7.3. Наймана праця. Заробітна плата: сутність, функції, форми.

Нами вже визначено, що у виробництві будь-якого товару, створенні нової вартості приймають участь власники різних факторів виробництва, а саме:

• найманий працівник – власник робочої сили, тобто здатності до праці, необхідної для виробництва певного товару;

• підприємець (бізнесмен) – власник підприємницької здатності, необхідної для організації виробництва певного товару;

• грошовий капіталіст (підприємець) – власник грошових коштів, необхідних для виробництва певного товару;

• землевласник – власник певної земельної ділянки, необхідної для організації виробництва певного товару.

Кожний з цих суб’єктів отримує свою частку у створеному товарі (доході). Найманий працівник отримує заробітну плату, бізнесмен – прибуток, грошовий капіталіст – процент, землевласник – ренту. Всі дані форми доходів утворюють певну систему, оскільки, передусім, мають єдине походження. Їх джерело знаходиться у виробництві.

Розподіл – це проміжна стадія між виробництвом і споживанням, на якій кожен суб’єкт виробництва отримує свою частку у певній формі доходу. Доход – це обсяг грошових надходжень за певний період часу. Система первинного розподілу доходів включає такі їх форми:

• по-перше, заробітну плату;

• по-друге, прибуток;

• по-третє, доходи від власності (рента, процент, дивіденд).

Отже, власник робочої сили за свою працю отримує заробітну плату.

Праця – це економічний ресурс (фактор виробництва), який займає особливе місце на ринку ресурсів у зв’язку з тим, що доходи від цього ресурсу (фактору виробництва) є домінантними для найчисленнішої соціальної групи населення у будь-якій країні світу. Особливість ресурсу (фактору виробництва) «праця» полягає в тому, що це єдиний ресурс (фактор виробництва), який є невіддільним від свого власника, тобто окремої людини. І оскільки робоча сила – це здатність людини до праці, тому її не можна відокремлювати від людини.

Робоча сила є головним елементом продуктивних сил у будь-якому суспільстві. За умов розвитку ринкових відносин та становлення капіталізму вона стає товаром, причому товаром особливим.

Основні умови виникнення товару «робоча сила»:

• особиста та юридична свобода людини;

• відчуження людини від засобів виробництва;

• позбавлення засобів існування.

Як і будь-який інший товар робоча сила має дві властивості: споживчу вартість і вартість. Але робоча сила – це товар специфічний.

Капіталіст (підприємець) купує робочу силу, точніше тимчасове розпорядження нею, але її виробниче споживання означає залучення до процесу праці не лише фізичних, розумових та організаторських здібностей людини, а й людської особистості загалом з притаманними їй метою, волею, свідомістю, культурними навичками тощо. Це надає вартісним властивостям людської робочої сили особливого характеру і позначається на кожній з них.

З погляду споживчої вартості специфіка цього товару виявляється в тому, що в процесі його споживання він не зникає, а створює нову вартість (v + m), більшу від вартості самого товару «робоча сила» (v).

Припустимо, що година простої середньої праці створює вартість, що дорівнює 10 грн., а денна вартість робочої сили складає 60 грн. Для відшкодування денної вартості робочої сили найманий робітник повинен працювати на протязі 6 годин. Але капіталіст (підприємець) купив робочу силу на весь день, і він примушує найманого робітника працювати на протязі всього робочого дня, який, наприклад, складає 8 годин. На протязі цих 8 годин найманий робітник створює вартість, яка дорівнює 80 грн., в той час, як вартість його робочої сили дорівнює 60 грн. Саме ця властивість приваблює покупців-капіталістів.

У зв’язку з цим, споживча вартість робочої сили як товару – це здатність створювати вартість, більшу за вартість самої робочої сили, тобто це здатність створювати нову (додаткову) вартість.

Іншою мовою, споживча вартість робочої сили полягає у її корисності для капіталіста (підприємця)-роботодавця. Ця корисність, у свою чергу, полягає в тому, що найманий працівник має здатність працювати та приносити прибуток роботодавцю.

Вартість товару «робоча сила» визначається умовами її відтворення як живої людської особистості. Відтворення робочої сили полягає у відновленні витраченої в процесі виробництва найманим працівником енергії. Для цього він повинен їсти, пити, одягатися, відпочивати, мати житло тощо.

Таким чином, вартість робочої сили дорівнює вартості засобів існування, які необхідні для збереження працездатності і підтримки нормальної життєдіяльності самого найманого працівника, а також утримання його родини. Причому, вартість робочої сили визначається не тільки фізіологічними потребами, але і умовами життєдіяльності найманого працівника, що історично склалися. Вона включає «моральний», «історичний», «соціальний» та «результативний» елементи. До неї входять витрати на загальне і професійне навчання, на задоволення духовних потреб тощо.

