Площа земельної ділянки для лікарень загального типу

Кількість місць в лікарні	Площа земельної ділянки, м2 на 1 ліжко
до 50	300
50-100	200-300
100-200	140-200
200-400	100-140
400-800	80-100
800-1000	60-80
понад 1000	60

Розміри земельних ділянок для лікарень, розташованих у приміських зонах, як правило, збільшують: для інфекційних і онкологічних - на 15 %, для туберкульозних і психіатричних - на 25 %, для стаціонарів (диспансерів) відновлювального лікуван­ня - на 20 % (для дорослих) або 40 % (для дітей). Площу земельних ділянок поло­гових будинків розраховують виходячи із нормативів, прийнятих для стаціонарів, з поправочним коефіцієнтом, що складає 0,7.

Важливою гігієнічною вимогою до земельної ділянки лікувально-профілактичних закладів слід вважати забезпечення принципу функціонального зонування, тобто виді­лення на ділянці лікарні наступних функціональних зон:

• зона лікувальних корпусів для неінфекційних хворих або зона стаціонару;

• зона спеціалізованих відділень (інфекційні, психоневрологічні, акушерсько-гі­некологічні, педіатричні, радіологічні, туберкульозні та шкірно-венерологічні відді­лення, пологові будинки тощо);

• зона поліклініки;

• зона патологоанатомічного відділення з моргом і ритуальним майданчиком;

• садово-паркова зона;

• господарча зона.

Фактичний перелік необхідних функціональних зон визначається конкретною структурою лікарняного комплексу, його потужністю, наявністю або відсутністю від­ділень того чи іншого профілю та деякими іншими чинниками. Проте базове функці­ональне зонування, що зазначене вище, має бути обов’язковим.

Групу адміністративних приміщень доцільно розташовувати в окремому будинку або у спеціальному блоці одного з лікувальних корпусів. Іноді допускається об’єд­нання декількох зон, наприклад зони поліклініки із зоною лікувальних корпусів для неінфекційних хворих. Розташовувати на території лікарень споруди, функціонально не пов’язані з їх прямим призначенням, не дозволяється.

Крім площі земельної ділянки, важливою умовою, що забезпечує реальну можли­вість функціонального зонування, є її оптимальна конфігурація, якою згідно з існуючи­ми вимогами є майданчик прямокутної форми зі співвідношенням сторін 1:2 або 3:4.

З урахуванням необхідності забезпечення принципу функціонального зонування території у сучасному лікарняному будівництві склалися такі різновиди систем за­будови лікарняних комплексів: децентралізована (павільйонна), централізована (ком­пактна), змішана та централізовано-блочна.

Для децентралізованої (павільйонної) системи властивим є розташування на зе­мельній ділянці декількох, здебільшого малоповерхових, корпусів (павільйонів), що їх використовують для розміщення відділень певного профілю (терапевтичного, хірур­гічного тощо). В окремих корпусах розташовуються допоміжні служби. Ця система набула найбільшого поширення наприкінці XIX - на початку XX століття. Її позитив­ними рисами слід вважати можливість забезпечення надійної ізоляції окремих корпу­сів та суворе дотримання санітарно-протиепідемічного режиму. Водночас основними недоліками децентралізованої системи є незадовільні технологічні зв’язки лікуваль­но-діагностичного і допоміжного обслуговування та відсутність належних умов для їх повноцінного використання, суттєве подовження шляхів пересування та низький рівень механізації праці молодшого медичного персоналу, відносна віддаленість усіх служб одна від одної, необхідність досить тривалого транспортування хворих, їжі, білизни, медикаментів та інструментарію територією лікарняного комплексу.

У разі використання централізованої (компактної) системи практично всі струк­турні елементи лікарні розміщаються в одній багатоповерховій будівлі. Проте за всіх переваг цієї системи, і передусім - можливості повноцінного використання ліку­вально-діагностичного обладнання, існують і суттєві її недоліки, а саме: зниження ступеня ефективності використання системи заходів щодо запобігання виникненню внутрішньолікарняних інфекцій, збільшення рівня лікарняного шуму, неповноцінне використання садово-паркової зони тощо.

