Визначення та поетика жанру

Думи — це народні епіко-ліричні пісенні твори героїчного, рідше соціально-побутового змісту. Оскільки до наших днів дійшли думи 16—17 ст., то їх основна тематика породжена епохою безперервної всенародної боротьби з іноземними загарбниками українських зе­мель. У них оповідається про подвиги народу чи його окремих представників-героїв, що виступили на захист своєї Батьківщини від навали чужинців-поневолювачів, часто оспівується героїчна смерть воїна у цій боротьбі.

Хоча думи визначаються як ліро-епічний жанр, але в них перева­жає епічний елемент. Про це свідчать чітка побудова сюжету, фа­бульність, оповідний характер опису подій, який, як правило, ведеть­ся у хронологічній послідовності. Проте розповідь майже завжди подається у ліричному освітленні, яке виявляють широкі авторські відступи, пейзажні замальовки, проникнення у внутрішній світ ге­роїв, оспівування їхніх почуттів та переживань. «На відміну від плав­ності і широти розповіді гомерівського епосу, — наголошує Г. Нудь­га, — в думах наявний сильний ліризм, який разом з драматизмом викладу дуже зворушує слухача. В цьому відношенні думи близькі до балад і деякий час європейські вчені так і називали їх українсь­кими баладами. Однак своєрідна, надто оригінальна, тільки думам притаманна віршована форма, неповторний стиль, їх поетика виклю­чають подібне ототожнення»

Думи відзначаються стрункою, відшліфованою упродовж століть своєрідною поетичною формою, відмінною від усіх інших віршових форм українського фольклору. Неподібність дум до інших жанрів визначається передусім манерою виконання. Виконувались думи речи­тативом (протяжним наспівним промовлянням) — італ. recitativo, від лат. гесііаге — читати вголос, виголошувати. Це була своєрідна форма декламації в урочистому, піднесеному стилі. Драматизм вико­нання підсилювався музичним супроводом — грою на кобзі (рідше бандурі чи лірі). Віршовою і музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосін­нях. Довгі рецитації дум наявні в пливкій, мінливій формі. Тому дуже важко (або й неможливо) вивчити їх напам'ять дослівно. На думку дослідників, кожен кобзар переймав від свого вчителя зразок

рецитації (речитативного виконання) лише в загальних рисах, а тоді витворював свій варіант мелодії, під який виконував усі думи свого репертуару. Тобто досить гнучка та вільна щодо словесного та музич­ного вираження дума ніби завжди народжується заново, імпровізуєть­ся. Жоден наступний варіант думи, навіть якщо вона виконується одним і тим самим виконавцем, не є тотожним з попереднім: у ході відтворення одні елементи мимоволі опускаються, інші додаються, тому думи належать до найбільш імпровізаційних видів фольклору.

До цього також спонукає нечітка віршова форма. Думи не мають звичної для пісень, балад, коломийок та інших ліричних жанрів сталої строфи. Вірш думи астрофічний (без поділу на строфи) через змінність порядку римування, а також нерівноскладовий, з інтонаційно-смис­ловим членуванням на уступи. Тобто рядки в думах виділяються за ознакою закінчення думки і групуються в уступи, періоди, тиради, які є своєрідними строфами дум. Рядки не мають визначеної сталої кількості складів (буває від 5—6 до 19—20 і більше складів у рядку), у свою чергу уступи не мають сталої кількості рядків (буває 2—3, а буває 9—12). Імпровізацію дум полегшує вільне, нестале римування. Переважає дієслівне римування, яким поєднуються 2—3 рядки, а часом і більше — до 10 рядків підряд зі співзвучним кінцем.

Незважаючи на гнучкість виконання дум, досить стрункою і ста­лою є їх композиція, що характеризується рисами властивими тільки цьому жанру. Вона в абсолютній більшості текстів зберігає одні і ті ж складові елементи, жанрову структуру.

Думи починаються поетичним заспівом, який кобзарі часто на­зивають «заплачкою». Цей початок найчастіше будується на основі художнього паралелізму:

Як у неділю рано-порано Не голоснії дзвони задзвонили,

Не сизопері орли защебетали, А не сивая зозуля закувала;

То бідні невільники, сидя в неволі, заплакали. («Дума про невольників»)

То не ясний сокіл квилить - проквиляе,

Як син до батька, до матері у городи християнські поклони посилає.

(«Плач невільника»)

У неділю борзо рано-порану, зорями пораненьку Сива зозуля налітала,

На могилі сідала, Жалібненько закувала...

(«Плач зозулі»)

Після заспіву йде власне дума (розгортання сюжету з усіма епіч­ними елементами композиції і ліричними відступами). У канву сюжету можуть вводитися додаткові епізоди, але, як правило, дума не буває надмірно ускладненою: сюжет розгортається лінійно в хро­нологічній послідовності, події передаються якнайприродніше без елементів фантастики та несподіваних поворотів у розвитку дії.

