Тема 10. Управління ефективністю підприємства

1. Сутність організаційної ефективності і підходи до її визначення.

2. Критерії ефективності організаційної діяльності та система показників.

3. Результативність та ефективність системи менеджменту.

4. Методи оцінки продуктивності.

5. Підвищення ефективності і таксономія методів.

6. Цільові програми управління продуктивністю та розвитком підприємства.

1. Сутність організаційної ефективності і підходи до її визначення

Одним із найголовніших завдань менеджменту як системи управління організацією є забезпечення ефективності її діяльності.

Організаційна ефективність (лат. Effectivus – виконання, дія) (ефективність організації) – здатність організації існувати і досягати визначених цілей із найвигіднішим співвідношенням результатів і витрат. Розвиток теорії та практики менеджменту завжди був спрямований на пошук способів підвищення ефективності функціонування організації.

В економічній літературі виділяють три підходи до вивчення організаційної ефективності – цільовий, системний та вибірковий.

• Цільовий підхід. Передбачає визначення ефективності організації її здатністю досягати заздалегідь поставлених цілей. Згідно з цим підходом групи в організації діють раціонально з метою досягнення поставлених цілей. Раціоналізм полягає у виборі такого варіанта використання ресурсів, який би дав змогу досягти встановлених цілей з найменшими витратами. Цей підхід варто використовувати у тому разі, якщо цілі чітко визначені і прогрес можна точно зафіксувати і виміряти. Згідно з цільовим підходом організаційна ефективність залежить від:

• якості постановки цілей, тобто відповідності намічених цілей умовам та вимогам зовнішнього середовища, можливостям підприємства та інтересам персоналу;

• сили й спрямованості мотивацій, що спонукають членів оганізації до досягненя цілей;

• адекватності обраних стратегій поставленим цілям;

• обсягу і якості ресурсів, що використовує організація для досягнення цілей.

• Системний підхід. Згідно з ним критерієм ефективності організації є її здатність до адаптації. Цей підхід зосереджує увагу на внутрішніх характеристиках організації і апелює швидше до засобів підтримки стосунків між учасниками організації, ніж до цілей. Внутрішній розподіл ресурсів, визначення ієрархічних залежностей, правила взаємодії учасників посідають центральне місце, а оцінка витрат відступає на задній план.

Зосередження уваги на виживанні організації завдяки пристосуванню її до змін зовнішнього середовища причиняє пасивне управління нею, сконцентроване на реакції на ці зміни. Крім того, сама можливість пристосування до змін передбачає, що ефективна система має у своєму розпорядженні певний обсяг невикористаних ресурсів, що суперечить критерію мінімізації витрат.

• Вибірковий підхід. Для оцінки ефективності використовує критерії, що відповідають “стратегічним складовим” організації. Заперечує думку, що ефективність може бути оцінена на основі заздалегідь встановлених критеріїв чи одних лише системних характеристик. Цей підхід наголошує на забезпеченні мінімального рівня задоволення усіх складових, мотиви діяльності і цілі яких відрізняються. Якщо цього рівня не досягнуто, конфлікти і напруженість паралізують організацію і зроблять її неефективною.

Підхід до оцінювання ефективності організації з точки зору задоволення інтересів її стратегічних складових потребує чіткого позиціонування цих інтересів і вибору та формулювання критеріїв, які б їм відповідали (наприклад, розмір прибутку, величина дивідендів – для власників чи акціонерів, показники ліквідності та фінансової стійкості – для кредитних організації, величина зарплати – для персоналу тощо). Такі критерії мають бути збалансованими і спрямованими не лише на задоволення інтересів стратегічних складових, а й на досягнення загальноорганізаційних цілей.

Труднощі використання вибіркового підходу полягають в ідентифікації стратегічних складових (від яких найбільшою мірою залежить діяльність організації) і в здатності встановити, як саме організація від них залежить.

У сучасному менеджменті виокремлюють кілька видів ефективності:

• Внутрішня ефективність – ефективність з точки зору використання внутрішніх можливостей організації (управління її внутрішніми ресурсами).

• Зовнішня ефективність – ефективність з погляду використання зовнішніх можливостей організації. Ця складова великою мірою зумовлена станом організаційного оточення, особливо його інституційними складовими і здатністю організації пристосовуватися до його змін, тому її ще називають адаптивною ефективністю.

• Загальна ефективність – сукупність внутрішньої і зовнішньої ефективності. Високої загальної ефективності можливо досягнути за рахунок гнучкої системи управління організацією, яка дає змогу оперативно перерозподіляти її ресурси відповідно до змін зовнішнього середовища. Загальну ефективність визначають за формулою:

Ез = Е1 * Е2, (10.1)

де Ез – рівень загальної ефективності; Е1 – рівень зовнішньої ефективності; Е2 – рівень внутрішньої ефективності.

• Ринкова ефективінсть – показує, наскільки повно організація задовольняє потреби споживачів порівняно з альтернативними способами їхнього задоволення. Ринкова ефективність залежить від її здатності своєчасно реагувати на зміни у запитах і перевагах споживачів, а це можливо лише за систематичної та цілеспрямованої інноваційної діяльності щодо формування нових способів задоволення потреб споживачів.

• Стратегічна ефективність – належить до категорій стратегічного управління і відображає здатність організації реалізувати обрану стратегію. Для її визначення використовують три групи показників. Перша відображає стан попиту у формі потенційно можливих темпів його зростання; друга характеризує динаміку економічних цілей підприємства (темпи зростання обсягу продажу, прибутку тощо); третя – динаміку групових цілей (зростання дивідендів, заробітної плати, кількості робочих місць).

• Оперативна ефективність – відображає економічність способів перетворення ресурсів у процесі виробничої діяльності підприємства. Її можна охарактеризувати як здатність організації працювати з мінімальним використанням ресурсів.