Змішана система забудови характеризується тенденцією до зменшення кількос­ті корпусів до двох-чотирьох, централізації загальнолікарняних лікувально-діагнос- тичних та допоміжних служб. При цьому, звичайно, виділяється головний корпус, в якому ці служби і зосереджуються. Змішана система забудови дозволяє суттєво ско­ротити відстані для транспортування хворих, забезпечити повноцінний лікувально- охоронний режим та досить ефективно використовувати лікувально-діагностичне обладнання. Ця система переважала у першій половині та всередині XX століття. За нею здебільшого побудовано районні лікарні.

Зрештою, науковий аналіз практики експлуатації лікарень на сучасному етапі пе­реконливо доводить, що нині найбільш оптимальною є централізовано-блочна сис­тема забудови. В її основі знаходиться підхід, що передбачає наявність одного (або декількох) палатних блоків, здебільшого багатоповерхових, і одного (або декількох) малоповерхових блоків для розташування, спеціалізованих відділень, операційних, лікувально-діагностичних та інших служб.

Обов’язковою умовою ефективного використання централізовано-блочної систе­ми є забезпечення архітектурної та функціональної централізації, тобто конструктив­них рішень, які поєднують експлуатаційну ізольованість блоків з наявністю швидкого зв’язку між ними та лікувально-діагностичними кабінетами. Відмітною рисою цієї системи є чіткий розподіл усіх приміщень на дві групи, які відрізняються одна від одної за функціональним призначенням, характером експлуатації, обладнанням, по­требою у перманентній модифікації тощо. Зокрема, виділяють приміщення тривалої стабільної експлуатації, нормальне функціонування яких вимагає лише періодичних ремонтно-косметичних робіт, а також приміщення, які вимагають постійного онов­лення обладнання. До першої групи приміщень належать лікарняні палати, до дру­гої- операційні, приміщення для проведення функціональної діагностики, рентге­нологічні та фізіотерапевтичні кабінети, клінічні лабораторії тощо. Отже, саме цен­тралізовано-блочна система розкриває широкі можливості для запровадження оригі­нальних і доцільних технологічних та архітектурних рішень.

Обов’язковою умовою здійснення адекватного функціонального зонування земельної ділянки є забезпечення наявності окремих в ’їздів у зони лікувальних корпусів, зону па- тологоанатомічного відділення з моргом і ритуальним майданчиком та господарчу зону (допускається єдиний в’їзд у господарчу зону і зону патологоанатомічного відділення).

Перед головним входом (або входами, якщо їх декілька) до лікарні необхідно пе­редбачити розташування майданчиків для відвідувачів, що обладнані усім необхід­ним, виходячи з розрахунку 0,2 м² на 1 ліжко, але не менше ніж 50 м², а також стоянки для автотранспорту лікувального закладу, медичних працівників і відвідувачів на від­стані не ближче ніж 100 м від палатних корпусів.

Здійснюючи гігієнічну оцінку земельної ділянки лікарні, слід ураховувати такі важливі об’єктивні критерії, як: відсоток забудови, що залежить від системи будівни­цтва, профілю закладу і місця його розташування та має коливатися у межах 10-18 %, а також площу озеленення, яка має бути не меншою ніж 60 %. Загалом площа садово- паркової зони визначається, виходячи з розрахунку 25 м² на одне ліжко. Навколо раді­ологічних та інфекційних корпусів, а також уздовж рентгенодіагностичних кабінетів

необхідно розміщувати зелені насадження завширшки 3 м, що перешкоджає хворим перебувати поблизу від зазначених корпусів.

Для озеленення території лікарні необхідно використовувати різноманітні комбіна­ції декоративних дерев (береза, каштан, клен, липа тощо), кущів (бузок, жасмин, шип­шина тощо) та витких рослин (плющ, виноград, ліана тощо). Мінімальна відстань від осі стовбура дерева до стіни будинку має бути не менше 5 м, від місця посадки кущів до стіни будинку - не менше 1,5 м. Дерева з широкою кроною слід саджати не ближ­че 10 м від стіни будинку. Необхідно передбачити і огородження земельної ділянки: висота огорожі повинна становити не менше 1,6 м, для психіатричних лікарень - не менше 2,5 м.

Розташовуючи споруди на ділянці, слід забезпечити дотримання необхідних від­станей між ними, які становлять: між стінами будинків з вікнами палат - 2,5 висоти протилежної будівлі, але не менше ніж 25 м, між корпусами з палатами і патологоа- натомічним корпусом - не менше ніж 30 м, між радіологічним корпусом та іншими спорудами, які не зблоковані з ним - не менше ніж 25 м.

