8.3. Основна частина звіту

Основна частина звіту з науково-дослідної практики – це головний її розділ, який розкриває основний зміст дослідження. Окрім вже відомих даних з інших наукових позицій або аспектів, тут викладається принципово новий матеріал, який визначено як новизна дослідження. Матеріал має містити дискусійні питання, пов`язані з переглядом усталених поглядів та уявлень, оригінальні погляди автора на вирішення проблеми. Основна частина звіту повинна бути повністю срямована на досягнення мети дослідження, визначеної у вступі.

Основна частина складається з розділів та підрозділів. Структура основної частини звіту, кількість розділів та підрозділів визначається магістром та науковим керівником при складанні індивідуального завдання. Основою структури є поставлені у вступі завдання задля досягнення основної мети дослідження. Кожне завдання, поставлене у вступі, повинне бути відображене в окремому розділі чи підрозділі, в кінці котрого підкреслюється його виконання.

Як правило, в розділах основної частини подають:

- огляд літератури за темою і вибір напрямків дослідження;

- виклад загальної методики і основних методів дослідження;

- опис різних методик дослідження з полемічної точки зору та вираження особистого погляду по даному питанню;

- опис проведених теоретичних і практичних досліджень;

- аналіз і узагальнення результатів дослідження.

8.3.1. Огляд літератури (теоретична основа)

Перший розділ основної частини завжди починається зі стислого огляду літератури, який підсумовує, що ця тема ще не повністю вивчена (розкрита частково, не у всіх аспектах, не має єдиної позиції по питанню) і тому потребує подальшої розробки. Якщо магістр не дійшов такого висновку, це означає, що теоретична основа предмету дослідження освоєна не достатньо. Перший абзац основної частини повинен починатися з переліку авторів (10-15 прізвищ), роботи яких лягли в основу теоретичного дослідження.

У процесі огляду літератури необхідно чітко визначити і сформулювати проблеми та недостатнє висвітлення предмету дослідження у роботах попередніх авторів. Проблема завжди виникає тоді, коли старе знання вже стає недостатнім, а нове знання ще не набуло розвиненої форми. Проблема в науці – це суперечлива ситуація, яка потребує свого вирішення. Правильна постановка і чітке формулювання нових проблем часто має не менше значення, ніж її вирішення. Саме вибір проблеми значною мірою визначає стратегію дослідження взагалі і напрямки наукового пошуку зокрема. Не випадково вважається, що сформулювати наукову проблему – означає показати вміння відокремити головне від другорядного, виявити те, що вже відомо і що поки не відомо науці з предмету дослідження. Якщо магістр у процесі вивчення теоретичної бази може показати, де проходить межа між знанням і незнанням про предмет дослідження, тоді йому легко чітко і однозначно визначити наукову проблему, сформулювати її сутність. Пункти огляду літератури можуть мати такі назви: «Розвиток ідеї…», «Теоретичні засади…», «Наукові основи…», «Розвиток уявлень про…», «Становлення та розвиток…» та інші.

В огляді літератури магістр окреслює основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою. Стисло, критично висвітлюючи роботи попередників, магістр повинен назвати ті питання, що залишилися невирішеними, і визначити своє місце у розв`язанні проблеми. Доцільно закінчити цей розділ коротким резюме щодо необхідності проведення досліджень у даній галузі.

Огляд літератури з теми має виявити глибокі знання магістра зі спеціальної літератури, його вміння систематизувати джерела, критично їх оцінювати, відокремлювати суттєве, оцінювати попередньо зроблене іншими дослідниками, визначати головне в сучасному стані проблеми. Матеріали огляду слід систематизувати в певній логічній послідовності. Тому перелік праць та їх критичний аналіз необов`язково давати в хронологічному порядку. Огляд робіт попередників слід робити з питань обраної теми, а не з усієї проблеми в цілому. Всі більш-менш цінні публікації, що мають пряме відношення до теми роботи, треба назвати і критично оцінити.