До речі, рівень розвитку самої робочої сили за сучасних умов зазнає докорінних змін під впливом науково-технічної та інформаційно-інтелектуальної революцій. Зростає значення розумових здібностей, творчих і духовних зусиль працівників в організації та управлінні виробництвом, підвищуються вимоги до рівня їхньої освітньої і кваліфікаційної підготовки. Причому, якість і рівень розвитку робочої сили визначається величиною інвестицій у людський капітал. Відповідно зростає вартість робочої сили внаслідок збільшення «інвестицій у людину».

Від інших товарів робоча сила відрізняється і умовами купівлі-продажу. На відміну від звичайного товару робоча сила купується-продається на певний термін: день, тиждень, місяць, рік. Проте, купівля-продаж робочої сили на визначений термін зберігає особисту свободу найманого працівника.

Вартість товару «робоча сила» знаходить своє вираження у заробітній платі.

Заробітна плата – це економічна категорія, яка відображає та регулює взаємовідносини між роботодавцем (підприємцем) і найманим працівником в умовах ринку. Причому рівень заробітної плати повинен забезпечувати задоволення життєвих потреб найманого працівника і залежати від кінцевих результатів його праці.

В економічній теорії існують різні теорії заробітної плати. Однак, будь-які концепції визнають, що джерелом заробітної плати є праця найманого працівника.

Так, згідно основних теорій заробітної плати:

• заробітна плата – це ціна праці;

• заробітна плата – це плата за послуги праці;

• заробітна плата – це ціна товару «робоча сила»;

• заробітна плата – це перетворена форма вартості і ціни товару «робоча сила».

Останнє визначення детерміновано у межах концепції, розробленої К. Марксом. Згідно даної теорії зазначається, що праця не є товаром. Праця – це мірило вартості. Сама праця не має вартості. І перетворення (уявність) тут полягає в тому, що заробітна плата виступає у формі оплати праці, хоча насправді є формою оплати робочої сили.

Узагальнюючи, визначимо, що заробітна плата – це грошова форма вартості і ціни товару «робоча сила».

Сутність заробітної плати розкривається через її функції.

Головними функціями заробітної плати є:

• відтворювальна;

• стимулююча;

• розподільча;

• соціальна.

На жаль, в Україні протягом усього періоду незалежності заробітна плата не виконує жодної із зазначених функцій. Це, безумовно, негативно впливає на ефективність використання трудового ресурсу, на динаміку продуктивності праці; дестимулює творчу активність й креативне мислення найманих працівників, що загалом є перешкодою на шляху до оновлення економічної системи суспільства та забезпечення її стійкого розвитку. І тільки за умови відновлення, у повному обсязі, реалізації функцій заробітної плати можлива стабілізація економіки будь-якої країни.

Розрізняють номінальну заробітну плату і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку отримує найманий працівник за свою працю.

Реальна заробітна плата вимірюється кількістю життєвих благ та послуг, які можна придбати за отримані гроші (номінальну заробітну плату).

Отже, реальна заробітна плата перебуває у прямій залежності від номінальної заробітної плати і в зворотній залежності від рівня цін на життєві блага та послуги.

Протягом тривалого часу в Україні зберігається тенденція збільшення розриву між вартістю робочої сили і реальною заробітною платою. Ця тенденція проявляється у:

• зниженні рівня життя населення;

• зменшенні тривалості життя;

• перевищенні смертності над народжуваністю;

• дестимуляції праці;

• переводі певних безоплатних послуг у платні;

• отриманні необґрунтовано високих заробітків деякими членами суспільства при одержанні низької заробітної плати іншими.

Тому, сьогодні в Україні нагально необхідна зважена соціально-економічна політика уряду, особливо в області регулювання оплати праці у різних її формах.

Заробітна плата існує у двох формах. Розрізняють:

• відрядну заробітну плату;

• почасову заробітну плату.

Відрядна заробітна плата – це заробітна плата, яка визначається кількістю виробленого продукту. Її розмір встановлюється шляхом множення розцінки (вартості одного виробу) на кількість виготовлених одиниць продукту (виробів). Відрядна форма заробітної плати – це форма, що заохочує збільшення обсягів виробництва продукту. Вона застосовується тоді, коли саме від інтенсивності праці найманого робітника залежить кінцевий обсяг виробництва.