Харчоблок лікарні та інші служби, що забезпечують процес приготування їжі, мо­жуть розташовуватися як у господарчій зоні, так і самостійно. Допустимим є їх роз­ташування безпосередньо у прибудовах, які зблоковані з лікувальними корпусами для неінфекційних хворих.

Як ще один чинник, що вимагає обов’язкового урахування при плануванні та бу­дівництві лікувально-профілактичних закладів, необхідно відзначити потребу у ви­значенні основних потоків переміщення територією хворих, медичного персоналу, спеціальних медичних предметів і вантажів, допоміжних вантажів, їжі та харчових відходів, чистої та брудної білизни тощо.

Загальні нормативні вимоги до окремих параметрів різних приміщень лікуваль­но-профілактичних закладів випливають із потреб та особливостей технології ліку- вально-діагностичного процесу, необхідності забезпечення оптимальних умов пере­бування хворих і роботи медичного персоналу, дотримання певних габаритів меблів і обладнання, урахування розмірів і положення тіла людини у стані спокою та під час праці, а також суто фізіологічних потреб.

Мінімальна висота надземних поверхів споруд лікарняних стаціонарів повинна становити 3,3 м. Висота приміщень, в яких розміщуються спеціальне обладнання і апаратура, визначається залежно від їх габаритів та технологічних вимог щодо екс­плуатації. Te ж саме стосується і деяких інших приміщень спеціального призначен­ня. Так, зокрема, висота залів лікувальних плавальних басейнів при кількості пацієн­тів понад 10 має бути не меншою 4,2 м.

Мінімальна ширина приміщень лікувально-профілактичних закладів повинна ста­новити: для одноліжкових палат - 2,9 м, для малих операційних, перев’язочних, гіне­кологічних, урологічних та ортопедичних кабінетів - 3,2 м, для операційних, реані­маційних, пологових, процедурних, рентгендіагностичних та рентгентерапевтичних кабінетів, кабінетів променевої терапії - не менше ніж 5 м, для кабінетів лікарів - не менше ніж 2,4 м.

Глибина палат і лікувально-діагностичних приміщень з однобічним природним освітленням має становити не більше ніж 6 м, що необхідно для певного обмеження

кількості ліжок та оптимізацп як освітлення, так і повітряного середовища примі­щень. Глибина наркозних приміщень має бути не меншою ніж 3,5 м, пологових па­лат - не меншою ніж 4,5 м, хірургічних, гінекологічних, офтальмологічних та онко­логічних процедурних, рентгендіагностичних та рентгентерапевтичних кабінетів - не меншою ніж 5 м.

Під час проектування палат (крім радіологічних відділень) необхідно виходити з того, що ліжка повинні розташовуватися паралельно до стін з вікнами, причому відстань від ліжок до стін має становити не менше ніж 0,9 м, відстань між торцями протилежних ліжок (при однобічному розташуванні ліжок) - не менше ніж 1,3 м (у стаціонарах від- новлювального лікування - не менше ніж 1,6 м). Відстань між поздовжними стінами і ліжками, що стоять паралельно до стін, у палатах для дорослих повинна складати не менше ніж 0,8 м, у палатах для дітей і палатах відновлювального лікування - не менше ніж 1,2 м (рис. 23).

Мінімальна ширина коридорів має бути такою: в палатних відділеннях - 2,4 м, в операційних блоках, пологових і реанімаційних відділеннях - 2 м, у приміщеннях нев­рологічного і ортопедичного профілю - 3,2 м.

Гранична висота споруд, що призначені для розташування лікарняних стаціонарів для дорослих, не повинна перевищувати 9 надземних (без урахування технічного) по­верхів. Палатні відділення дитячих стаціонарів мають розташовуватися не вище 5 по­верху будинку, палати для дітей віком до 7 років і дитячі психіатричні відділення - не вище 2 поверху. І хоча суворе дотримання цих вимог зустрічає серйозні труднощі, особливо в спеціалізованих дитячих лікарнях, де розташування відділень і палат ви­значається не лише віком пацієнта, але й, головним чином, профілізацією лікувально­го процесу, воно має бути реалізоване у повній мірі.

