14. Правова доктрина в романо-германській правовій сім'ї.

Доктрина посідає важливе місце в системі джерел ро-маногерманського права. Протягом тривалого часу завдяки діяльності університетів доктрина була основним джерелом права в романо-германській сім'ї. Так, використання глосів до Кодексу Юстиніана протягом XII—XVII століть є прикладом безпосереднього авторитету правової доктрини. Існувало навіть правило: «Те, що не приймається коментарем глосаторів, не приймається судом» (quod non agnoscit glossa, поп agnoscit forum). Це правило доводить, що наукові коментарі до Кодексу Юстиніана використовувалися як засіб обмеження сукупності норм, на які можна було посилатися в італійських та германських судах, де дозволялося посилання на римське право. Іншим прикладом є звичай, що згадувався в попередньому розділі, направляти документи судової справи на розгляд юридичного факультету того чи іншого університету, що мав авторитет у юридичних колах, — в Галле, Грейсвальд або Ієну — заради отримання поради щодо правильного рішення2. Лише нещодавно (у XIX ст.) з перемогою ідей демократії і кодификації першість доктрини була замінена першістю закону.

У літературі, присвяченій аналізу джерел романо-германського права, термін «доктрина» вживається у кількох значеннях:

а)​ як вчення, філософсько-правова теорія;

б) як думки вчених-юристів з тих чи інших питань, що стосуються сутності і змісту різних юридичних актів, з питань правотворчості й правозастосування;

в)​ як наукові роботи найавторитетніших дослідників у галузі держави та права;

г)​ як коментарі різних кодексів, окремих законів1.

Сьогодні доктрина не визнається джерелом права у формально-юридичному значенні, а розглядається лише як вторинне джерело, що фактично впливає на право. Необхідно зазначити, що доктрина впливає не тільки на пра-возастосовну діяльність і на тлумачення чинного права, але й на законотворчість. Надумку професора Еннекцеруса, це пояснюється тим високим завданням, що стоїть перед юридичною наукою, — прокладати шлях для законодавства2.

Вплив доктрини на законотворчість обмежується такими основними напрямками:

1) доктрина створює тезаурус (словник) правових понять, якими користується законодавець;

2) законодавці звертаються до доктрини при підготовці й обговоренні проектів законів та інших нормативних актів;

3) законодавець часто лише виражає ті тенденції, що установилися в доктрині, і сприймає підготовлені нею пропозиції3.

Характеризуючи вплив доктрини на правозастосування, компаративісти підкреслюють, що для суддів континентального права цілком природним є звернення в процесі судових розглядів до думки інших юристів, особливо до думки вчених. Як зауважують німецькі юристи, суддя не відкине з легким серцем те, що усіма визнається правильним1. Тому невипадково, що значний авторитет серед юристів романо-германського права має доктринальне тлумачення законів.

Доктринальне тлумачення є науковим роз'ясненням правових актів, смислу та цілей правових норм, що з'являється внаслідок теоретичних пошуків, наукового аналізу права. Його сила полягає не у формальній обов'язковості, а в переконливості, в авторитеті і високій кваліфікації осіб, що здійснюють це тлумачення.

Важлива роль доктрини в романо-германській правовій сім'ї пояснюється також ще й абстрактним характером норм права.

Найяскравіше вплив доктрини на правозастосовний процес помітний у тих випадках, коли суди під час розгляду справи зіштовхуються з так званими нетиповими ситуаціями.. Доктрина допомагає встановлювати аналогічну норму права, доводити схожість життєвих ситуацій, висувати гіпотези субсидіар-ного застосування права, визначати загальні засади, принципи права, придатні для тлумачення волі законодавця1.