Завершується дума кінцівкою, яка називиається славословіє, бо у ній прославляються подвиги, відвага, справи героя, який переміг во­рога або ж поліг за праведну справу:

Дай, Боже, щоб козаки пили та гуляли, Хороші мислі мали, Неприятеля під ноги топтали! Справа не вмре, не поляже, Од нині довіку! Даруй, Боже, на многїї літа! («Козак Голота»)

/ вже його слава не вмре, не поляже,

Буде слава поміж царями,

Поміж панами,

Поміж православними християнами.

(«Дума про втечу трьох братів з Азова»)

Часто окрім проголошення слави героям у закінченні вислов­люється побажання добра народові чи безпосередньо слухачам думи:

Дай, Боже, на здоров'є на многїі літа Всім православним християнам,

На многїі літа До кінця віка.

(«Іван Богословець»)

Ой уклоняюся наперед Господу Богу,

І отаману — батькові кошовому,

І всьому товариству кревному і сердешному,

І всім головам слухающим,

І на многїі літа до кінця віку!

(«Невільники на каторзі»)

Поетика дум дуже своєрідна. Хоч у них і є художні засоби, ти­пові для українського фольклору, однак співці дум використовують їх в оригінальних поєднаннях, невластивих для інших жанрів.

Заспіви, як правило, починаються вигуками «ой», «гей» і мають характер прелюдії, що переважно пояснює місце, час, обставини дії, характеристику подій або героїв. Тому в них часто вводяться пей­зажні елементи, а то й доволі розгорнуті пейзажі. Побудовані вони найчастіше на прийомі паралелізму, який зустрічається і у самій розповіді, де виконує функцію підсилення психологізму, емоційної наснаги. Прийом паралелізму підсилюється нагромадженням одно­типних фігур, найчастіше епітетів, які створюють певний настрій, глибше розкривають характер героя, детальніше описують події. Проілюструємо це прикладом з думи про братів Азовських:

Із-під города з-під Азова то не великі тумани уставали,

Як три брати рідненькі,

Як голубоньки сивенькі,

Із города Азова, з тяжкої неволі

У землю християнську до батька, до матері, до роду утікали.

Таке нагромадження виражальних засобів є однією з характер­них рис українського народного епосу. У пісні такого «згущення» майже не буває, бо вона обмежена певними ритмічними і мелодійни­ми рамками. Але імпровізований характер дум відкриває для їх виконавців можливість використання цього прийому досить широ­ко. Він певною мірою відіграє також роль уповільнення, яке дося­гається шляхом використання інших художніх засобів, зокрема по­вторенням близьких мотивів чи епізодів та ретардацією — спе­ціальним уповільненням розповіді через повторення певних фраз-формул, а також вводяться ліричні відступи. Це посилює епічність творів.

Стиль дум підкреслено урочистий, піднесений, чому сприяє вжи­вання певних поетичних форм, крім традиційних епітетів (земля християнська, тихі води, ясні зорі, мир хрещений, тяжка неволя). Найбільш своєрідним стилістичним поетичним засобом, що зустрі­чається в думах частіше, ніж в інших жанрах, є тавтологічні зворо­ти чи синонімічні пари хліб-сіль, мед-вино, орли-чорнокрильці, дуки-срібляники, вовки-сіроманці, турки-яничари, п'є-гуляє, а також коре-неслівні пари — піший-піхотинець, жити-проживати, кляне-прокли-нає, п'є-підпиває, квилить-проквиляє та ін. Вони надають текстові певного емоційного відтінку. Урочистість стилю підкреслюється використанням архаїзмів, старослов'янізмів та полонізмів (злато­главий, глас, іспадати, розношати, соглядати, перст, глава та ін.). Ліризм дум підсилюється застосуванням здрібніло-пестливих форм типу неділенька, матіночка, братик ріднесенький, зозуленька, миленький, сивенький, жалібненько та ін.

Важливу поетико-змістову функцію виконують в думах рито­ричні запитання, риторичні оклики, звертання, як, наприклад, «земле турецька», «віро бусурманська», «браття козаки запорожці», а також анафора (єдинопочаток).

Фабули та сюжети дум, як правило, пов'язані з історичним ми­нулим народу, описують певні події, часто конкретних осіб. Побудо­вані вони за схемою епічних сюжетів, де присутні всі складові ком­поненти — зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка. Рідше у твір вводяться ліричні відступи, що відіграють роль прологів та епі­логів. Сюжет більшості дум, подібно до балад, розгортається в напру­женому двобої протилежних сил — добра і зла. Як правило, це з одного боку козаки, охоронці рідної землі, а з іншого -- вороги-нападники.

Символіка дум досить традиційна, але виконує не ту функцію, що у піснях, бо зумовлюється своєрідністю епічного стилю розповіді. Символи часто лежать в основі паралелізму. Найчастіше використо­вуються символи сокола-козака, круків-ворогів, зозулі-старої матері, вдови та ін. Думи насичені поетичними фігурами, які завжди емо­ційно наснажені, несуть важливе психологічне навантаження.