язкових для суб'єктів ринкових відносин, а також коштів непрямого впливу на державне підприємництво і розробку цільових комплексних програм.

Основні елементи індикативного планування наступні:

- вивчення соціально-економічних процесів на основі аналітичних, прогнозних методів, визначення конкретних об'єктів державного впливу і вибору шляхів та коштів цього впливу;

- широке інформування ринкових суб'єктів про перспективи та прогнози соціально-економічного розвитку для забезпечення їхньої необхідної орієнтації при виборі господарських рішень;

- застосування, переважно, непрямих регуляторів і нормативів, обов'язкових для всіх суб'єктів ринкових відносин;

- реалізація прямого впливу на соціально-економічні процеси, переважно, через кошти державного бюджету.

Основу індикативного планування повинні становити балансові розрахунки, розробка матеріальних балансів, балансів попиту та пропозиції, балансів прибутків і видатків підприємств, інших балансів. Формування індикативних планів необхідно здійснювати як на макрорівні, так і на мікрорівні, на рівні великих фірм і підприємств.