Регулювання обміну речовин

Білки.

Під впливом соматотропного гормону гіпофізу в організмах, які ростуть, стимулюється збільшення маси всіх органів і тканин, а в дорослих особин підвищується проникність клітинних мембран для амінокислот, посилюється синтез іРНК, пригнічується активність внутрішньоклітин­них протеолітичних ензимів.

Гормони щитоподібної залози - тироксин і трийодтиронін - стимулю­ють синтез білка, забезпечуючи ріст, розвиток та диференціювання тка­нин.

У регулюванні білкового обміну бере участь і гормон підшлункової залози інсулін.

Білковий синтез стимулює чоловічий статевий гормон тес­тостерон, що особливо виражено у м'язовій тканині. Анаболічний ефект жіночих статевих гормонів-естрогенів виражений значно слабше.

Гормони кори надниркових залоз глюкокортикоїди, навпаки, посилю­ють розпад білка у тканинах. Виняток становить печінка, де під їх впливом синтез білків прискорюється.

Вуглеводи.

Основним завданням систем регулювання вуглеводного обміну є підтримання рівня глюкози крові в межах від 4,4 до 6,7 ммоль/л.

Печінка, підшлункова залоза, кровоносні судини і вентромедіальний

відділ гіпоталамуса містять глюкорецептори.

Максимальна кількість цукру, сприйнятого організмом без виникнення глюкозурії, є показником бар'єрної функ­ції печінки щодо глюкози.

Центральною ланкою регу­лювання вуглеводного обміну, як і інших речовин, є гіпоталамус. Звідси регулювальні впливи передаються за допомогою нервів автономної нерво­вої системи і гормонів. Через гіпоталамус реалізуються впливи інших відділів мозку аж до кори великого мозку.

Більшість гормонів, які задіяні у регулюванні вуглеводного обміну, підви­щують вміст глюкози у крові і лише інсулін - знижує.

Збільшують концент­рацію глюкози в крові такі контрінсулярні гормони:

• глюкагон (підшлункова залоза),

• адреналін і глюкокортикоїди (надниркові залози),

• соматотропний (гіпофіз),

• тироксин і трийодтиронін (щитоподібна залоза)

Надходження глюкози з крові у клітини відбувається за допомогою спеціального транспо­ртного мембранного білка. Глюкоза надходить за градієнтом концентрації. Однак у більшості органів і тканин (за винятком печінки й мозку) цей про­цес відбувається дуже повільно. Стимулює його інсулін.

Інсулін, як основний чинник гумораль­ної регуляції вуглеводного обміну, має кілька точок прикладання:

1) підвищує проникність клітинних мембран до глю­кози;

2) стимулює споживання глюкози майже всіма клітинами організму, за ви­нятком клітин головного мозку;

3) активі­зує синтез глікогену з глюкози в печінці та скелетних м'язах.

Унаслідок такої дії інсу­ліну рівень глюкози в крові зменшується. Зниження концентрації інсуліну в крові призводить до підвищення в ній рівня глюкози, і коли він перевищує 9 ммоль/л (160 мг %) ( вуглеводний бар`єр), глюкоза з'являється в сечі (глю­козурія) — чітка ознака тяжкої хвороби — цукрового діабету.

Жири.

Жировий обмін тісно пов'язаний з обміном вуглеводів. За наяв­ності надлишку вуглеводів у їжі вони відкладаються у жировій тканині у вигляді тригліцеридів, а за недостатності тригліцериди розщеплюються з утворенням нестерифікованих жирних кислот, під час наступного розпаду яких виділяється енергія.

Симпатичні нервові впливи гальмують синтез, посилюючи розпад тригліцеридів. Парасимпатичні впливи здійснюють протилежну дію, їх ак­тивність контролюється гіпоталамусом.

Адреналін і норадреналін - гормони мозкового шару надниркових за­лоз, проявляють виражений жиромобілізувальний ефект.

Соматотропний гормон гіпофіза і тироксин щитоподібної залози також стимулюють роз­пад жиру.

Глюкокортикоїди, навпаки, гальмують мобілізування жирів, що, ймовірно, зумовлено зростанням рівня глюкози у крові під впливом гор­монів. Аналогічно діє й інсулін підшлункової залози.