Суспільно-побутові думи

Суспільно-побутові думи є своєрідним продовженням думової традиції. Написані здебільшого в період Руїни — час занепаду на­ціональної свідомості та посилення національно-політичного гніту, вони не містять згадок про конкретні історичні особи чи історичні події. У них знову діють безіменні герої-козаки, але вже не в ли­царських походах, боях і перемогах, а в побутових ситуаціях. Тут змальовуються явища суспільного та родинного життя, стосунки козака зі своєю ріднею — сестрою, матір'ю («Козак-нетяга і сестра», «Сестра та брат», «Вдова і три сини», «Вітчим»). Основними сюжета­ми цих дум є від'їзд козака з дому («Прощання козака») або ж його повернення («Повернення Удовиченка до матері»).

Повністю зберігаючи усталену віками традицію, елементи побу­дови думи, художньо-виражальні засоби, ці твори не мають пере­можного козацького пафосу. Знову повертаються елементи плачу: сестра плаче, відправляючи брата у військо, мати — дізнавшись про те, що син загинув чи потрапив у полон. Часом уривки дум є справ-

жніми зразками народних голосінь. Уже в заспівах цих творів зву­чать нотки трагічності — слова сестри порівнюються з куванням зозулі (провіщення козакові долі). У прощанні брата з сестрою відчу­вається, що він ніколи не повернеться додому. Подібний мотив зу­стрічається в думах, де сестра, опинившись у полоні «на чужій сторо­ні, при лихій хуртовині-недолі», голосить, кличучи брата на допомогу:

Прошу тебе, — через бистрії ріки білим лебедоньком припливи, Через широті степи — малим-невеличким перепелоньком перебіжи, Через темні луги — ясним соколоньком перелети, А в моїм дворі — сивим голубоньком сядь-пади, Жалібненько загуди, — Тугу мою, брате, розділи.

(«Сестра і брат»)

Слова брата є поетичною алегорією, що виражає неможливість зарадити біді і провіщає, що вони ніколи не зустрінуться знову:

Не виглядай мене, сестро, ні з чистого поля,

Ні з буйної войни,

Ні з славного люду Запорожжа,

А возьми ти жовтого піску в жменю,

Посій його на білому камені;

Як буде жовтий пісок на білому камені сходити,

Хрещатим барвінком у три ряди встилати,

Хрещатий барвінок голубим цвітом процвітати;

Будуть, сестро, о Петрі бистрі ріки замерзати,

А об Різдві калина в лугах білим цвітом процвітати,

То тоді вже буду в ваш дом гостем прибувати.

Як бачимо, думи повернулися до своїх прадавніх витоків — го­лосінь з усіма їх атрибутами -- ліризмом, насиченою образністю, вираженою алегоріями-символами, високим рівнем поетизації дум­ки, де епічний елемент поступається місцем ліричному — вислов­лення думок, почуттів, переживань героїв. У цих творах герой націо­нального епосу — передусім людина, а не воїн — носій високих моральних якостей та етичних принципів. І хоч життя козака ми­нало у військових битвах, пожежах і складних обставинах, — його серце не зчерствіло, він здатний на глибокі почуття, велику любов до матері, батька, сестри, нареченої. У цих думах втілились найвищі моральні цінності українського народу. Думами кінця 18 ст. завер­шується розвиток цього жанру. Якщо окремі зразки дум і з'явля­лися після 18 ст., то більшість учених схильні вважати їх майстер­ними поетичними стилізаціями, тому не зараховують до текстів­ на­родної творчості. Тим більше це можна сказати про «думи», які видавалися за шедеври народної творчості в радянські часи.