Мінеральні добрива

Обмеження з мінеральних добрив можуть формулюватись в різних умовах. Якщо господарство може придбати мінеральні добрива в не­обхідній йому кількості, то в обмеження вводиться допоміжна змін­на, яка означає обсяг придбання добрив за видами в центнерах дію­чої речовини:

(4)

В умовах, коли господарство може придбати мінеральні добрива в лімітованій кількості, в лівій частині обмеження записується потреба в добривах, в правій - константа, що означає лімітовану кількість добрив:

(5)

Запис обмежень при лімітованій кількості мінеральних добрив може мати і другу модифікацію: замість константи ввести допоміжну змінну, що означає придбання добрив, як у першому випадку, але тоді додатково треба обмежити максимально можливе значення цієї змінної.

Техніко-економічними коефіцієнтами при основних змінних, що означають площі посіву сільськогосподарських культур, є норми внесення окремих видів мінеральних добрив, виражені в діючій ре­човині або стандартних туках. При допоміжних змінних, що означа­ють придбання мінеральних добрив – одиниці з від'ємним знаком.

Обмеження з мінеральних добрив формулюються окремо за видами добрив в діючій речовині або стандартний туках. Можуть бути до­датково сформульовані обмеження щодо придбання різних форм доб­рив.

Обмеження з виробництва і використання кормів

Основою високоефективного розвитку тваринництва є міцна кор­мова база. Головне місце в організації кормової бази господарства займає виробництво власних кормів. Тому формулювання обмежень з виробництва і використання кормів повинно проводитися з враху­ванням всіх суттєвих умов, які мають вплив на структуру кормови­робництва, розмір посіву тих чи інших культур на корм, на показники продуктивності та економічної ефективності тваринництва.

Крім того, обмеження з виробництва і використання кормів ба­лансують поєднання рослинництва і тваринництва і мають суттєвий вплив на визначення напрямку і структури виробництва в господарс­тві в цілому.

Для побудови обмежень з виробництва і використання кормів існує два істотно відмінні між собою способи. Перший спосіб поля­гає в тому, що формулюються обмеження з балансу виробництва і ви­користання кормів за загальною поживністю і за поживністю окремих груп кормів. Другий спосіб передбачає побудову обмежень з вироб­ництва і використання кормів в натуральному вираженні. При цьому потреба тварин в кормах подається в різних варіантах, різному співвідношенні кормів в раціоні годівлі. Ці раціони годівлі напе­ред балансують за вмістом кормових одиниць, перетравного протеїну та інших поживних речовин. Недоліком другого способу є те, що на- перед визначені раціони годівлі тварин можуть бути неоптимальними для умов даного господарства. Тому більшої уваги заслуговує пер­ший спосіб побудови обмежень з кормових ресурсів. Він і має шир­ше розповсюдження в практиці моделювання.

При формулюванні обмежень з виробництва і використання кор­мів доцільно виділити дві їх підгрупи.

У першій підгрупі формулюються обмеження з виробництва і надходження кормів та їх потреби за загальною поживністю:

(6)

Запис означає, що кількість вироблених і придбаних кормів повинна забезпечувати потреби тваринництва за елементами загаль­ної поживності. Сюди можуть входити обмеження з кормових одиниць, перетравного протеїну, кальцію, фосфору, каротину, окремих елементів штучних кормових добавок та інших інгредієнтів поживності. Купівлю кормів необхідно додатково обмежувати за можливим розмі­ром їх придбання.

Оскільки годівля тварин в стійловий і пасовищний періоди має свої особливості, то обмеження з кормових ресурсів доцільно фор­мулювати окремо для кожного з них.

Техніко-економічними коефіцієнтами змінних, які означають площі посіву сільськогосподарських культур, є вихід поживних ре­човин основної і побічної продукції в розрахунку на один гектар, змінних, які означають придбання кормів і кормових добавок, - вміст поживних речовин в одному центнері, змінних, які означають поголів'я тварин або виробництво продукції тваринництва, - норму потреби поживних речовин на одну готову або на один центнер тва­ринницької продукції в центнерах, кілограмах, грамах.

