Поетика історичних пісень

Як уже зазначалось, історичні пісні мають спільні риси з думами, але суттєво відрізняються від них формою: менші за обсягом, пере­важно мають строфічну структуру, рівноскладовий вірш (за винят­ком найдавніших пісень, які не поділяються на строфи з нерівно-складовим віршем). Порівняно з ліричними піснями, вони більші за обсягом і відрізняються від них епічністю (наявність сюжету, розпо­відний характер, вказання на конкретні історичні події і постаті). Події в історичних піснях, як правило, змальовуються реалістично.

У багатьох з них використовуються прийоми гіперболізації, сим­волічні метафори (битва зображається як весілля, бенкет, тому про початок бою говориться «наварили ляхам пива»; вістку з дому при­носить зозуля — «закувала зозуленька», а лиху вістку «чорна гал­ка»); сталі епітети (чорний ворон, степ широкий, ясні зорі, душа про­клята та ін.), художні паралелізми («Ой то не чорна хмара з-за гори виступає, то козацьке військо в похід вирушає). Часом вся пісня може бути побудована на психологічному паралелізмі:

У Гпухові у городі стрельнули з гармати, — Не по однім козаченьку заплакала мати. У Глухові у городі стрельнули з рушниці, — Не по однім козаченьку плакали сестриці. У Глухові у городі поплетені сітки, — Не по однім козаченьку заплакали дітки. На бистрому на озері геть плавала качка, — Не по однім козаченьку плакала козачка.

Часто художній паралелізм підсилюється використанням сим­волу:

Ой у лузі червона калина похилилася, Чогось наша славна Україна зажурилася.

Зустрічаються й інші народно-поетичні символи: козак — сокіл, дів­чина — калина, могила — наречена, смерть — червона китайка та ін.

Пісні-хроніки

Окремим жанровим різновидом історичних пісень є пісні-хроніки. У системі пісенної епіки вони стоять найближче до балад. В їх основу покладено дійсні історичні факти, що зумовило різноманітну тематику: від загальносуспільних явищ до побутових подій особис­того життя окремої людини чи родини. Як правило, вони обмежу­ються зображенням якогось одного випадку, найчастіше трагічного чи драматичного (що теж споріднює їх із баладами), свідком або учасником якого був сам виконавець. Матеріалом для них найчас­тіше слугують випадки з місцевого життя, тому один з перших до­слідників цього жанру Ф. Колесса вважав, що такі «новелістичні» співанки мають вузьколокальний та короткочасний характер. На цей різновид народного ліро-епосу у свій час звернув увагу й В. Гна-тюк^. Він зараховував їх до розряду «новотворів», які виникли під впливом змін у громадському житті. Серед найдавніших творів цього типу він вважає співанку про Довбуша та споріднені з нею, де відоб­ражені події опришківського руху.

Хоча пісні-хроніки відомі в усіх слов'янських народів, але дов­гий час дослідники епічної лірики не виділяли їх як окремий жанр чи жанровий різновид. Вперше це зробив український фольклорист О. Дей. Він відзначив, що описово-хронікальні епічні пісні побуту­вали в Карпатському регіоні, в Галичині і на Поділлі, а також на Західній Волині ще у 18 ст. Дослідник назвав їх «співанками-хроніками», тому що «співанками» їх називають виконавці, а в тих регіо­нах термін «пісня» здебільшого заміняється терміном «співанка».

У здійснених виданнях ці пісні систематизуються на основі тема­тичного принципу, зокрема виділяються такі групи: а) співанки-хроніки з історичною підосновою, з такими центральними дійовими особа­ми, як Олекса Довбуш, Семен Хотюк, Лук'ян Кобилиця та ін.; б) со­ціально-побутові співанки-хроніки; в) родинно-побутові про трагічні події та випадки з буденного життя. Третя група є найчисленнішою.