6.4.4. Економічне вчення Адама Сміта. А. Сміт ― творець класичної політичної економії

Становлення політичної економії як науки пов’язане з ім’ям шотландського вченого Адама Сміта (1723—1790). Завдяки його працям політична економія виділилась як самостійна галузь знань з гуманітарних наук, стала академічною дисципліною та обов’язковою складовою економічної освіти.

Теорія А. Сміта об’єктивно ґрунтувалася на аналізі економічного розвитку Великої Британії, що характеризувався високим рівнем мануфактуризації, переважанням промислового капіталу над торговельним, початком промислового перевороту, негативними впливами протекціоністської політики. Значний вплив на формування економічного світогляду А. Сміта здійснило вчення фізіократів, філософів Т. Гобсона і К. Гельвеція, які визнавали егоїстичний інтерес людини фактором суспільного прогресу. У праці «Теорія моральних почуттів» (1759) А. Сміт використав цю ідею щодо сфери економічної діяльності, стверджуючи, що концепція своєкорисливого інтересу зумовлює політику невтручання або «внутрішньої свободи» людини, у т.ч. у галузі господарювання.

Теоретико-методологічні основи класичної політичної економії були викладені А. Смітом у видатній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776), що складається із п’яти книг. У першій книзі «Причини збільшення продуктивності праці й порядок, згідно з яким її продукт природним чином розподіляється між різними класами народу» досліджуються чинники зростання багатства нації, викладено теоретичні основи вчення про працю як джерело багатства, поділ праці, вартість, ціноутворення, гроші, прибуток і різні форми доходів. У другій книзі «Про природу капіталу, його нагромадження та застосування» ― суть і структура капіталу, способи його нагромадження. У третій — «Про розвиток добробуту у різних народів» ― історія розвитку народного господарства європейських країн від часів падіння Римської імперії. У четвертій «Про системи політичної економії» характеризується меркантилістська та фізіократична економічні системи. У п’ятій книзі «Про прибутки правителя або держави» досліджуються питання фінансово-податкової політики держави, її витрати, доходи та борги. А. Сміт вперше теоретично узагальнив і систематизував економічні знання, розглянув теоретичні питання щодо функціонування товарного виробництва та економічної політики.

А. Сміт про предмет і завдання політичної економії. Предметом політичної економії, на думку А. Сміта, є дослідження багатства, об’єктивних законів його виробництва та нагромадження з метою зростання добробуту населення («народу і правителя»). Багатство нації ― це матеріальний (фізичний) продукт для задоволення потреб людини, його змістом і джерелом є сукупна «щорічна» праця кожного народу в усіх сферах виробництва. Політична економія як наука ставить перед собою два завдання: забезпечити народові високий дохід або засоби існування, можливість добувати їх; давати державі чи суспільству дохід, достатній для забезпечення суспільних потреб. Зростання багатства нації А. Сміт пов’язував з такими факторами, як частка населення, зайнятого продуктивної працею, або кількість праці, яка функціонує у виробництві; продуктивність праці зайнятих у виробництві; розвиток обміну та наявність ринків збуту; зростання доходу та капіталу.

А. Сміт визначив дві сторони політичної економії: позитивну і нормативну. Позитивна спрямована на об’єктивне наукове пояснення економічних явищ і процесів, виявлення реальних закономірностей функціонування економічних систем. Нормативна орієнтована на надання рекомендацій щодо проведення державної економічної політики для забезпечення народу можливостей досягнення достатніх доходів і засобів існування.

Методологію вчення А. Сміта характеризують:

• матеріалізм як філософська основа світоглядних проглядів;

• застосовування абстрактно-логічного (виокремлення найважливіших моментів певного явища, що визначають суть останнього, їх об’єктивне дослідження) і причинно-наслідкового (каузального) методів;

• визнання об’єктивності економічних законів, обґрунтування їх дії у вченні про «невидиму руку ринку», яку він розглядав як «систему звичайної свободи», ринковий механізм саморегулювання, коли об’єктивні закони ринкової економіки діють незалежно від волі та бажань окремих людей, спонтанно забезпечують гармонію інтересів особи та суспільства, а реалізація власних інтересів людини забезпечує суспільні блага. Принцип «невидимої руки» ― це механізм стихійної координації економічної поведінки та узгодження економічних інтересів суб’єктів господарювання за умов ринкової економіки, суспільні умови та правила економічної гри;

• принцип невтручання держави в економіку (отримав назву «держава ― нічний вартовий»), згідно з яким втручання держави у природний порядок гальмує процес зростання багатства та економічно ефективне розміщення ресурсів. Втручання держави у господарське життя має бути мінімальним: здійснення правосуддя (охорона життя, свободи і власності гомадян), організація суспільних робіт, забезпечення зовнішньої безпеки. А. Сміт висловлювався за державне регулювання податкової системи, мінімуму заробітної плати, норми позикового відсотка.