Відрядна заробітна плата передбачає систему доплат і надбавок за економію палива, енергії, сировини, матеріалів, за ефективне використання устаткування, за ставлення до праці, за ризик тощо.

Відрядна заробітна плата існує, у свою чергу, у різних системах: проста відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна.

Почасова заробітна плата – це заробітна плата, яка визначається тривалістю праці. Її мірою є оплата години праці.

Почасова заробітна плата застосовується там, де потрібно виробляти продукту саме стільки, скільки того вимагає технологія. Надлишок виробленого продукту є порушенням технології і не стимулюється.

Почасова заробітна плата функціонує у таких системах, як: проста почасова, почасово-преміальна.

Іншою мовою, форми заробітної плати, доповнені різного роду заохоченнями перетворюються у зазначені та інші системи заробітної плати (багатофакторна, бригадна тощо).

Між найманим працівником і власником капіталу існує постійна суперечність. В системі оплати праці ця суперечність проявляється в тому, що найманий працівник, який отримує свою частку, незалежно від фінансового стану підприємства, на якому працює, залишається байдужим до останнього. Для того, щоб зацікавити найманого працівника у результативній та ефективній діяльності підприємства, сьогодні застосовують певні інструменти, перш за все, такі, як: системи «участі у капіталі» та «участі у прибутках» при розподілі доходів підприємства.

Частка участі найманого працівника у доходах підприємства визначається двояко:

• визначенням частки кожного найманого працівника у чистому прибутку підприємства;

• у формі акціонування та отримання дивідендів на певний обсяг акціонерного капіталу.

Слід зазначити, що розміри заробітної плати у різних країнах суттєво відрізняються. Основними причинами відмінностей у національному рівні заробітної плати є:

• величина вартості робочої сили;

• рівень продуктивності та інтенсивності праці;

• сила впливу та авторитет профспілок;

• ступінь розвитку соціального партнерства;

• техніко-технологічний рівень розвитку виробництва;

• ефективність державної політики оплати праці.

Взагалі розрізняють тарифну і безтарифну системи оплати праці. В Україні діє тарифна система оплати праці, яка включає:

• тарифні ставки;

• тарифні сітки;

• схеми посадових окладів;

• тарифно-кваліфікаційні характеристики.

За допомогою тарифної системи заробітної плати здійснюють диференціацію робіт залежно від їх складності, а найманих працівників залежно від їхньої кваліфікації та рівня відповідальності за розрядами тарифних сіток. Вони є основою диференціації заробітної плати.

Сьогодні в кожній країні обов’язково законодавчо встановлюється мінімальний розмір заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата – це певний соціальний стандарт, соціальна гарантія мінімального доходу найманого працівника, що повинна забезпечувати задоволення дійсно мінімальних його потреб та бути достатньою для відтворення його робочої сили.

Вперше мінімальна заробітна плата була запроваджена у США в 1938р. (0,25$ за годину роботи). Сьогодні цей показник значно збільшився і складає у розвинених країнах близько 6$ за годину роботи. В Україні мінімальна заробітна плата була встановлена з моменту проголошення незалежності країни на початку 90-х ХХ ст. На жаль, за весь цей час і дотепер її розмір не відповідає реальній дійсності, не забезпечує задоволення найелементарніших потреб найманих працівників різних професій та спеціальностей. До речі, згідно Конвенціям Міжнародної організації праці (МОП) рівень заробітної плати 4$ за 1 годину роботи призводить до деградації трудового потенціалу країни. В Україні цей показник у середньому складає 2$. До того ж рівень мінімальної заробітної плати в нашій країні нижчий за такий основний соціальний стандарт, як прожитковий мінімум.

Якщо розглядати заробітну плату як окреме економічне явище, то можна виявити, що у формах і системах заробітної плати проявляється дія двох принципів (законів) її формування:

• по-перше, усереднений рівень оплати праці в країні визначається вартістю робочої сили (встановлення мінімального гарантованого рівня всім найманим працівникам незалежно від кінцевих результатів);

• по-друге, диференціація заробітної плати (залежно від рівня кваліфікації, продуктивності праці, відповідальності, ризикованості тощо) здійснюється на основі закону граничної корисності, що проявляється як закон граничної продуктивності, або на основі ціни трудових послуг, наданих найманими працівниками підприємцям.

Підводячи підсумок, можна дійти висновку що ефективна організація оплати праці у будь-якій формі, у будь-якій країні потребує скоординованих, узгоджених дій всіх учасників соціально-трудових відносин, а саме: найманих працівників, їхніх представників – профспілок, роботодавців – об’єднань підприємців і, передусім, держави.