Існує декілька варіантів планування відділень лікарні:

• однобічне планування (усі приміщення розташовані з одного боку коридору);

• двобічне планування (приміщення розташовані з обох боків будівлі, коридор - усередині);

• частково двобічне планування (з одного боку коридору розташовані лікарняні палати, з іншого - лікувально-діагностичні і допоміжні приміщення та холи);

• внутрішнє планування (двокоридорна система з розміщенням усередині комп­лексу допоміжних приміщень).

Необхідно звернути увагу на обмеження, які стосуються розміщення лікарняних приміщень у підвальних та цокольних поверхах. Так, палати для хворих, пологові, операційні, рентгендіагностичні кабінети, а також інші лікувально-діагностичні при­міщення слід розміщувати лише в надземних поверхах.

З метою усунення впливу шуму та вібрації на медичний персонал і хворих не мож­на розміщувати у безпосередній близькості до палат лікувально-діагностичні, проце­дурні та господарчі приміщення.

Приміщення лікарняних стаціонарів та пологових будинків, які розташовані на 2 поверсі і вище, повинні мати ліфти (пасажирські, вантажні, для транспортування їжі тощо). Види, кількість і розміщення ліфтів визначаються згідно з реальною потре­бою в них та кількістю ліжко-місць у лікарні. Залежно від цих чинників кількість ліфтів може коливатися у межах від двох до шести (у дев’ятиповерхових лікарнях

INCLUDEPICTURE "../../Users/Spanish/Desktop/трудов/media/image57.jpeg" \* MERGEFORMAT INCLUDEPICTURE "media/image57.jpeg" \* MERGEFORMAT

Рис. 23. Варіанти планування та обладнання лікарняних палат

(А - одноліжкова, Б - дволіжкова, В - трьохліжкова, Г- чотирьохліжкова):

1 - ліжко лікарняне; 2 - стілець; 3 - шафа; 4 - стіл; 5 - крісло; 6 - умивальник; 7 - душ; 8 - відро; 9 - унітаз; 10 - приліжкова тумбочка; 11 - телевізор.

на 600-800 ліжок), вантажопідйомність пасажирських ліфтів має бути не меншою 500 кг, швидкість пересування повинна становити близько 1 м/с. У шестиповерхових (і вище) будівлях у загальний ліфтовий хол (шириною не менше 3 м) мають виходити двері не менше ніж двох ліфтів. Лікарняні ліфти повинні мати зв’язок із диспетчер­ським пультом. Вантажні ліфти розміщуються окремо від пасажирських.

Назва приміщень	Площа (залежно від профі­лю та вікової групи пацієнтів), м2
Приміщення палатних секцій:
Палати на 2 і більше ліжок	8-13 на одне ліжко
Палати на 1 ліжко (різного типу)	9-16
Напівбокс або бокс на 1 ліжко	22
Бокс на 2 ліжка	27
Кабінет лікаря	10
Приміщення (пост) медичної сестри:
Процедурна	6
Клізмова зі шлюзом	10
Вбиральня для хворих (зі шлюзом та умивальником)	3-6 (на один унітаз)
Санітарний вузол (вбиральня і душова) для інвалідів із кріслами-візками	6
Кімната особистої гігієни	5
Ванна з душем	12-14
Приміщення для миття і стерилізації суден	8
Приміщення для короткочасного зберігання і сортування брудної білизни	4
Приміщення для зберігання предметів прибирання і дезінфекційних засобів з трапом, краном і сушилкою	4
Приміщення для денного перебування хворих	0,8-1,0
Приміщення для збирання і зберігання матеріалів для аналізів	3
Загальні приміщення неінфекційних відділень для дорослих:
Кабінет завідувача відділення	12
Перев’язувальна	22
Кімната старшої медичної сестри	12
Кімната сестри-господарки з приміщенням для тимчасового збері­гання брудної білизни	10-16
Приміщення для зберігання пересувної апаратури	12-20
Буфетна	18-22

Таблиця31

Перелік та площа основних приміщень палатних секцій та відділень

Гігієнічні вимоги до переліку і площ основних приміщень палатних відділень, па­латних секцій та окремих палат, а також сучасні варіанти їх внутрішнього плануван­ня наведено в таблиці 31.

