2. Особливості мікроклімату, повітряного середовища та освітлен­ня приміщень лікувально-профілактичних закладів

Серед чинників, що визначають особливості гігієнічного та санітарно-протиепіде­мічного режиму у приміщеннях лікувально-профілактичних закладів, провідне міс­це, безумовно, займають параметри мікроклімату і повітряного середовища. Таке становище, насамперед, зумовлене обмеженням рухової активності хворого та його тривалим перебуванням у приміщеннях із малодинамічними мікрокліматом і пові­тряним середовищем, наявністю у повітрі летких органічних і неорганічних речовин, а також патогенних мікроорганізмів, які створюють специфічний склад повітряного середовища замкнутого лікарняного приміщення, наявними порушеннями терморе­гуляторних та окисно-відновних процесів, досить складними і напруженими, а іноді спотвореними реакціями хворого і медичного працівника у відповідь на зовнішній вплив тощо.

Тому забезпечення комфортних мікрокліматичних умов перебування в лікуваль­но-профілактичних закладах слід вважати одним із першочергових завдань гігієни та охорони праці медичних працівників.

Для хворих усіх вікових груп залежно від характеру, форми та стадії захворюван­ня, віку, стану системи терморегуляції, часу доби та пори року, а також деяких інших зовнішніх обставин діапазон коливань оптимальної температури повітря може бути досить великим: від 15 до 27 °С.

Проте, як правило, за оптимальну температуру повітря в палатах кардіологічних стаціонарів приймають 21-24 °С, в палатах для пульмонологічних центрів - 21-22°С, в палатах опікових відділень - 24-26 °С.

Нормативні показники мікрокліматичних параметрів та характеристик повітряно­го середовища лікарняних приміщень різного профілю наведені в таблиці 33.

Необхідно відзначити, що вимоги до параметрів мікроклімату обов’язково повинні ґрунтуватися на підставі урахування особливостей призначення та експлуатаційних особливостей приміщень лікувально-профілактичних закладів і можуть мати істотні відмінності. Так, виходячи з того, що у помірному кліматичному поясі зона теплово­го комфорту перебуває в межах 20-23 °С, рекомендується, щоб перепад температури повітря по вертикалі не перевищував 2-3 °С, по горизонталі - 2 °С, перепад між тем­пературою поверхні внутрішніх стін та середньою температурою повітря становив не більше ніж 5 °С, швидкість руху повітря не перевищувала 0,15 м/с, відносна воло­гість повітря складала 40-60 %.

Показник	Нормативні значення
	Палати		Перев’язу­ вальні, наркозні, реаніма­ ційні	Операційні	Апаратні, стериліза­ційні при операцій­них
	загальні	інтенсив­ної тера­пії, після­операційні
Температура повітря, °С	20	22	22	20,5-22,5	18
Відносна вологість повітря, %	50-60	55-60	55-60	55-60	60-70
Швидкість руху повітря, м/с	0,15	0,15	0,15	0,15-0,2	0,15
Вміст вуглекислого газу, %	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1
Окислюваність повітря (біхроматна) за O2, мг/м3,	8-10	10	15-20	15-20	10
Вміст етилового ефіру, мг/м3	-	-	300	300	-
Вміст фторотану, мг/м3	—	-	50	50	—
Вміст ртуті, мг/м3	0,01	0,01	0,01	0,01	0,01
Кратність обміну повітря	40 м3 на одне ліжко	60 м3 на одне ліжко	Приплив +2, Витяжка -3	Приплив +6, Витяжка -5	Приплив +1, Витяжка -3

Нормативні показники мікроклімату і повітряного середовища основних приміщень лікувально-профілактичних закладів

Таблиця 33

Відчуття тепла хворими з різними видами патологічних зрушень у стані здоров’я та об’єктивні показники їх теплового стану можуть дуже відрізнятися від наведених вище. Особливо вираженими є такі відмінності у разі наявності ендокринних пору­шень (тиреотоксикоз, цукровий діабет), серцевої та легеневої недостатності, опіків

Показник	Тепловий стан
	гаряче	комфортно	холодно
Температура тіла (ректальна), °С	37,6±0,5	37,2±0,4	35,5±0,5
Температура тіла (пахвова), °С	понад 36,8	36,4±0,4	менше 36,0
Різниця температури тулуба та кінцівок, °С	менше 2,5	3±0,5	понад 3,5
Вологовитрати організму, г/год	250-500	50-100	не властиві
Зовнішні ознаки	почервоніння шкіри, рясне потовиділення, набряк кінцівок	відсутність видимого потовиділення, звичайні шкірні покриви	блідість, легка синюшність шкіри та слизових оболонок, легкий озноб, тремтіння
Вегетативні реакції	Збільшення частоти серцевих скорочень	Звичайна частота серцевих скорочень	Збільшення частоти серцевих скорочень

тощо. В таблиці 34 представлені провідні критерії оцінки теплового стану людини, яка перебуває в лікувально-профілактичному закладі.

