- •1. Дискусія про природу порівняльного правознавства: самостійно наука, метод пізнання права, самостійно наукова дісципліна в рамках загальної теорії права.
- •2. Функції порівняльного правознавства
- •3. Правова система: поняття, ознаки, структура
- •4. Множинність правових систем. Необхідність класифікація правових систем.
- •5. Класифікація правових систем р. Давида.
- •6. Класифікація правових систем к. Цвайгерт і X. Кьотц.
- •7. Класифікація правових систем к. Осакве
- •8. Історичні етапи формування романо-германської правової сім'ї.
- •10. Романська і германська підгрупа правової сім'ї.
- •9. Характерні риси романо-германської правової сім'ї.
- •11. Структура права романо- германської правової сім'ї.
- •12. Джерела права в романо-германській сім'ї, їх види
- •13. Закон як джерело права в романо-германській правової сім'ї.
- •14. Правова доктрина в романо-германській правовій сім'ї.
- •15. Загальні принципи в романо-германській правовій сім'ї
- •16. Звичай у системі джерел романо-германського права
- •17. Скандінавська правова сім'я: характерні риси і особливості.
- •18. Джерела скандинавського права
- •19. Характерні риси англо-американської правової сім'ї
- •20. Англійська та американська підгрупа правової сім'ї.
- •21. Історичні передумови формування англо-американської правової сім'ї.
- •22. Структура права англо-американської правової сім'ї.
- •23. Джерела права в англо-американській сім'ї
- •24. Прецедент як джерело права в англо-американській сім'ї.
- •25. Структура судового прецеденту. Поняття і структура нормативної форми права.
- •26. Закон як джерело права в англо-американській сім'ї
- •27. Історія формування правової системи сша
- •28. Специфічний риси правової системи сша
- •29. Джерела американського права.
- •30. Вплив федеративності на правову систему сша.
- •31. Відмінності правової системи сша від правової системи Англії.
- •32. Структура права сша.
- •33. Поняття релігійної правової сім'ї та її характерні риси.
- •34. Іудейське право. Характеристика та особливості іудейського права.
- •35. Джерела іудейського права.
- •36. Мусульманське право. Особливості мусульмансього права.
- •37. Джерела мусульманського права.
- •38. Сучасна система та структура мусульманського права.
- •39. Особливості формування та характерні риси індуського права.
- •40. Поняття соціалістичної правової системи. Характерні риси соціалістичного права. Перспективи соціалістичного права.
- •41. Поняття традиційної (африканської) правової сім'ї та її характерні риси.
- •42. Етапи формування африканської правової сім'ї. Загальна характеристика звичаєвого африканського права.
- •43. Джерела (форми) звичаєвого права Афріки.
- •44. Основні риси звичаєвого права Афріки.
- •45. Колонізація як зовнішній вплив на звичаєвого право Африки. Тенденції розвитку правових систем Африки після здобуття ними незалежності.
- •46. Далекосхідна правова сім'я: характерні риси та особливості.
- •47. Морально-релігійні витоки та право розумінні в далеко східній правовій сім'ї.
- •48. Поняття китайського права і філософських-моральні джерела його формування.
- •49. Джерела китайського права.
- •50. Специфіка становлення японського права та його сучасні риси.
43. Джерела (форми) звичаєвого права Афріки.
В умовах державної незалежності африканські народи дістали реальну можливість самостійно формувати свою державну і правову систему. Одні країни стали республіками, інші — монархіями чи диктатурами, одні будували соціалізм, інші — капіталізм. Спільною тенденцією постколоніального розвитку можна вважати збереження загальних параметрів правових систем, створених метрополіями. Держави, що перебували під управлінням країн романо-германської правової родини, зберегли її основні ознаки — верховенство нормативно-правових актів, кодификацію законодавства тощо (Алжир, Конго, Марокко, Сенегал, Туніс та ін.). Країни, що були під протекторатом Великобританії, зберегли багато інститутів загального права (Нігерія, Судан, Танзанія та ін.).
Значний вплив на становлення правових систем незалежних держав мав іслам. Чимало африканських держав визнали його норми як складову частину системи права. Мусульманське право нині застосовується в Алжирі, Єгипті, Марокко, Нігерії, Судані, Танзанії, Тунісі, Ефіопії. У більшості країн ним регулюється досить вузька сфера суспільних відносин — шлюби, розлучення, спадкування. Деякі країни визнали закони шаріату як основні принципи всієї правової системи. Конституція Єгипту (ст. 2) закріпила іслам як державну релігію, а шаріат — як основне джерело законодавства. У деяких країнах (Нігерія, Ефіопія) діють спеціальні мусульманські суди.
Практично всі африканські держави більшою чи меншою мірою визнають дію традиційного звичаєвого права, яке являє собою складову частину системи права цих країн. Деякі з них для застосування цих норм створюють спеціальні суди звичаєвого права (Ефіопія, Нігерія, ПАР). Конституція Ефіопії (ст. 78) передбачає право Палати народних представників і Рад штатів засновувати нові або офіційно визнавати суди звичаєвого права. Звичаєве право традиційно регламентує досить вузьку сферу суспільних відносин, пов'язаних із землею, родиною, спадкуванням, деякими видами угод. Як правило, норми звичаєвого права перебувають на нижчому рівні порівняно з нормами законодавства. Існують країни, наприклад Сенегал, де норми звичаєвого права були прирівняні за юридичною силою до норм закону.
Важливою тенденцією розвитку правових систем країн Африки можна визнати законодавче закріплення норм традиційного права. У деяких країнах навіть поняття звичаєвого права знайшло своє законодавче закріплення. Так, згідно з ордонансом про тлумачення й загальними статтями, виправленими й доповненими законом про магістратські суди Танзанії 1963 року, звичаєве право “означає правило чи сукупність правил, за допомогою яких здобуваються права й накладаються обов'язки, встановлені звичаєм у будь-якій африканській громаді Танганьїки і визнані цією громадою як норми, що мають юридичну чинність; сюди включається також будь-яка декларація чи модифікація звичаєвого права, прийнята відповідно до ордонансу місцевих органів управління, але не включається якесь правило і практика, що скасовані, заборонені, карані, оголошені протиправними... чи замінені писаним правом”.
Таким чином, у другій половині XX століття в державах Африки створено сучасну систему права й розвинене законодавство. При цьому компаративістів цікавить питання, наскільки нове законодавство витіснило звичаєве право і наскільки реально воно регулює суспільні відносини. Виникає ситуація, схожа з правовими системами держав Далекого Сходу, де закони наказують одне, а в реальних суспільних відносинах населення керуються нормами традиційного права. Р. Давид щодо цього питання наголошує: “Не слід обманювати себе: будь-які нові закони, особливо ті, що спрямовані на принципові реформи сімейних структур, зіштовхуються з протидією населення і не змінили способу життя більшості. За фасадами законів селяни продовжують жити так само, як жили їхні предки, ігноруючи “право міст” і інститути, встановлені інтелектуалами”. З огляду на те, що сільське господарство — головна галузь економіки африканських країн, а переважна більшість жителів — селяни, слід зробити висновок, що правові системи цих країн, як і раніше, належать до традиційної правової родини.