Необхідно зазначити, що в інфекційних відділеннях (лікарнях) переважно вико­ристовують одноліжкові палати зі шлюзом, напівбокси та бокси. Напівбокс, на від­міну від звичайної палати, складається з палати, шлюзу та санітарного вузла, бокс - із палати, шлюзу, санітарного вузла та вуличного тамбура.

Проте особливу увагу під час планування і експлуатації лікувально-профілактич­ного закладу приділяють приміщенням, що передбачені для розташування приймаль­ного відділення, операційних комплексів та відділень анестезіології і реанімації.

Приймальне відділення складається з цілого ряду приміщень: оглядової, маніпу- ляційної, санітарного пропускника (роздягальня, душова, одягальня), діагностичних палат та адміністративних кабінетів.

Операційний блок здебільшого повинен мати два відділення - септичне і асептичне

3. операційними, допоміжними та службовими приміщеннями. Операційні необхідно проектувати на один операційний стіл. Загальну кількість операційних столів визна­чають, виходячи з розрахунку один стіл на кожні ЗО ліжок у відділеннях хірургічного профілю та на 25 ліжок у відділеннях і лікарнях швидкої медичної допомоги.

Принципове значення у ході планування операційного блоку має його розподіл на

3. основні зони, які відрізняються одна від одної вимогами щодо дотримання режиму стерильності та характером медичних і допоміжних маніпуляцій, а саме: стерильну зону та зони суворого, обмеженого і загальнолікарняного режиму.

Стерильна зона містить операційні загальнохірургічного профілю, для виконання ортопедичних, травматологічних і нейрохірургічних операцій, для операцій з вико­ристанням лазерної апаратури, для операцій на серці і судинах тощо.

Зона суворого режиму включає санітарний пропускник для персоналу з шафами для операційної (стерильної) та робочої (лікарняної) одежі з душовими кабінами, вбиральню для персоналу, кімнату особистої гігієни персоналу, приміщення, де здій­снюють підготовку хворого до операції (наркозна та ін.), приміщення для апаратури та устаткування, що призначені для забезпечення життєдіяльності хворих (приміщен­ня для апаратів штучного кровообігу і штучного дихання, післяопераційні палати з постом медичної сестри), а також допоміжні приміщення.

Зона обмеженого режиму містить приміщення для проведення діагностичних до­сліджень (лабораторія термінових аналізів для септичного і асептичного відділень та ін.), приміщення для персоналу (кабінет хірургів, кабінет лікаря-анестезіолога, кімната для медичних сестер-анестезисток, кімната для молодшого персоналу), до­поміжні приміщення (шлюзи при вході у септичне та асептичне відділення, кімната центрального пульту моніторної системи стеження за станом хворого, приміщення для обслуговування післяопераційних палат), а також складські приміщення (примі­щення для зберігання і приготування препаратів крові, для зберігання пересувного рентгенівського апарата та фотолабораторія, комора для пересувної апаратури, при­міщення для приготування дезінфекційних розчинів та зберігання дезінфікуючих за­собів, приміщення для тимчасового зберігання каталок).

Зона загальнолікарняного режиму включає приміщення для персоналу (кабінет завідувача відділення, кімната старшої медичної сестри, кімната психологічного та психоемоційного розвантаження, кімната особистої гігієни з душем), цілий ряд

складських приміщень (комора для предметів прибирання із сушарнею, приміщення для тимчасового зберігання брудної білизни та операційних відходів, комора для чи­стої білизни, комора для зберігання гіпсових бинтів) тощо.

Необхідно враховувати і той факт, що в реальних умовах експлуатації багатоповер­хових лікарень зберігається тенденція до збільшення ступеня мікробного забруднен­ня у вертикальній площині. Тому відділення гнійної хірургії слід розміщувати вище за поверхом, ніж асептичні відділення.

Загальносвітова практика хірургічних втручань, пов’язаних із трансплантацією органів, показує, що як безпосередній, так і віддалений сприятливий ефект таких втручань залежить не тільки від професійного рівня проведення самої операції та розв’язання проблеми імунобіологічної сумісності, але й значною, а іноді і вирішаль­ною, мірою - від адекватного санітарно-гігієнічного і протиепідемічного режиму в стаціонарі. Тому вимоги щодо широкого та адекватного застосування санітарно-про- тиепідемічних заходів повинні бути обов’язково дотримані як у септичних, так і в асептичних відділеннях і палатах.