Таблиця34

Критерії теплового стану людини, що перебуває в лікувально-профілактичному закладі

Створення оптимальних параметрів температурно-

вологісного режиму лікарняних приміщень у першу чергу забезпечується організацією раціонального опалення.

Для опалення лікарняних будівель, як правило, використовують централізовані (конвекційні або радіаційні) системи з можливістю регулювання та відключення. Як теплоносій у конвекційних системах використовується гаряча вода. При цьому серед­ня температура поверхні нагрівальних приладів має становити 80 °С для палатних відділень, операційних, наркозних, післяопераційних, пологових, реанімаційних за­лів і палат інтенсивної терапії та 90 °С для решти приміщень лікувально-профілак­тичних закладів. Недопустимим є розміщення нагрівальних приладів безпосередньо біля внутрішніх стін - вони повинні розміщуватися під вікнами без ніш.

У разі використання радіаційних систем опалення, залежно від того, в які конструк­ції закладено труби із циркулюючим теплоносієм, рекомендується, щоб температура стельових панелей становила 35-45 °С, стінних панелей - 30-34 °С, підлоги - 21- 28 °С. Опалювальні променеві панелі як нагрівальні прилади слід використовувати в операційних, передопераційних, пологових та реанімаційних залах, наркозних, кабіне­тах електросвітлолікування, опікових та психіатричних відділеннях лікарень, палатах і маніпуляційних для дітей грудного віку, новонароджених та недоношених дітей, в бок­сах, напівбоксах та палатах для хворих на інфекційні захворювання, приміщеннях для зберігання та приготування препаратів крові, зберігання стерильних матеріалів і при­готування лікарських засобів в асептичних умовах, рентгенологічних кабінетах тощо.

Велику роль у формуванні спеціального складу повітряного середовища лікарня­них приміщень відіграє повітря, яке видихує хворий. Наприклад, доведено, що повітря палати може забруднюватися радоном, який видихують хворі після проведення радіо­нуклідної мієлорадіометрії, причому за певних умов це забруднення може спричини­ти навіть санітарну небезпеку. Встановлено, що повітря, яке видихує хворий, доволі часто характеризується надзвичайно високим (у 2-5 разів вищим, ніж у практично здорових людей) вмістом недоокислених органічних речовин. Особливо висока кон­центрація цих речовин відмічається у повітрі, що його видихує хворий із порушен­ням окисно-відновних процесів та функцій зовнішнього дихання. Якщо у практично здорових людей окислюваність повітря, що видихується, не перевищує 16-20 мг/м³, то у хворих із захворюваннями ендокринної (цукровий діабет), серцево-судинної та сечовидільної систем вона може досягати понад 150 мг/м³.

Тому саме окислюваність повітря визначають як надзвичайно чутливий показник його забруднення органічними речовинами, що поряд із вмістом діоксиду вуглецю та ступенем бактеріального обсіменіння має розглядатися як обов’язковий елемент об’єктивної оцінки стану повітряного середовища палат, операційних, маніпуляцій- них та інших лікарняних приміщень. Як нормативні рівні забрудненості повітря лі­карняних палат органічними речовинами рекомендовані наступні орієнтовні значен­ня окислюваності: чисте повітря - до 6 мг 0₂/м³, помірно забруднене повітря - від 6 до 10 мг 0₂/м³, забруднене повітря - більше ніж 10 мг 0₂/м³.

Отже, під час проектування та будівництва лікувально-профілактичних закладів слід передбачити наявність відповідних санітарно-технічних пристроїв, які могли б автономно, за заздалегідь створеною програмою, забезпечувати оптимальний мікро­клімат і необхідний склад повітряного середовища приміщень, що відповідають спе­цифіці конкретного лікувально-профілактичного закладу.