• концепція економічного лібералізму, що ґрунтується на ідеях «природнього порядку» та «економічної людини». А. Сміт дотримувався поглядів на «природний порядок», характерих для сучасних йому філософів-раціоналістів (К. Гельвеція та ін.), які проголошували природним фактором суспільного розвитку людський егоїзм і бажання вигоди, порівнювали його із законом всесвітнього тяжіння у неживій природі. На думку А. Сміта, природний порядок ― це набір правил, що відповідає суспільній необхідності, для його забезпечення необхідне створення «системи природньої свободи», якою є ринковий механізм господарювання. Основою природнього порядку є право власносі, вільна конкуренція, відсутність державного втручання в економіку. Природним стимулом людини до економічної діяльності є егоїзм і турбота про власну вигоду. Економічна людина ― є суб’єктом економічних відносин, незалежна, здатна самостійно ухвалювати рішення; керується у своїй діяльності особистими егоїстичними економічними інтересами і потребами, раціоналізує свою діяльність з метою максимізації вигоди, достатньо поінформована про ситуацію на ринку. Діяльність економічної людини в умовах природного порядку забезпечує багатство, добробут і розвиток окремої людини та суспільства загалом, отже, є вихідним пунктом розвитку останнього.

Економічний лібералізм ― це система ідейних принципів, змістом якої є визнання саморегульованого ринкового механізму господарювання, свободи реалізації інтересів суб’єктів економічних відносин, обмеження державного втручання в економіку.

А. Сміт створив струнку логічну теорію функціонування товарного виробництва, складовими якої є вчення про поділ праці, продуктивну та непродуктивну працю, трудову вартість, походження та функції грошей, капітал, його структуру та відтворення.

Вихідним пунктом дослідження є вчення про поділ праці як найважливіший чинник економічного прогресу:

• визначено поділ праці, як основну умову зростання її продуктивності. Вчений показав, як завдяки поділу праці та спеціалізації всередині майстерні, мануфактури і суспільства зростає продуктивність праці, сформулював залежність обсягу виробленого продукту від кількості осіб, зайнятих корисною працею, та продуктивності праці. А. Сміт підкреслював, що лише обсяг ринку обмежуює інтенсивність розподілу праці. Джерелом поділу праці є обмін, одночасно удосконалення поділу праці розширює обмін товарів;

• отримали розвиток погляди на продуктивну і непродуктивну працю, започатковані фізіократами. Продуктивною А. Сміт вважав будь-яку працю, що створює матеріальний продукт і обмінюється на капітал, а непродуктивною ― працю, яка не створює вартості та обмінюється на дохід. Всю сферу нематеріального виробництва він визнавав непродуктивною.

Системотвірною складовою вчення А. Сміта є теорія вартості та ціни, для якої характерні подвійність методу Сміта та суперечність поглядів.

• При характеристиці товару вчений чітко розмежував споживну вартість («цінність у споживанні») і мінову вартість («цінність в обміні»). Аналізуючи різницю між ними, виявив на прикладі води та діамантів парадокс, який пізніше отримав назву парадокс А. Сміта: корисність (споживна вартість) не може визначати мінові пропорції обміну товарів, оскільки предмети, які є дуже корисними для людини (наприклад, вода), часто мають малу ціну, тоді як товари, що не задовольняють нагальних потреб людини (наприклад, діаманти), мають дуже високу ціну.

• Зосередив увагу на дослідженні мінової вартості, виходячи із умов еволюції суспільства. В первісному і примітивному суспільствах, коли не було купівлі-продажу, праця лежала в основі мінової вартості продукту. В умовах простого товарного виробництва вартість визначається працею, що купується, тобто кількістю чужої праці, яку товаровиробник може отримати в обмін на власну працю. Для розвиненого товарного виробництва А. Сміт сформулював третій варіант мінової вартості, відомий під назвою теорії витрат виробництва: вартість (ціна) виробництва визначається сумою доходів: заробітної плати, прибутку та ренти. Праця не є єдиним джерелом і єдиною мірою вартості, оскільки капітал і земля також приносять дохід, який приєднується до вартості, створеною працею. Праця створює дохід у формі заробітної плати найманих робітників, капітал ― прибуток, і земля ― ренту, які у сукупності й визначають вартість виробництва; остання, у свою чергу, є джерелом і мірою мінової вартості. А. Сміт писав, що у ціні хліба одна її частина йде на оплату ренти землевласника, друга ― на заробітну плату або утримання робітників і робочої худоби, зайнятих у його виробництві, і третя є прибутком фермера. Ігнорування постійного капіталу як складової вартості продукту А. Сміт пояснював тим, що матеріальні витрати (перенесена вартість) ― є не що інше, як доходи, отримані на попередніх стадіях виробництва. Ціну, яка встановлюється на рівні виробництва, А. Сміт називав природною (звичайною) ціною, а ціну, за яку товар продається, ― ринковою. Вона відрізняється від природної внаслідок впливу попиту та пропозиції. За умов вільної конкуренції середня ринкова ціна збігається з природною.