При поточному плануванні в господарстві може бути певний за­пас кормів. В такому разі поживність їх треба записати в правій частині обмежень як константу. В лівій частині техніко-економічні коефіцієнти, що означають вихід поживних речовин з гектара і вміст поживних речовин в центнері корму, будуть мати від'ємні знаки, а техніко-економічні коефіцієнти, які означають норми пот­реб поживних речовин в тваринництві - додатні.

Збалансувати вихід кормів і потребу тваринництва в них за загальною поживністю недостатньо. Необхідне врахування вимог тва­рин до годівлі (структури кормових ресурсів, допустимого вмісту в раціонах окремих груп і видів кормів). Така вимога може бути забезпечена введенням додаткових обмежень з груп і окремих видів кормів:

(7)

Дана підгрупа обмежень означає, щo виробництво і придбання кормів в розрізі груп і окремих видів повинні знаходитися між мі­німально і максимально допустимими потребами в них, стосовно до умов і типів годівлі тварин.

Формулювати обмеження (7) можна з рівним ступенем деталізації.

Якщо дану підгрупу обмежень не ділити на окремі обмеження за кожною з груп тварин, то в результаті розв'язування задачі буде отримано відповідь, які культури і на якій площі вирощувати на корм, які корми і кормові добавки і в якому розмірі господарство повинно придбати.

Формулювання цих обмежень в розрізі груп тварин дозволить одержати, крім зазначеної вище, додаткову відповідь, яка повинна бути структура затрат кормів для кожної групи тварин. Безумовно, що чим більша деталізація обмежень, тим більше їх число.

Техніко-економічними коефіцієнтами при змінних, що означають поголів'я тварин, виступають мінімально і максимально допустимі норми згодовування кормів в розрізі груп або окремих видів, вира­жені в кормових одиницях (або обмінній енергії), при змінних, що означають кормову площу або обсяги придбання кормів - поживність кормів окремих груп і видів.

У структурі виробництва і використання кормів в переважній більшості господарств значну питому вагу займають зелені корми. Потреба тваринництва в них покривається за рахунок природних кор­мових угідь і спеціальних посівів культур на зелений корм на ор­них землях. Особливістю забезпечення тварин зеленими кормами є те, що останні не можна зберігати у відповідних приміщеннях, спо­рудах, як інші групи кормів. Ця обставина диктує необхідність чіткої взаємозув'язки потреб тваринництва в зелених кормах та безперебійного надходження їх протягом всього пасовищного періоду.

Поживність зелених кормів, що надходять з усіх джерел за па­совищний період повинна эабезпечувати погреби тварин в них.

Техніко-енономічними коефіцієнтами змінних, що означають площі культур зеленого конвеєра, є вихід поживних речовин з оди­ниці площі, змінних, що означають поголів'я тварин - потреби зе­лених кормів в поживних речовинах за відповідний період. Відомо, що відростання зеленої маси на природних кормових угіддях протя­гом пасовищного періоду нерівномірне. Цю нерівномірність необхід­но врахувати при формулюванні обмежень для зеленого конвеєра. Природні кормові угіддя, які дають зелену масу можугь бути вве­дені в задачу як відома величина або як змінна невідома. В першому випадку вираховують, виходячи з відсотків відростання зеленої маси, її валовий вихід за поживністю в розрізі окремих періодів (місяців, декад) і записують у правій частині відповідних обме­жень як константи. У другому випадку урожайність зеленої маси з одного гектара пасовищ треба розділити за окремими періодами від­повідно до її відростання, перевести в кормові одиниці і викорис­товувати в обмеженнях для зеленого конвеєра як техніко-економічні коефіцієнти при змінній, що означає площу пасовищ. Обмеження для зеленого конвеєра можна формулювати в розрізі місяців, декад або тривалості використання окремих культур.