Ротова порожнина

є початковим відділом травної системи, куди за звичайних умов надходить їжа і де зазнає механічної та хімічної обробки. Їжа перебуває тут короткий час, тому власне травлення як фермента­тивний процес у ротовій порожнині є не­істотним, їжа тут

• апробується (тоб­то вона дегустується з метою вирішення питання: можна її спожи­вати чи слід відкинути).

• подрібнюється,

• змочу­ється слиною,

• формується харчова грудка і

• готується до ковтання.

Ротова порожнина також забезпечує мовну функцію і акт смок­тання у грудних дітей.

Наявність вели­кої кількості рецепторів (смакових, механіч­них, температурних) забезпечує харчовий центр інформацією, яка впливає на функ­цію всього травного апарату.

Смакові ре­цептори, розміщені в різних ділянках язи­ка, дають можливість оцінити їжу, забезпе­чують відчуття солоного, солодкого, кис­лого, гіркого тощо. Подразнення цих ре­цепторів активізує механічні процеси в ро­товій порожнині і виділення слини.

Смакові рецепто­ри (цибулини) розміщені

• на кінчику язика — до солодкого;

• задній стінці глотки, м'яко­му піднебінні, мигдалинах, надгортан­нику й корені язика - до гіркого;

• на бо­кових поверхнях язика - до кислого й солоного.

Найбільша їх концентрація - на кінчику і бокових поверхнях язика.

Пиптики ( сосочки) язика (валикоподібні, грибоподібні й листкоподібні) містять смакові цибулини. Між пиптиками містяться залози, які виділяють рідину, що промиває смакові цибулини.

Смакові рецептори - найбільш короткоживучі епітеліальні клітини. Тривалість життя рецепторної клітини дорівнює 250 годин. За цей час стара клітина заміщується молодою, яка просувається від периферії пиптикової цибулини до її центру.

На кінці кожної клітини є пора, навколо якої міститься 30 мікроворсинок. На них знаходяться рецептори, які вибірково реагують на пев­ні речовини.

Вважають, що смак визначається розподілом частоти розрядів у великій групі нервових волокон, які збуджуються одночасно, але по-різному збудливими речовинами. У кожного суб'єкта поріг збудження до певних речовин неоднаковий. Можлива навіть "смакова сліпота" та перехресна адаптація. До кислого й солодкого вона розвивається швидше, ніж до гіркого й солоного. Змішування речовини може викликати появу нового смакового відчуття, яке може бути сумішшю цих компонентів. Для смакових рецепторів також характерна функціональна мобільність - залежно від віку, функціонального стану (насичення, підвищене емоційне збудження) змі­нюється кількість рецепторів.

Тактильні, температурні, больові рецептори слизової оболонки значно модулюють смакові відчуття. Наприклад, оптимум темпера­тури їжі має бути близько 35° С.

Певну роль у виникненні смаку відіграє нюховий (запах їжі), слуховий (брязкіт посуду на кухні) і зоро­вий (сервіровка столу) аналізатори.

Таким чином формується компле­ксний характер якості й кількості їжі.

Єдиної думки щодо розподілу сприйняття специфічного смаку певними нервами немає. Вважають, що

• загальна чутливість передається волокнами V пари,

• смакова - бара­банною струною і IX парою.

При цьому просторова іннервація така:

барабанною струною VІІ (лицевий нерв) пари – передня і й бокові поверхні язика;

V пара ( трійчастий нерв) - слизова ротової порожнини та передні дві третини язика;

IX( язико – горловий) і X ( блукаючий нерв) - зад­ня частина язика.

Нервові волокна від рецепторів через внутрішню капсулу йдуть до постцентральної звивини (нижня частина). Обробка інформації відбувається завдяки збільшенню кількості високоспецифічних смакових нейронів. До того ж на одне смакове відчуття реагує певна кількість кіркових нейронів, які утворюють певну прос­торову організацію.

Смаковий аналізатор також здійснює запуск секреторної та рухо­вої функцій усієї системи травлення, що дозволяє шлунково-кишко­вому тракту підготуватись до прийняття й обробки їжі.