В нашій країні з кожним роком зростає рівень стоматологічного обслуговуван­ня населення, як за рахунок збільшення кількості лікарів-стоматологів, так і завдяки зростанню будівництва стоматологічних поліклінік та збільшенню кількості приват­них стоматологічних структур.

Зрозуміло, стоматологічні поліклініки мають свою специфіку, що повинно зна­ходити належне відображення, як під час будівництва, так і в ході експлуатації таких споруд.

Насамперед, необхідно зазначити, що стоматологічні поліклініки, відділення і кабінети та зуботехнічні лабораторії можуть розташовуватися як у типових, так і в пристосованих приміщеннях. Стоматологічні відділення і кабінети можуть також організовуватися у звичайних поліклініках (амбулаторіях), лікарнях, санаторіях та навчальних закладах. Забороняється їх розміщення у підвальних приміщеннях. Як­що підвальне приміщення є сухим та має вікна - у ньому можна розташувати роз­дягальню і душові для персоналу, а також складські приміщення поліклініки. У разі розміщення поліклініки в житлових будинках улаштування рентгендіагностичних та фізіотерапевтичних кабінетів слід вважати неприпустимим.

Приміщення для надання стоматологічної допомоги дітям ізолюються від примі­щень для дорослих та інших приміщень і повинні мати окремий вхід, роздягальню, очікувальну та санітарний блок.

Повний перелік приміщень стоматологічної служби визначається їх потужністю, про­те, як правило, у структурі стоматологічної поліклініки передбачається розташування:

• відділення терапевтичної стоматології;

• відділення хірургічної стоматології;

• відділення ортопедичної стоматології;

• зуботехнічної лабораторії;

• фізіотерапевтичного кабінету.

Орієнтовний перелік приміщень стоматологічної поліклініки, що рекомендують­ся, та їх розміри наведені у таблиці 32.

Назва приміщень	Площа, м2
Кабінет терапевтичної стоматології (дозволяється не більше 3 крісел): очікувальна стерилізаційна	14 (кожне додаткове крісло +7) 1,2 на 1 хворого не менше 8
Кабінет ортопедичної стоматології: очікувальна стерилізаційна кімната для тимчасового перебування хворого після ортопедичного втручання	14 1,2 на 1 хворого не менше 8 не менше 5
Кабінет хірургічної стоматології (дозволяється не більше 2-х робочих місць): очікувальна передопераційна операційна стерилізаційна кімната для тимчасового перебування післяопераційного хворого	1,2 на 1 хворого не менше 10 27 (кожне додаткове місце +7) 8 7-12
Зуботехнічні лабораторії: основне приміщення (не більше 15 робочих місць) гіпсовочна паяльна полімеризаційна полірувальна ливарна приміщення для приймання, зважування, зберігання та видачі золота	4 на 1 робоче місце 4 на 1 робоче місце 4 на 1 робоче місце 4 на 1 робоче місце 4 на 1 робоче місце не менше 11 на 1 робоче місце не менше 6
Кабінет фізіотерапевтичного відділення: очікувальна кімната електросвітлолікування кімната фізіотерапії	не менше 6 25 12

Таблиця 32

Перелік та площі основних приміщень стоматологічної поліклініки

Під час будівництва або реконструкції приміщень стоматологічної поліклініки слід також враховувати додаткові вимоги. Так, підлога настилається лінолеумом, з’єднан­ня листів якого зварюються, а краї піднімаються на стіни на висоту 5-10 см, плінтуси повинні бути розміщені під настилом, підлога під лінолеумом захищається від про­никнення ртуті спеціальним розчином. Стіни кабінетів повинні бути гладенькими без щілин, всі кутки і місця з’єднання стін, стелі та підлоги - заокруглені, без карнизів, ліплень та інших прикрас. Стіни кабінетів хірургічної стоматології та стерилізаційних обкладаються плиткою на висоту 1,8 м, стіни операційних — на всю висоту. Більшість кабінетів оздоблюються з додаванням 5 % розчину сірки і фарбуються полівінілаце- татними фарбами світлих тонів.

