Тема 5: Соціально-педагогічна реабілітація інвалідів

План

1. Сфери життєдіяльності соціально-педагогічної реабілітації

2. Особливості професійної діяльності соціального педагога у роботі з дітьми з обмеженими можливостями здоров’я.

Література:

1. Соціальна робота: технологічний аспект. навчальний посібник / за ред. А.Й. Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 352 с.

2. Р.В. Овчарова Справочная книга социального педагога.

3. І.О. Іваськевич Організація соціального забезпечення.

1. Соціально-педагогічній реабілітації, як ми уже зазначили, сприяють різні сфери життєдіяльності:

1. загальний потенціал соціуму (держава, бізнес, громадський сектор),

2. сфера зовнішніх умов (виховний потенціал соціальних інститутів, сфера потенційної реабілітації (розкриття потенц­іалу реабілітаційного),

3. сфера специфічної професійної діяль­ності.

По першій сфері.

Стосовно загального потенціалу соціуму можна впевнено сказати, що сьогодні держава прагне поліпшити законодавство, щоб сприяти за­доволенню потреб клієнтів через різні соціальні служби.

На сьогодні бізнесові структури досить часто виступають одним із фінансових донорів у реалізації соціальних програм.

Роль неурядових організацій особливо важлива, оскільки вони об'єд­нують людей, котрі є споживачами соціальної політики. Робота цих орган­ізацій логічно доповнює державну соціальну структуру, доводячи допо­могу і підтримку до кожного клієнта.

По другій сфері.

Сфера зовнішніх умов організації реабілітації вбирає в себе су­купність умов, які враховують можливість, соціальну пристосованість дитини до навколишнього середовища, а також відповідність наданої допомоги вимогам середовища. Соціально-педагогічна реабілітація може проводитись вдома, за місцем проживання дитини, в агентствах соціаль­них служб, в установах денного перебування (спеціалізовані дошкільні і шкільні установи), в установах тимчасового перебування (школи-інтернати, дитячі будинки, будинки-інтернати тощо).

По третій сфері.

Сфера специфічної професійної діяльності соціального педагога чи соціального працівника уже сьогодні загальновизнана.

2. Вар­то звернути увагу, — це на їхню спеціалізацію при виконанні своїх функцій як професіоналів:

• освітньо-виховна;

• діагностична;

• організаторська;

• прогностична;

• попереджувально-профілактична;

• організаційно-комунікативана;

• охоронно-захисна.

У процесі роботи з дітьми з обмеженими функціональними можливо­стями були визначені основні завдання першого організаційного етапу:

• забезпечення всебічної поінформованості про загальні проблеми даної категорії дітей і їхніх сімей;

• вивчення і диференціація проблем дітей з обмеженими можливос­тями шляхом діагностики соціуму;

• виявлення сутності соціально-педагогічної реабілітації і пошук дійо­вого механізму її проведення шляхом створення спеціалізованих центрів;

• визначення альтернативних варіантів вирішення проблем соціаль­но-педагогічної реабілітації завдяки корисній дії раніше створених соц­іальних служб.

На другому етапі (прогностичному) ставляться такі завдання:

• прогнозування конкретних результатів при реалізації індивідуаль­ної програми реабілітації;

• проектування і моделювання ефективної діяльності спеціалістів щодо надання допомоги дитині і сім'ї;

• проведення організаційної діагностики діяльності окремих неуря­дових організацій, місією яких є сприяння духовно-моральному розвитку дітей шляхом залучення іх до загальнолюдських цінностей у процесі соціально-педагогічної роботи;

• вивчення власного потенціалу сім'ї, в якій здійснюється реабіліта­ція дитини з обмеженими можливостями.

На третьому етапі (підтримки і стимуляції) працівники мають сприя­ти появі в дитини бажання до активної діяльності з метою вдосконален­ня власних життєвих функцій. При цьому вирішуються такі завдання:

• розробка і впровадження методик оцінки різних аспектів реабілі­таційного процесу із залученням найбільш зацікавлених осіб-членів сім'ї хворої дитини;

• надання психолого-педагогічної допомоги сім'ї шляхом залучення їх до занять з профілактики, корекції, здоров'я, до сімейної терапії;

• активне залучення дитини до посильної роботи у реабілітаційних і юнацьких організаціях, у спільній співпраці, взаємодії з здоровими дітьми;

• підтримка дитячих і молодіжних громадсько-корисних соціальних ініціатив, у процесі яких відбувається соціалізація дитини з обмеженими функціональними можливостями та всіх її членів сім'ї;

• вивчення динаміки процесу, який відбувається, на індивідуальних моделях реабілітованості;

• удосконалення діяльності спеціалістів-професіоналів, активне за­лучення до роботи волонтерів.