Розвиваючи теорію відтворення, започатковану Ф. Кене, вчений виокремлював валовий дохід і чистий дохід. Валовий дохід ― це вартість загального річного продукту кожної країни чи витрати на його виробництво, чистий ― це новостворена вартість, у масштабах всього суспільства ― національний дохід. Водночас А. Сміт при визначенні валового національного продукту, як і при визначенні ціни будь-якого товару, ігнорував постійний капітал. Висновок, що вартість (ціна) суспільного виробництва дорівнює сумі трьох видів доходів: заробітної плати, прибутку і ренти, в марксистській літературі отримав назву «догми Сміта». Фактично відбувався процес не розширенного, а простого відтворення, оскільки вартість валового національного доходу прирівнювалася до суми доходів, які витрачалися на продмети споживання, до вартості та ціни товару не включалася величина амортизації засобів виробництва. Відбувалося ототожнення валового національного продукту та національного доходу.

Теорія доходів охоплює такі позиції:

• Дається поділ доходів на первинні і вторинні. Первинні доходи (прибуток, ренту і заробітну плату) отримують три основні класи суспільства: капіталісти, землевласники і робітники (класовий підхід), вони створюються продуктивною працею і ведуть до збільшення національного доходу. А. Сміт вважав можливим одночасне зростання кожного з первинних доходів за збільшення суспільного багатства. Доходи решти груп населення є вторинними, адже їх джерелом є перерозподілені первинні доходи.

• Заробітна плата аналізується історично. В умовах первісного стану суспільства людина отримувала продукт своєї праці повністю. В умовах товарного капіталістичного виробництва робітник ділиться своїм доходом із землевласником і працедавцем. Частину продукту, яка залишається у робітника, А. Сміт визначив як «природну ціну» праці, під якою розумів вартість необхідних засобів існування робітника і його сім’ї. Навколо «природної ціни», є нижня і верхня її межа. Нижня межа ― це фізіологічно прожитковий мінімум засобів існування працівника. Зниження цієї межі призводить до зменшення народонаселення, скорочення пропозиції праці. У разі підвищення рівня заробітної плати, навпаки, кількість населення зростає і збільшується пропозиція праці, робітники більш старанні, кмітливі та діяльні, ніж за низької заробітної плати.

• Прибуток визначається як частина вартості, що залишається після вирахування ренти і заробітної плати. А. Сміт показав, що нова вартість складається із необхідної і доданої вартості, остання є результатом привласнення чужої праці капіталістом.

• Рента характеризується трояко: як надлишок вартості над заробітною платою робітника і середнім прибутком фермера-орендаря; як результат дії природних факторів; як результат монополії (власності) на сільськогосподарську продукцію. А. Сміт проаналізував причини та умови існування диференціальної земельної ренти.

У вченні про капітал А. Сміт тлумачить капітал з двох позицій: як вартість, що приносить прибуток, і як запаси засобів виробництва. Останні А. Сміт поділив на основний (постійний) капітал та оборотний капітал, визначив їх структуру. Він стверджував, що співвідношення між основним і оборотним капіталом є неоднаковим у різних галузях виробництва. Зазначав значення людського капіталу, котрий трактував як набуті та корисні здібності членів суспільства. Нагромадження капіталу розглядав як найважливіше джерело збагачення нації, його основним фактором вважав ощадливість. На його думку, витрати оборотного капіталу переважно формують чистий продукт суспільства. Гроші виокремлював лише як один із елементів капіталу.

А. Сміт був фундатором товарної теорії грошей. Їх походження він пояснював об’єктивним стихійним процесом розвитку поділу праці та обміну. Гроші як товар не вважав єдиною формою багатства, оцінював їх як переважно технічне знаряддя для обміну і торгівлі. Розглядав дві функцій грошей ― міру вартості і засіб обігу, останню вважав головною. Пропонував замінити золото і срібло паперовими банкнотами під банківське забезпечення.

Теорія абсолютних переваг у міжнародній торгівлі. Суть цієї теорії полягає у тому, що міжнародна торгівля є вигідною, якщо країна продає такі товари, у виробництві яких вона має абсолютні переваги (тобто виготовляє товари з меншими витратами), ніж країна-партнер. Теорія довела наявні переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні. Проте вона не пояснює участь у зовнішній торгівлі за відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів.

А. Сміт запропонував економічну політику для доведення практичної прогресивності товарно-грошових ринкових відносин. Із цією метою він проаналізував систему організації сільського господарства, фінансову та зовнішньоторговельну політику.

