3. Управління державним боргом.

Управління державним боргом – це сукупність заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел його погашення.

Метою управління державним боргом є одержання ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів, уникнення макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

Управління заборгованістю поділяється на три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу.

Відповідно система управління заборгованістю країни містить:

1) аналіз кредитоспроможності — можливості країни позичати гроші;

2) оцінювання платоспроможності — здатність обслуговувати борг;

— контроль рівня заборгованості;

— контроль за складом боргу.

Методами управління державним боргом є:

- конверсія – це зміна дохідності позики. Держава найчастіше знижує розмір виплачуваних процентів за позикою. Однак не виключається і підвищення дохідності позики.

- консолідація – це зміна умови позики, пов’язана з їх строками (як у бік збільшення строку уже випущених позик, так і в бік зменшення). Можливе поєднання консолідації з конверсією.

- уніфікація позики – це об’єднання кількох позик в одну; може проводитися разом з консолідацією, але може бути проведена і поза нею.

- обмін за регресивним співвідношенням цінних паперів попередніх позик на нові проводитися з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки він означає часткову відмову держави від своїх боргів.

- відстрочка погашення – це перенесення строків виплати боргу; відрізняється від консолідації тим, що під час відстрочки не лише переноситься строки погашення, а й припиняється виплата відсоткових доходів.

- реструктуризація – це використання у комплексі повністю чи частково зазначених методів.

- анулювання державного боргу – це заходи, внаслідок яких держава повністю відмовляється від своїх боргових зобов’язань. Останнє може призвести до дефолту, тобто до неможливості держави виконувати свої зовнішні зобов’язання. У такому разі всі держави – кредитори можуть застосовувати до країни-боржника досить жорсткі санкції. Тому дефолт є досить рідкісним явищем. У 90-х роках ХХ ст. дефолт офіційно оголосив Еквадор; у 1998 р. – Росія, але вона була змушена під тиском західних кредиторів відмовитися від нього.

Одним із сучасних методів управління державним боргом є викуп боргу, тобто надання державі-боржникові можливості викупити свої боргові зобов’язання на вторинному ринку цінних паперів, із дисконтом за іноземні валюту.

Згідно з українською практикою обслуговування боргу – це сплата процентів і компенсаційних виплат за борговими зобов’язаннями (без погашення основного боргу).

Для визначення макроекономічної позиції зовнішнього боргу використовують набір стандартних показників (співвідношення державного боргу до ВВП, експорту; сукупних платежів до експорту та ін.)