На четвертому етапі — активно-реабілітаційному розгортається інтен­сивне включення дитини у процес вирішення посильних для неї проблем, розширюються між особистісні контакти, стимулюється певна самостійність у прийнятті рішень, формується позиція активного суб'єкта соціальної діяль­ності.

У реальних умовах всі означені завдання спрямовані на дитину з обмеженими функціональними можливостями, на реалізацію її внутріш­нього потенціалу. З цією метою у кожному окремому випадку розробля­ються спеціальні методики і технології, розраховані на групову та індив­ідуальну роботу з такою категорією дітей

Тема: Вивчення стану дитячої інвалідності в Україні

План

1. Специфіка соціальної політики щодо інвалідів

2. Особливості системи соціального захисту інвалідів

3. Основні соціальні проблеми дітей і молодь з функціональними обмеженнями

1. До 90-х років соціальна політика щодо інвалідів мала в основ­ному компенсаційний характер, коли вся увага концентрувалась на гро­шових виплатах, то сьогодні створення реабілітаційних центрів передба­чає завдання іншого характеру: адаптація дітей і молодих інвалідів до соціального, а життєвого середовища, до інтересів та потреб інвалідів.

У цьому плані помітним кроком щодо створення умов для активної життєдіяльності стала Постанова Кабінету Міністрів України "Про Ком­пенсаційну програму розв'язання проблем інвалідності" у 1992 році У цій Програмі викладено комплекс дій, спрямованих на поетапне вирішен­ня проблем інвалідів у сфері:

• профілактики інвалідності, медичної, соціально-трудової реабілі­тації;

• надання інвалідам протезно-ортопедичної допомоги і забезпечення транспортними засобами;

• створення інвалідам рівних можливостей;

• створення інвалідам умов для одержання освіти, реабілітація інвалідів в освітніх закладах;

• культури, відпочинку, фізкультури та спорту;

• поліпшення матеріально-побутових умов інвалідів;

• наукових досліджень з проблем інвалідності.

Враховуючи основні причини розвитку дитячої інвалідності (спадкові хвороби, вроджені вади розвитку та дитячий травматизм) з метою зни­ження негативного впливу цих факторів на стан здоров'я населення Украї­ни в навчальні плани загальноосвітніх закладів введено предмети, які засобами освіти стимулюють молодь до здорового способу життя — "Фізич­на культура і здоров'я" та "Основи безпеки життєдіяльності людини".

У вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації, незалежно від форм власності, Державними стандартами вищої освіти передбачається вивчення курсу "Безпека життєдіяльності людини" як обов'язкової за­гальноосвітньої дисципліни, що включає розділи долікарської допомоги і валеології. Передбачається вивчення майбутніми вчителями курсів "Ос­нови валеології" і "Основи медичних знань" як складових фахової підго­товки вчителів. У більшості педагогічних вищих навчальних закладів "Валеологія" як загальноосвітня навчальна дисципліна викладається по­чинаючи з 2000 року.

У 2002 році в Класифікатор професій ДК-003-95 введено професії "валеолог" і "педагог-валеолог". Міністерством освіти і науки прово­диться робота щодо введення до Переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців, "біолог-валеолог" та "вчитель культури здоров’я”.

2. Враховуючи реальну ситуацію в Україні розроблено цілу систему соціального захисту інвалідів. Це, зокрема:

• пенсійне забезпечення,

• державне соціальне страхування,

• державна соціальна допомога,

• система пільг та компенсацій як соціальна підтримка,

• соціальний захист потерпілих від Чорнобильської катастрофи,

• фінансове забезпечення програм соціального захисту інвалідів,

• медичне забезпечення інвалідів,

• медичне забезпечення інвалідів,

• освіта інвалідів,

• соціальна і професійна реабілітація тощо.

Система соціальної реабілітації дитини лише тоді зможе спрацювати на повну потужність, якщо вона у своїй сукупності сприятиме відновлен­ню фізичного, психічного і соціального статусу дитини з вадами більш якісно при значно менших фінансових затратах, оскільки основні витра­ти лягають на плечі батьків, котрі виховують дитину.

Така система характеризується відкритістю та доступністю, наближе­на до місця проживання дитини, що дозволяє батькам або особам, які їх замінюють, брати участь у реабілітаційному процесі. Діти не вилучають­ся із сім'ї, не порушуються біологічні, фізіологічні та психологічні зв'язки дитини з матір'ю, рідними та близькими людьми.

Комплексно вирішуючи питання дитячої інвалідності та реабілітації, відділення Фонду соціального захисту інвалідів акцентують основну увагу на підтримці діяльності і створенні реабілітаційних центрів для дітей-інвалідів.

Створення системи ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів при здійсненні професійної, медичної та соціальної реабілітації осіб з обмеженими фізичними і психічними можливостями дає змогу заверши­ти формування цілісної реабілітаційної системи в Україні, проводити цілеспрямовану загальнодержавну політику запроваджувати новітні ре­абілітаційні методики, спільними зусиллями спрямувати їх на допомогу дітям-інвалідам.