Будівлі лікувальних стаціонарів, за винятком інфекційних відділень та пологових будинків, мають бути обладнані системами припливно-витяжної вентиляції з меха­нічним спонуканням. Лише в окремих випадках витяжна вентиляція з палат може здійснюватися за допомогою індивідуальних вентиляційних каналів, які виключають переміщення повітря у вертикальній площині. В інфекційних відділеннях витяжну вентиляцію необхідно улаштовувати у кожному боксі, напівбоксі та палатній секції окремо з гравітаційним спонуканням та шляхом установлення дефлектора, приплив­ну вентиляцію - з механічним спонуканням та подачею повітря у коридор.

В усіх приміщеннях хірургічних та акушерсько-гінекологічних стаціонарів (за ви­нятком операційних та приміщень із спеціальним режимом функціонування), крім припливно-витяжної вентиляції з механічним спонуканням, має влаштовуватися при­родна вентиляція з використанням кватирок, відкидних фрамуг, стулок та інших при­стосувань, що знаходяться у віконних рамах і зовнішніх стінах, або вентиляційних каналів без механічного спонукання повітря. Фрамуги, кватирки та інші пристрої, що забезпечують здійснення природної вентиляції, обов’язково повинні бути оснащені пристосуваннями для їх відкривання та мати захисні сітки від проникнення мух та комах (наприклад, антимоскітна сітка).

Архітектурно-планувальні рішення та системи повітрообміну лікарень неодмінно по­винні передбачати створення надійних перешкод на імовірних шляхах поширення вну-

трішньолікарняних інфекцій. Так, для виключення можливості надходження повітряних мас із палатних відділень, сходово-ліфтового вузла та інших приміщень до операційного блока слід встановити між цими приміщеннями та операційним блоком шлюз, який би затримував повітря. Рух повітряних мас має спрямовуватися із операційних до суміжних з ними приміщень (передопераційні, наркозні тощо), а із цих приміщень - до коридору. В коридорах в обов’язковому порядку необхідно влаштовувати витяжну вентиляцію.

Кількість повітря, що видаляється з нижньої зони операційних, має складати 60 %, з верхньої -40 %. Подача свіжого повітря повинна здійснюватися через верхню зону. При цьому об’єм припливного повітря має не менш ніж на 20 % переважати над об’ємом по­вітря, що видаляється. Необхідно передбачити наявність відокремлених (ізольованих) систем вентиляції для чистих та гнійних операційних, пологових блоків, реанімаційних відділень, перев’язувальних, палатних секцій, а також спеціалізованих кабінетів.

Відділення або групи приміщень з порівняною тривалістю робочого процесу, до яких ставляться однакові санітарно-гігієнічні вимоги, здебільшого мають обладну­ватися однією централізованою припливно-витяжною системою вентиляції з уста­новленням не менш ніж двох вентиляторів, що працюють як у припливному, так і у витяжному режимах. Для будівель зі змішаною структурою та різними санітарно-гігі- єнічними вимогами до кожної групи приміщень, а також із різною тривалістю роботи допускається встановлення децентралізованої (локальної) системи вентиляції.

Об’єм повітря, яке видаляється через витяжну шафу або інші пристрої для локаль­ної вентиляції, слід визначати залежно від швидкості руху повітря у розрахунковому прорізу шафи відповідно до даних, що наведені в таблиці 35.

Швидкість руху повітря в робочих прорізах витяжних шаф

Для витяжних систем приміщень, пов’язаних з процесами видалення у повітря токсичних речовин, необхідно передбачити улаштування резервних вентиляторів, які автоматично вмикаються у разі зупинки основного та мають світлову сигналізацію про свою роботу.

Призначення витяжної шафи	Швидкість повітря у розрахунковому прорізу витяжної шафи, м/с
Виготовлення розчинів для сірководневих і радонових ванн, ліків з агресивними речовинами	0,7
Виготовлення ртутних амальгам, робота з ртуттю та її сполуками, контроль ліків, робота в процедурних кабінетах	1,0
Маніпуляційні з біологічними середовищами, стерилізаційна інструментарію	0,3

Таблиця35

Здійснювати кондиціонування повітря необхідно в операційних, наркозних, поло­гових, передпологових та післяопераційних палатах, реанімаційних відділеннях та палатах інтенсивної терапії, в одно- і дволіжкових палатах для хворих з опіками, в палатах для новонароджених та недоношених дітей, у барокамерах тощо.

