1.Сучасне фахове замовлення вишій школі

У соціальному замовленні вищій школі на фахівця як першому компоненті структурно-логічної схеми відбиваються як потреби суспільства у випускниках ВНЗ, здатних виконувати культурозбережувальну, культуротрансляційну і культуротворчу функції, так і потреби особистості студента у загальному і професійному розвиткові. Сукупність зазначених соціально значущих і особистісно значущих потреб є провідним аксіологічним детермінантом проектування змісту вищої фахової освіти, засвоєння якого студентом як цілісного утворення концентрується у понятті “готовність до професійної діяльності”. Про відповідне соціальне замовлення йдеться в державних нормативних документах, зорієнтованих на розбудову вищої школи, зокрема, в Законі України “Про вищу освіту”, Національній доктрині розвитку освіти в Україні.

Оволодіння зазначеною готовністю студентами зорієнтоване на якісне виконання випускниками ВНЗ виробничо-виконавських, професійно-комунікативних і професійно-творчих функцій в умовах досить жорсткої ринкової конкуренції, динамічної зміни технологій, оновлення юридичної, правової баз діяльності різних підприємств і організацій у всіх галузях суспільного виробництва. Суспільно значущою метою вищої школи в таких умовах є не тільки духовно-моральна і функціональна підготовка студентів до професійної діяльності, але й створення оптимальних умов для актуалізації і реалізації особистісного потенціалу кожного з них, розвитку професійної свідомості і самосвідомості особистості майбутнього фахівця і, як результат, формування у нього досвіду духовного і професійного самовдосконалення. Йдеться про випускника ВНЗ з гуманістичною спрямованістю особистості, високим рівнем засвоєння засобами самоосвіти і самовиховання усіх компонентів змісту вищої фахової освіти, розвинутими потребнісно-мотиваційною, когнітивною, афективною, соціально-психологічною і духовно-моральною сферами. Формування такої особистості у вищіх навчальних закладах України потребує як теоретичного, так і практичного розв’язання проблеми підвищення якості освіти на цілісній, особистісно орієнтованій, діяльнісній і культуровідповідній основах в їх діалектичній єдності.

2.Цільові орієнтири самоосвіти і самовиховання студентів: цінності змісту вищої освіти як особистісні

Чому компоненти змісту вищої освіти у ролі самоцінних треба вважати цільовими орієнтирами самоосвіти і самовиховання студента? Передусім тому, що в них гармонійно поєднуються його інтереси у сфері загального і професійного розвитку з інтересами суспільства. Загальний розвиток особистості майбутнього фахівця як результат самоосвіти і самовиховання – розвиток її потребнісно-мотиваційної, когнітивної, афективної (емоційно-вольової) і соціально-психологічної сфер – відбувається в процесі діяльності щодо засвоєння змісту освіти. Ця ж діяльність є умовою розвитку професійної свідомості й самосвідомості особистості студента, якісного самоформування ним образу “Я” як фахівця. Тобто цілі самоосвіти і самовиховання студента (усвідомлюються вони їм добре чи ні) об’єктивно “зав’язані” на складових змісту вищої освіти. Від цих складових залежить і якість реалізації значущих для розвитку українського суспільства цілей у сферах передачі, збереження і примноження соціального досвіду.

Висловлені тези стосуються насамперед понять “детермінанти змісту освіти” і “принципи відбору його компонентів”, які у педагогічній науці є одними з найважливіших й найскладніших.

Питання про детермінанти змісту вищої освіти (фактори, що визначають його структурні компоненти та їх взаємозв’язки) вже багато десятиліть залишається дискусійним. Науковцями доведено, що відповідними провідними детермінантами виступають мета вищої освіти (саме у ній концентруються потреби суспільства й особистості майбутнього фахівця у розвитку), суспільний досвід, діяльність особистості, її взаємодія з навколишнім, зокрема, професійним світом тощо. У педагогічній теорії сформульовані й принципи відбору змісту освіти, основними з яких є: відповідність змісту освіти і на всіх рівнях конструювання вимогам розвитку суспільства, науки, культури й особистості; єдина змістова і процесуальна сторони навчання; структурна єдність змісту освіти, гуманітаризація та фундаменталізація змісту освіти, відповідність основних компонентів змісту освіти базовій культурі особистості.