Незважаючи на велике поширення впродовж останніх років сучасних пломбуваль- них матеріалів, не втрачають свого значення і вимоги щодо приготування, зберігання та використання амальгам, тобто пломбувальних матеріалів, виготовлених з викорис­танням ртуті. Тому в приміщеннях стоматологічної поліклініки має бути розташова­на витяжна шафа з робочим отвором ЗО х 60 см, робочі поверхні якої виготовлені з ртутьнепроникних матеріалів, а також вмонтована раковина з фільтром для ртуті (швидкість руху повітря у шафі повинна складати 0,7 м/с), скринька для зберігання добового запасу амальгами та амальгамозмішувач.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно відзначити, що незалежно від профілю лікувально-профілактичного закладу в ході його функціонування слід дотримуватися певних вимог з охорони праці, основи якої закладаються ще на стадії проектування і будівництва споруд та знаходять продовження під час їх повсякденної експлуата­ції. До числа останніх слід віднести:

• здійснення будівництва або реконструкції споруд лікувально-профілактичних закладів лише за попередньо розробленим проектом, що має підлягати екс­пертизі та погодженню із Державним комітетом з нагляду за охороною праці, державною санітарно-епідеміологічною службою, пожежною та екологічною інспекціями, енергопостачальними організаціями тощо;

• суворий контроль за виконанням будівельних або ремонтних робіт відповідно до проекту;

• принциповий підхід до прийняття в експлуатацію об’єкту будівництва або ре­конструкції;

• забезпечення усіх споруд гарячим та холодним водопостачанням, водовідве- денням, опаленням, вентиляцією та пожежною сигналізацією;

• забезпечення надійного та безпечного електропостачання лікувально-профі­лактичних закладів, яке повинно здійснюватися за умов, що:

• кабельні лінії електричного струму на території лікарні мають відповідне заглиблення або висоту розташування, місця їх знаходження помічаються спеціальними табличками з написами “Стій, напруга!”, “He залазь - уб’є!”, “Кабель високої напруги!”, “Обережно! Електрична напруга!” тощо;

• безпосередньо у спорудах всі прокладки електричних мереж знаходяться під штукатуркою (закрита проводка), а розетки мають позначки про силу струму “220 В” або “120 В”;

• будь-які земляні роботи або ремонт споруд узгоджуються з інженерною службою лікарні;

• всі електроприлади мають заземлення, яке обладнується відповідно до технічних вимог (забороняється для цього використовувати мережі трубо­проводів, і особливо газопроводів та труб для подачі кисню);

• операційні, реанімаційні блоки та блоки (палати) інтенсивної терапії ма­ють додаткове (резервне, локальне) енергозабезпечення з використанням акумуляторних батарей або пересувних електростанцій;

• чітке розмежування транспортних та пішохідних потоків за рахунок встанов­лення турнікетів та шляхових знаків “Пішохідний перехід”, розмежування тран­спортних доріг та пішохідних тротуарів смугами зелених насаджень тощо;

• забезпечення належного технічного і санітарного стану твердого покриття до­ріг та тротуарів, улаштування штучного освітлення, водовідведень та викорис­тання відповідних заходів при ожеледиці.

Викладені загальні вимоги щодо проектування та забудови лікувально-профілактич­них закладів знайдуть своє продовження у подальших розділах, в яких будуть висвіт­лені основи безпечної експлуатації лікарняних споруд, забезпечення належних умов перебування хворих та праці медичного персоналу, профілактики негативного впливу несприятливих чинників виробничого середовища на здоров’я медичних працівників.

Водночас слід зауважити, що з 2001 року набули чинності вітчизняні будівельні норми “Заклади охорони здоров’я” ДБН В.2.2. -10-2001. Вимоги цих норм є обов’яз­ковими для юридичних та фізичних осіб незалежно від їх відомчого підпорядкування та форм власності.

Отже, багаторічний досвід існування лікарень зумовлює виникнення свідомого розуміння ролі та значення створення належних санітарно-гігієнічних умов для ефек­тивного та адекватного їх функціонування. Дійсно, високий ступінь ефективності лікувального процесу та безпечні умови праці медичного персоналу невід’ємні від суворого дотримання гігієнічних вимог, які є найважливішою складовою раціональ­ної схеми функціонування сучасних лікарень та безпеки і охорони праці медичного персоналу. Створення та суворе дотримання санітарно-гігієнічних умов експлуатації лікувально-профілактичних закладів слід вважати надійною передумовою профілак­тики виробничого травматизму та професійних захворювань.