Повітря, що видаляється із приміщень радіологічних відділень з відкритими джере­лами іонізуючого випромінювання, інфекційних відділень, окремих приміщень зуботех- нічних лабораторій та амальгамних необхідно очищувати у спеціальних фільтрах. Кон­струкція фільтрів та місця їх розміщення мають бути зручними для заміни фільтруваль­них елементів внаслідок їх забруднення. Аерозольні фільтри мають бути встановлені безпосередньо у приміщенні, що підлягає кондиціюванню, або поблизу від нього.

Рециркуляція повітря в лікувально-профілактичних закладах не допускається. По­давати повітря слід здебільшого до верхньої зони приміщення. В стерильні примі­щення (операційні, асептичні, аптечні, пологові) слід подавати повітря ламінарни­ми або слабо турбулентними потоками, в палати-бокси інфекційних лікарень (відді­лень) - через шлюзи під тиском.

Внутрішня поверхня повітроводів систем припливної вентиляції повинна не до­пускати внесення в приміщення часток матеріалу повітроводу або захисного по­криття, які можуть зумовлюватися виникненням захворювань, пов’язаних з їх вди­ханням. Крім того, обладнання, призначене для організації припливно-витяжної вентиляції, передусім пристрої для подачі та видалення повітря, а також повітроза- бірні шахти і канали, які прокладаються в землі, мають бути доступними для огляду, очищення, дезінфекції, дезінсекції та дератизації.

Забір зовнішнього повітря для систем вентиляції та кондиціонування має проводи­тися із зони з чистим атмосферним повітрям на висоті не менше ніж 1 м від поверхні землі. Зовнішнє повітря, що подається припливними установками, потрібно очищу­вати у фільтрах.

Повітря, яке подається в операційні, наркозні, пологові, реанімаційні і післяопера­ційні палати, палати інтенсивної терапії, а також у палати для хворих з опіками шкіри, має очищуватися з використанням бактеріологічних фільтрів. Приміщення, медико- технологічний процес в яких супроводжується виділенням у повітря шкідливих речо­вин, у разі необхідності мають бути обладнані витяжними шафами, що забезпечують локальну вентиляцію.

He менш суттєве значення для організації оптимального гігієнічного режиму в при­міщеннях лікувально-профілактичних закладів має раціональне природне та штучне освітлення.

Наявність природного освітлення палат, коридорів та більшості інших приміщень стаціонарних відділень є обов’язковою санітарною вимогою. При цьому мають бути забезпечені певні значення коефіцієнта природної освітленості, величини яких на­ведені в таблиці 36.

Улаштування ізольованого штучного освітлення допускається лише у вбиральнях (для хворих при палатах і для персоналу), клізмових, ваннах та душових для персо­налу, кімнатах для особистої гігієни, наркозних, передопераційних, апаратних, про­цедурних та кабінетах дистанційної і внутрішньопорожнинної променевої терапії.

Довжина коридору лікарні, який освітлюється природним світлом з двох торців, має бути не більше ніж 48 м. У тому випадку, якщо його довжина є більшою, має бути передбачене розміщення додаткових освітлювальних пристроїв, відстань між якими не повинна перевищувати 24 м, а між першим додатковим пристроєм та вікнами, які розташовані в торці коридору - не більше ніж 36 м.

Приміщення	У зоні зі стійким сніговим покривом	На іншій території
Операційні, пологові палати, секційні	1,6	2,0
Перев’язувальні, кабінети лікарів, аптечні при­міщення, палати інтенсивної терапії	0,8	1,0
Палати, приміщення для денного перебування хворих, процедурні, стерилізаційні	0,4	0,5
Буфетні, кімнати очікування, рентгендіагнос- тичні та фізіотерапевтичні кабінети	0,4	0,5

Таблиця 36

Значення коефіцієнта природної освітленості при боковому освітленні лікарняних приміщень, %

Традиційно під час розміщення та планування лікарняних будівель велика увага приділяється забезпеченню доступу сонячних променів у палати. Тому важливою гігієнічною вимогою у ході проектування і будівництва лікувально-поліклінічних закладів є дотримання рекомендованої орієнтації вікон приміщень відносно сторін світу (табл. 37). У разі потреби необхідно передбачити захист приміщень від пере­гріву сонячними променями з використанням жалюзі або інших пристосувань.