7.4. Кругообіг і обіг промислового капіталу.
Однією з головних цілей трансформації економічної системи, що здійснюється на сучасному етапі в Україні, є відновлення капіталістичних економічних відносин. При цьому відбувається процес так званого «первісного» нагромадження капіталу. Капітал, обслуговуючи всі стадії суспільного виробництва, знаходиться у постійному русі.
Отже, вихідним моментом суспільного відтворення є кругообіг капіталу.
Кругообіг капіталу – це процес безперервного руху вартості економічних ресурсів (факторів виробництва) через сфери виробництва і обігу, внаслідок чого вона проходить три стадії і послідовно набуває трьох функціональних форм: грошової, продуктивної, товарної.
Процес кругообігу капіталу можна охарактеризувати таким чином:
,
де: Г – гроші, що первісно авансовані (вкладені);
Т – товари, що необхідні для виробництва нового товару;
ЗВ – засоби виробництва;
РС – робоча сила;
Т' – створений у процесі виробництва новий товар;
' – знак, що означає зростання первісної вартості на величину додаткової вартості.
На першій і третій стадіях капітал функціонує у сфері обігу, на другій – у сфері виробництва. Вирішальну роль у кругообігу капіталу відіграє стадія виробництва, оскільки тільки на цій стадії створюється товар, вартість, нова (додаткова) вартість.
На першій стадії капітал існує у грошовій формі, яка виконує функцію формування умов виробництва – придбання всіх необхідних економічних ресурсів (факторів виробництва). На другій стадії капітал функціонує у продуктивній формі, яка виконує функцію створення товару, вартості, нової (додаткової) вартості. На третій стадії капітал набуває товарної форми, яка виконує функцію реалізації товару, вартості, нової (додаткової) вартості, а також створення можливості для продовження процесу виробництва.
Іншою мовою, перша стадія виступає підготовчим актом для самозростання капіталу, а в процесі третьої стадії відбувається реалізація товару, вартості, додаткової вартості, створеної у виробництві.
Капітал, що водночас існує у трьох функціональних формах і послідовно проходить у своєму кругообігу три стадії, отримав назву промислового капіталу.
Отже, кругообіг промислового капіталу – це безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм та поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, обсязі. Відповідно до цього наведена вище формула – це формула руху промислового капіталу.
Безперервність процесу виробництва потребує, щоб окремі частини капіталу одночасно знаходилися у різних формах. Оскільки безпосередньою метою капіталістичного виробництва є отримання прибутку (додаткової вартості), рух капіталу представляє собою не одноразовий акт, а безперервне повторення його кругообігу, тобто відбувається постійний обіг капіталу.
Кругообіг промислового капіталу, який розглядається як безперервно повторюваний процес, утворює його обіг.
Обіг капіталу – це безперервно повторюваний кругообіг капіталу, в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.
Обіг капіталу вимірюється часом і швидкістю.
Час обігу капіталу – це період, протягом якого економічні ресурси (фактори виробництва), пройшовши сфери виробництва і обігу, повертаються до своєї вихідної (грошової) форми.
Час обігу капіталу розпадається на такі структурні елементи:
час обернення – придбання та поставка сировини, матеріалів, обладнання; укладання трудових угод (контрактів) з найманими працівниками;
час виробництва – робочий період (безпосередня взаємодія робочої сили і засобів виробництва); час «природних» простоїв; перебування предметів праці у виробничих запасах;
час обернення – час реалізації вироблених товарів та перебування їх у товарних запасах.
Швидкість обігу капіталу вимірюється двояко.
Перший вимір швидкості обігу капіталу – це відрізок часу, протягом якого до капіталіста (підприємця) у вигляді виручки від реалізації товарів повертається вся грошова сума авансованого капіталу, що зросла на величину прибутку. Цей відрізок часу становить один оборот.
Другий вимір швидкості обігу капіталу – це кількість оборотів економічних ресурсів (авансованого капіталу), що здійснюються протягом року.