Спираючись на них, слід визначати загальний зміст сучасної вищої фахової освіти “як цілісну сукупність наступних взаємопов’язаних компонентів: знання цінностей професійної, національної й загальнолюдської культури на особистісному рівні; самоцінні професійні уміння та навички різнобічної функціональної приналежності (способи фахової діяльності); досвід творчої, культуротворчої діяльності та науково-дослідної роботи; досвід емоційно-вольового ставлення до духовних, професійних, національних і загальнолюдських цінностей та світу в цілому; досвід саморегуляції фахового становлення, професійних самоосвіти і самовиховання, духовного і загального саморозвитку; досвід культурного міжособистісного спілкування та громадської активності “[20,с.76-77]. Кожний із зазначених компонентів за певних умов здатний до реалізації специфічних функцій у суспільно й особистісно значущих аспектах. Наявність п’ятого у особистісно значущому аспекті обумовлена його особистісно-розвивальною й особистісно-формувальною функціями: досвід самоосвіти і самовиховання сприяє не тільки якісному засвоєнню інших елементів змісту освіти, але й розвитку усіх сфер особистості загалом. У суспільно значущому аспекті цей компонент виконує культуротрансляційну, культурозбережувальну і культуророзвивальну функції.

Введення шостого компонента змісту фахової освіти пояснюється потребами студента як особистості у розвитку власної соціально-психологічної сфери, ядром якої є комунікативна культура. Загалом у особистісно значущому аспекті досвід культурного міжособистісного спілкування та громадської активності виконує інформаційно-аналітичну, регуляційно-комунікативну, афективно-розвивальну і перцептивно-розвивальну функції, а у соціально-значущому – культуротрансляційну і культуровідтворювальну.

Поміркуйте, будь ласка, над тим, на розвиток яких сфер особистості студента спрямовано перший, другий, третій і четвертий компоненти змісту освіти? Які функції вони виконують у соціально значущому аспекті?

Встановивши загальні цільові орієнтири самоосвіти і самовиховання студентів (компоненти змісту фахової освіти як особливої цілісності), в аспекті забезпечення цієї цілісності є сенс називати їх складовими єдиного процесу самоформування особистості студента як фахівця. Перша його складова – самоосвіта – має власний конкретний (генеральний) цільовий орієнтир – загальнокультурні та спеціальні знання. Спрямованість самоосвіти на спеціальні знання дозволяє називати її професійною.

Друга складова цілісного процесу самоформування особистості студента як фахівця – самовиховання – насамперед зорієнтована на моральні та професійно важливі якості, а також фахові уміння різної функціональної приналежності. У сукупності якостей особистості (моральних, естетичних, фізичних та ін.) моральним належать системоутворювальна функція, і саме вони “пронизують” усі інші якості функціонального плану. Самовиховання цих системних якостей особистості називають моральним, або духовно-моральним. Ось чому під непрофесійним (загальним) самовихованням доцільно розуміти насамперед моральне.

Провідні цільові орієнтири суто професійного самовиховання трохи інші – професійно важливі якості та способи фахової діяльності. Це своєрідні генеральні цінності – цілі зазначеного процесу. Вони є ядром будь-якої професіограми (кваліфікаційної характеристики).

Загальне і професійне самовиховання в єдності додатково забезпечують формування у студента досвіду культуротворчої діяльності та науково-дослідної роботи, емоційно-вольового ставлення до світу і гуманної поведінки. Якісно виконувати ці функції їм допомагають і результати самоосвіти локального характеру, спеціально спрямованої на оволодіння майбутнім фахівцем ґрунтовними знаннями про особливості розвитку афективного простору особистості (потягів, емоцій, почуттів, волі), психологію і педагогіку творчості та спілкування. Проміжними цілями самоосвіти виступають і знання про теорію і технологію самоосвітньої та самовиховної діяльності тощо.

Разом самоосвіта, загальне і професійне самовиховання підпорядковані ще одній важливій цілі – формуванню у студента досвіду саморегуляції фахового становлення, образу „Я” як професіонала.

Висловленні міркування щодо специфіки цільових орієнтирів самоосвіти і самовиховання майбутнього фахівця відбиті у такій опорній схемі:

Цільові орієнтири самоосвіти і самовиховання майбутнього фахівця
Назва процесів	Цінності-цілі
Самоосвіта Загальнокультурні та спеціальні (фахові) знання
Знання про теорію і технологію Самоосвіта самоосвітньої і самовиховної діяльності, особливості розвитку афективного простору особистості, психологію та педагогіку творчості та спілкування, зміст моделі фахівця.
Професійне самовиховання Способи фахової діяльності: уміння і навички різної функціо- нальної приналежності.
Загальне (передусім моральне) Моральні та професійні якості та професійне самовиховання
Загальне та професійне Досвід творчої діяльності, самовиховання емоційно-вольового ставлення до себе і світу, гуманної поведінки.
Самоосвіта, загальне і Досвід саморегуляції фахового професійне самовиховання становлення, самоосвіти і і самовиховання (самоформування образу “Я” як професіонала)