26. Cеместр 2. Організаційний модуль 3. Змістовий модуль 26. Зобов’язання, борги. Поглиблене опрацювання тексту. Граматика: Неособові форми дієслова (можливості для ділового спілкування).

Текст 13. Змістовий модуль 25, 26.

Dette

Si le mot dette s'emploie essentiellement pour les dettes financières, le concept de dette est plus général. Une dette est un contrat (écrit ou tacite) entre deux entités (personne, groupe, entreprise, état) portant sur un échange asynchrone, i.e. s’étalant dans le temps. Ainsi un contrat de travail est une forme de dette, l’employeur promet à son employé un certain salaire en échange de son travail. Les dettes permettent d'organiser certaines activités humaines, notamment économiques. Généralement, une dette permet un investissement qui devrait améliorer la production. Par exemple, un État peut emprunter pour construire des infrastructures telles que des routes qui, il l'espère, vont favoriser les échanges. Plus simplement, un paysan peut demander l'aide de ses voisins pour défricher une terre qu'il pourra alors cultiver. Aujourd'hui, les circuits financiers, notamment bancaires, sont devenus un maillon essentiel de l'économie. Pour assurer une sécurité et une confiance des deux parties, les dettes sont encadrées par le droit. Mais les dynamiques complexes de la dette font peser un risque certain. Si les agents économiques perdent confiance dans le futur, et donc dans leur capacités à accomplir leurs promesses, le fragile équilibre peut s’effondrer. Une discussion sur la dette ne peut faire abstraction de la dimension psychologique associée à la perception du en:future, de la valeur et du risque par les êtres humains.

Un compte courant mesure la dette d'une banque envers une personne. En tenant un registre des comptes, les banques facilitent les échanges économiques. La monnaie scripturale, écrite dans les comptes des banques, représente maintenant plus de 90 % de la masse monétaire, la quantité de monnaie en circulation, au-delà des billets de banque et des pièces de monnaie. Le concept de dette est fortement associé au mécanisme de création monétaire dans le système financier moderne. Une dette correspond à une création de monnaie, son remboursement ou à une destruction de monnaie. Le rôle de la monnaie scripturale est amplifiée par l' effet multiplicateur du crédit permis par le système de réserves fractionnaires, principe encadré par la loi et les règlements internationaux qui permet aux banques de prêter plus que leur capitaux propres et de soutenir ainsi l'activité économique dans les directions qu'elles jugent opportunes.

En comptabilité, une dette est un passif ou un actif, selon le point de vue débiteur ou créancier, certain dont l'échéance et le montant sont fixés de façon précise. Dans ce sens, les dettes d'une personne, d'une entreprise, d'un pays ou d'une institution sont l'ensemble des sommes qu'il ou elle devra payer pour rembourser par exemple des emprunts qu'elle a contractés auprès d'une banque, pour régler des charges qu'elle a engagées (factures à payer, abonnements, primes d'assurance) ou qui lui sont imposées (impôts).

Certaines dettes, comme les retraites futures, sont dîtes "implicites" et ne sont généralement pas comptabilisées dans les finances publiques, car trop complexes à appréhender comme, d'autre part, certains actifs. En effet, il est difficile d'estimer leurs coûts ou leurs prix. Lorsque les économistes tentent toutefois de faire un bilan, on parle alors de dette nette comme la différence entre passifs et actifs. Si dans un bilan comptable les actifs doivent être égaux aux passifs, ce n'est pas vrai pour la plupart des acteurs économiques dans un environnement soumis à de nombreux aléas. Pour un particulier, le prix de ses biens tels qu'une maison fluctuent alors que sa dette évolue généralement suivant un calendrier précis. Pour une entreprise, la conjecture économique peut devenir insoutenable si la vente des biens ou des services qu'elle produit ne lui permet plus de payer ses salariés.

(Ressources d’Internet)

Meта А спонукає викладача досягати вмотивованого навчання французької мови. Відчуття гігантської франкомовної стихії у всьому світі несумісне із поширеним серед студентів ставленням до предмету «французька мова» як об’єму слів і речень у підручнику, який їх хвилює лише до заліку або екзамену. Без зміни стереотипної думки плідна міжнародна співпраця не настане.

Meта Б зазначає, що необхідно перевірити розуміння тексту 13, яке первинним чином досягалося на попередньому занятті 25. Викладач стає на позицію зацікавленої людини и задає питання за змістом, реагує на відповіді і тим самим створює атмосферу відкритого обміну думками із студентами і серед студентів, заохочує виступи французькою мовою, якщо загальний рівень групи невисокий, то викладач підтримує висловлювання студентів шляхом допоміжних зауважень за методом «співпраці» або «кооперативним методом».

Meта В назначає практику із письма за темою тексту. Словниковий диктант, текстовий диктант та вільне висловлювання змісту, який студент пам’ятає із тексту у своїх 5-7 реченнях здійснюються на вибір викладача.

Мета Г пов’язана із додатковими зусиллями викладача навчати за текстом 13. Ця робота має закласти основу для подальшої домашньої роботи студентів заради власної монологічної або монологічно-діалогічної доповіді за пройденим змістом. На цьому шляху викладач значно полегшує роботу студентів, коли голосно прочитує текст із «ігровою метою» (наприклад: Прослухайте, як би із таким змістом виступив би франкомовний підприємець, який мав досвід опинитися боржником і через це багаті знання із цього питання; таким удаваним міжнародним діячем спершу стає викладач, який за всіма вимогами публічної доповіді: за трибуною, стоячи, добре настроєним голосом викладає текст даного заняття). Цінність цієї роботи у тому, що студенти отримують взірець мовлення і комунікативної поведінки для подальшого самостійного монологу, додаткове прослуховування тексту для його фонематичного образу та попередження про можливі хиби вимови. Надалі студентів запрошують виступати самих.

Мета Д зазначає, що прийшов час для дедуктивної роботи із граматики неособових форм дієслова, зокрема інфінітивного звороту та його можливостей для у діловому спілкуванні Зважаючи не співпадаючий досвід навчання цієї граматичної форми за шкільною програмою, викладач здійснює коригувальну роботу через її практичне використання, що ілюструється викладачем в ситуаційних завданнях та ігрових фрагментах із перекладом із французької − на рідну і навпаки. Не дозволяється перевантажувати студентів теоретичними поясненнями абстрактного характеру. Невірним рішенням викладача буде давати студентам письмові вправи за підручником для аудиторного виконання, хоча таке часом доречно для домашнього завдання. Характер навчальної дисципліни французька мова – це спілкування, і аудиторний час має бути заповнений мовою викладача із студентами, або мовою викладача як взірця для мовлення студентів або студентів в їх намаганнях висловлюватися.

 Домашнє завдання: виконання вправ на вибір викладача із підручника Manuel de français pour les étudiants en économie на cтор. 136 – 139; скласти монолог за текстом 13. Звісно, що у разі слабкої підготовки, висловлювання студентів спиратимуться на допомогу викладача, який підтримує на манер «ми з тобою однієї думки на цю тему».

Кінцевий результат аудиторного поглибленого опрацювання тексту характеризується як: текст прослухано, прочитано та перекладено, частково прописано та обговорено. Індуктивна граматика розкрита від текстового випадку, до його розуміння і спостереження за формальною будовою. Дедуктивна граматика шкільної програми інфінітивний зворот повторюється на практичний манер із урахуванням можливостей цієї граматичної форми у діловому спілкуванні.