Кількість оборотів авансованого капіталу за рік визначається за формулою:
n = Т /t,
де: n – кількість оборотів авансованого капіталу за рік;
Т – визначена одиниця виміру – рік (12 місяців);
t – тривалість одного обороту.
Швидкість обігу капіталу впливає на норму прибутку. Чим швидше обертається капітал, тим менше його потрібно авансувати на окремий оборот, тим більше, при однакових умовах, норма прибутку. Капіталісти (підприємці) завжди прагнуть до прискорення обороту капіталу як через вдосконалення техніки, технології, так і шляхом посилення експлуатації найманих працівників – подовження тривалості робочого дня та збільшення інтенсивності праці.
Причому, слід зазначити, що окремі частини промислового капіталу, що представлені його особливими матеріально-речовими елементами, обертаються з різною швидкістю.
Так, у відповідності із способом перенесення вартості економічних ресурсів (факторів виробництва) на вартість створеного товару в продуктивній формі капіталу розрізняють: основний і оборотний капітал.
Основний капітал – це частина продуктивного капіталу, вартість якого переноситься на новостворений продукт частинами, протягом кількох виробничо-технологічних циклів. Наприклад, будівлі, споруди, машини, обладнання, верстати, устаткування тощо. Основний капітал повертається до капіталіста (підприємця) після здійснення декількох кругообігів.
Оборотний капітал – це частина продуктивного капіталу, вартість якого переноситься на новостворений продукт протягом одного виробничо-технологічного циклу. Наприклад, сировина, матеріали, паливо, робоча сила тощо. Інакше кажучи, оборотний капітал повертається до капіталіста (підприємця) після завершення кожного кругообігу.
Обіг основного капіталу завдяки багаторічному функціонуванню його матеріально-речових елементів відбувається у формі амортизації.
Амортизація (від лат. «amort» – безсмертя або «amortisatio» – погашення) – це термін, який використовується у двох основних значеннях:
процес поступового перенесення вартості основного капіталу на новостворену продукцію в міру його зношування;
процес відновлення вартості основного капіталу за рахунок цільового нагромадження грошових коштів.
Розрізняють дві форми зношування основного капіталу: фізичне і моральне.
У свою чергу, фізичне зношування існує у двох видах:
фізичне зношування І ступеню – це зношування, що пов’язане з втратою споживчої вартості та вартості основного капіталу під впливом сил природи;
фізичне зношування ІІ ступеню – це зношування, що пов’язане з втратою споживчої вартості та вартості основного капіталу в результаті його виробничого споживання.
Моральне зношування існує також у двох видах:
моральне зношування І ступеню – це зношування, що пов’язане з втратою вартості основного капіталу при збереженні його фізичної придатності через появу більш дешевих та досконаліших устаткування, техніки тощо;
моральне зношування ІІ ступеню – це зношування, що пов’язане з повною втратою вартості основного капіталу при збереженні його фізичної придатності в результаті винайдення нового устаткування, нової техніки тощо.
Для відшкодування вартості зношеного основного капіталу на підприємстві утворюється амортизаційний фонд.
Амортизаційний фонд – це грошовий фонд, призначений для відшкодування вартості спожитих елементів основного капіталу, які вибувають з виробничого процесу в міру свого фізичного та морального зношування.
Інтенсифікація виробництва у країнах з розвиненою ринковою економікою призводить до втрати амортизаційним фондом функції фінансування відновлення основного капіталу у межах простого відтворення. За сучасних умов амортизаційні відрахування перетворюються на одне з найважливіших джерел нагромадження, виконуючи функції, аналогічним тим, які притаманні капіталізованій частині прибутку.
Загалом, державна амортизаційна політика є важливим фактором активізації інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств за умов сучасної ринкової економіки. Практика господарювання свідчить, що уряди розвинених країн світу активно використовують прискорену амортизацію та амортизаційні пільги з метою регулювання швидкості обігу основного капіталу, інтенсифікації його відтворення, впровадження досягнень НТП, стимулювання нововведень та зростання конкурентоспроможності національних підприємств.