Оптимальним варіантом, як стверджують дослідники, батьки і спеціа­лісти є спеціалізована служба "Центри соціальної соціально-психолого-педагогічної реабілітації дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями" діяльність якої регламентує Положення, розроблене Державним центром соціальних служб для молоді".

3. З метою оптимального вирішення проблеми соціального захисту і підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями було проведене соціологічне дослідження "Соціальна адаптація дітей та молоді з функціональними обмеженнями". Дане дослідження дозволило виявити основні соціальні проблеми, з яки­ми стикаються діти і молодь з функціональними обмеженнями та їхні батьки, які виховують таку категорію дітей, окреслити можливі шляхи удосконалення процесу вирішення проблем даної групи дітей і молоді.

Висновки, яких дійшли автори дослідження після проведення опиту­вання методом анкетування респондентів трьох категорій, показали, що основні проблеми дітей і молоді з функціональними можливостями зосе­реджені у 8 основних сферах:

1. матеріальне забезпечення (різниця між реальним прожитковим мінімумом і встановленими виплатами по інвалідності, брак реалізації встановлених законодавством пільг і нестача деяких додаткових, недо­статність безкоштовного забезпечення технічних і медичними засобами лікування, реабілітації, компенсації вад і захворювань);

2. медичне обслуговування (недостатня кількість і якість послуг без­коштовного лікування, а також профілактики, реабілітації і ранньої діаг­ностики, брак спеціалізованих закладів і кваліфікованих фахівців, особли­во в невеликих поселеннях, нестача заходів щодо оздоровлення і сана­торного лікування, зокрема брак путівок для дітей з батьками);

3. психологічна допомога дітям і батькам (нестача відповідних осередків і фахівців, матеріально-технічного та інформаційно-методичного забезпечення інноваційних методів роботи);

4. освіта і професійне навчання (нестача спеціальних груп у дитя­чих садках і спеціальних класів у загальноосвітніх школах, спеціальних шкіл, особливо в малих поселеннях, недостатня якість надомного на­вчання і спеціальної підготовки педагогів, що його здійснюють, недо­статність закладів професійного навчання і можливостей безкоштовного продовження освіти);

5. працевлаштування дітей і батьків (невиконання законодавчих квот щодо працевлаштування, нестача спеціальних робочих місць, прий­нятного режиму і умов праці, брак можливостей надомної праці, спеціалі­зованих підприємств, недостатність зусиль Державної служби зайнятості);

спілкування, заняття улюбленими справами (нестача осередків -клубів, денних центрів соціальної адаптації, центрів соціально-психолог­ічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями спеціалізованих служб ЦССМ, творчих майстерень тощо, інноваційних форм роботи — груп взаємодопомоги, спеціальних змій в таборах відпо­чинку тощо, інших_форм роботи державних і громадських організацій, які займаються проблемами інвалідності);

6. підготовка дітей і молоді до самостійного життя (нестача центрів соціальної адаптації, центрів соціальпо-психологічної реабіліта­ція дітей та молоді з функціональними обмеженнями — спеціалізованих служб ЦССМ, закладів професійної орієнтації і навчання, діяльності щодо сприяння працевлаштуванню, створення спеціалізованих служб знай­омств тощо);

7. вільне пересування (невиконання вимог законодавства щодо при­стосування будівельних споруд і транспорту до потреб людей з функціо­нальними обмеженнями, певна нестача транспортних пільг).

Зважаючи на те, що і Державний центр ССМ, і місцеві реабілі­таційні центри ставлять собі за мету створити всі можливі умови, щоб допомогти дітям інтегруватися в новий соціум, у суспільство, важливо було звернути увагу на одну із проблем, яка стосується, перш за все, дітей — форма і місце навчання. Причому особливий інтерес викликають відповіді самих дітей з функціональними обмеженнями (паралельно про­водилося опитування їхніх батьків і експертів).

Тема: ТЕХНОЛОГИИ СОЦИАЛЬНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ РАЗЛИЧНЫХ КАТЕГОРИИ ИНВАЛИДОВ

ПЛАН

1. Особенности социальной реабилитации инвалидов с нарушениями функций опорно-двигательного аппарата

1.1. особенности социально-бытовой реабилитации инвалидов с нарушениями функций опорно-двигательного аппарата

2. Социально-средовая реабилитация инвалидов с нарушениями слуха

2.1. Актуальные трудности инвалидов с нарушением слуха.

3. Социальная реабилитация инвалидов с нарушениями зрения

3.1. Специфические ограничения жизнедеятельно­сти инвалидов с нарушениями зрения.

4. Особенности социальной реабилитации инвалидов с психическими нарушениями и интеллектуальной недостаточностью

5. Понятие реабилитационной работы с безнадежно больными людьми.