Методика розвитку швидкості

Бистрота — це здібність до високої швидкості рухів, що викону­ються за відсутністю значного зовнішнього опору і не вимагають великих енерговитрат.

Бистроту розглядають як специфічну і багатофункціональну властивість ЦНС. Вона пов'язана з оперативністю регуляції пси­хомоторної функції, що визначає часові параметри розгортання нервових процесів і забезпечує ефект рухових дій людини в умо­вах ліміту часу. Тривалість здійснення швидких рухів менша, ніж тривалість проведення імпульсу по шляху зворотного зв'язку.

Для розуміння особливостей регуляції швидких і очних, балістичних рухів, що складають основу виробничої і спортивної діяльності, М. О. Бернштейн (1935) висловив припущення про наявність попередніх, прелімінарних корекцій. Він назвав їх пер­винними на відміну від «вторинних», до яких відносив поправки, що ведуться по ходу руху на основі інформації, що надходить від проприоцептивного, зорового та інших аналізаторів. На думку М. О. Бернштейна, при цьому більш досконала і більш пізня фор­ма координації «вторинних» корекцій цілком не виключається, але на їхню частку падають лише незначні поправки, що уточня­ють рух.

Для регуляції швидких рухів використовується механізм центральних команд, що дозволяє виконувати їх із значною швидкістю (200—400 град/с) і прискоренням і становлять єдине переміщування з одного наріжного положення в інше (І. Б. Козловська).

До специфічних форм вияву бистроти відносять:

1. латентний період рухової реакції (простої та складної);

1. бистроту реалізації локального одиночного не навантаженого руху (рукою, ногою, тулубом чи головою);

2. бистроту реалізації багато суглобного руху, зв'язаного із зміною положення тіла у просторі, а також: переключення з однієї дії на іншу за відсутності значного зовнішнього опору;

3. частоту не навантажених рухів.

Час простої рухової реакції може змінюватися на протязі року і служити інформативним показником для спостереження і ви­вчення умов формування оптимальних станів рухових відділів кори головного мозку під впливом тренувальних навантажень та їхньої динаміки (О. В. Дашкевич).

Бистрота реалізації локального одиночного не навантаженого руху визначається активним включенням відповідної групи м'язів.

Бистрота реалізації багато суглобного руху пов'язана з вироб­ленням та зміцненням раціональної між м’язової координації (ру­хової навички). Для таких дій характерна швидкість включення м'язів у активний стан відповідно до їх ролі у загальній коорди­наційній структурі рухової дії. Крім цього реалізація рухових дій має певний вираз ще до початку фактичного руху. Швидкі рухи, які вимагають переключення напрямку, визначаються силовими здібностями. Частота не навантаженого руху — це властивість ЦНС засво­ювати ритм руху. У вигляді важливої умови, що сприяє високій частоті рухів, виступає здібність до довільного розслаблення.

Можна вважати, що удосконалення швидкості складних спе­цифічних реакцій пов'язана з формуванням і зміцненням спе­ціалізованої функціональної структури і робочої домінанти, роль яких зводиться до розпізнання сигналу, до максимальної мо­білізації та організації раціональної взаємодії функцій сенсорних, моторних, гормональних і вегетативних систем.

ВІКОВІ, СТАТЕВІ І ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ БИСТРОТИ

Вікові і статеві особливості розвитку швидкісних здібностей мають дуже складну картину: бистрота має різні форми прояву, вікові зміни часових показників кожної з них проходять нерівно­мірно і неоднаково у хлопчиків і дівчаток. Швидкість одиночно­го руху при скороченні різних груп м'язів від 4—5 до 13-14 років значно збільшується і наближається до показників дорослих. В по­дальшому темп підвищення швидкості руху помітно сповільня­ється і до 16—17 років має тенденцію до зниження.

Так, час рухової реакції в русі кисті вже у 9—11-річному віці стає близьким до показників дорослих, а у 13—14 років школярі досягають того ж у рухах плечей, стегна, гомілки і стопи. Темп руху з роками збільшується нерівномірно. Найбільш значне збільшення відзначається у 7—9 років. У 10—11 років річний при­ріст частоти руху деякою мірою знижується, в 12—13 років знову збільшується, в 14—16-річних приріст сповільнюється і є незнач­ним в 16 років. У віці 7—10 років у хлопчиків темп руху вищий, ніж у дівчаток, а у віці 13—14 років вищий у дівчат.

Для гімнастики важливим є розвиток бистроти пробігання ко­ротких відрізків. За даними В. П. Філіна вікова зміна бистроти пробігання коротких дистанцій така: максимальна швидкість 16— 18 років, темп — 16—17 років.

Узагальнюючи результати дослідження можна констатувати, що для дітей шкільного віку, що займаються різними видами спорту, закономірно підвищення бистроти рухів в онтогенезі. Бурний темп розвитку бистроти у підлітковому віці пояснюється висо­кою пластичністю їхнього організму, рухливістю нервових проце­сів, відносною легкістю утворення умовно рефлекторних зв'язків.

Організм дітей і підлітків за даними В. П. Філіна, В. С. Фарфеля, Р. Є. Мотилянської добре пристосований до швидкісних навантажень і тому є сприятливим для розвитку бистроти і швид­кості руху.