Вчений визначив причини, які уповільнювали розвиток аграрної економіки: дворянські привілеї, повільне формування селянської земле-власності, заборона експорту зерна і місцеві податки, що гальмують нагромадження капіталу. Обґрунтував переваги вільнонайманої праці, доцільність міграції робочої сили між галузями господарства, стимулююче значення розвитку промисловості та торгівлі.

На основі аналізу діючої системи оподаткування А. Сміт зробив висновок про податки з доходу як головне джерело державного бюджету. Він запропонував рекомендації щодо вдосконалення політики оподаткування, обґрунтував чотири основних принципи оподаткування:

• пропорційність (громадяни мають ділитися з державою своїми доходами у певній пропорційності);

• визначеність (податок, сума і спосіб платежу, термін сплати мають бути точно визначеними і зрозумілими);

• зручність (податок має бути стягнутий у найзручніший для платника час і спосіб);

• необтяжливість (податки мають сприяти розвитку підприємництва і забезпечувати лише насущні потреби держави).

А. Сміт запропонував трактування торговельної галузі як таку, що обслуговує матеріальне виробництво. Регулювання її не забезпечує зростання матеріального виробництва, яке залежить від обсягів капіталу. В теорії абсолютних переваг вчений обґрунтував умови конкурентоспроможності національного виробництва на зовнішніх ринках. Він заперечував ефективність політики протекціонізму, пропонував перейти до політики фритредерства, стверджував, що державна регламентація доцільна, коли галузь має військове значення, або як відповідь на протекціоністську політику інших держав.

Теоретичні розробки А. Сміта знайшли втілення у політиці Великої Британії. У 1786 р. прем’єр-міністр В. Петті змінив митні тарифи у торговому договорі з Францією. У 1849 р. було скасовано навігаційний акт, що започаткувало добу вільної торгівлі. В XX ст. ідеї А. Сміта були використані у Генеральній угоді з торгівлі та тарифів.

Історичне значення теоретико-методологічної спадщини А. Сміта:

• створив економічну науку на основі узагальнення та систематизації економічних знань, сформулював її теоретико-методологічні засади. Політична економія розвивалася як «класична»;

• створив систему взаємопов’язаних економічних категорій і принципів;

• здійснив теоретичне дослідження товарного виробництва і ринкової економіки, розкрив роль ринку, ринкового механізму та держави в організації економічного життя;

• обґрунтував пріоритет ринкової ідеології, вперше системно виклав концепцію економічного лібералізму;

• наступні економісти на основі його вчення створювали власні системи економічних вчень;

Класична політична економія відігравала велику роль у розвитку економічної думки, ціле століття впливала на економічну політику більшості держав.

Основні особливості теоретико-методологічних засад меркантилізму, фізіократизму і класичної політичної економії узагальнені у табл. 6.1.

Таблиця 6.1. Порівняльний аналіз теоретико-методологічних підходів меркантилізму, фізіократизму і класичної політичної економії

Меркантилізм	Фізіократизм	Класична політекономія
Аналіз господарства перехідного періоду від прос-того товарного виробництва до протоіндустріального ринко-вого підприємницького господарства	Аналіз сільськогосподарського виробництва	Аналіз ранньоіндуст-ріального ринкового підприємницького господарства періоду промислових революцій
Пріоритетне дослідження сфери обігу	Пріоритетне дослідження аграрної економіки	Дослідження сфери виробництва
Використання емпіричного методу дослідження, опис зовнішніх проявів економічних процесів, нормативізм	Започаткування причинно-наслідкового аналізу, системний погляд на розвиток сільського господарства	Використання причинно-наслідкового (каузального), абстрактно-дедуктивного аналізу, системний погляд на економіку, позитивне знання
Ототожнення багатства з золотом та сріблом, основним джерелом багатства є обмін, насамперед зовнішня торгівля	Трактування багатства як «чистого продукту», виробленого у сільському господарстві. У промисловому виробництві продукт сільського господарства лише змінює форму	Визначення багатства як сукупності матеріальних цінностей. Визнання пріоритетності сфери виробництва у створенні багатства та продуктивної праці як його джерела
Цінність товарів та коливання цін на ринку розглядається у зв’язку з природними властивостями золота та срібла, кількістю грошей, виплачених за певний товар	Цінність товарів розглядається як вираження міри суб’єктивних оцінок продавців і покупців; «природна ціна» трактується як відносна величина, що не має внутрішньої субстанції; виокремлюється об’єктивна та суб’єктивна цінність продукту	Вихідний момент ― теорія вартості. Аналіз «природної» ціни, яка відображає об’єктивні умови виробництва, і фактичної ціни залежно від співвідношення попиту і пропозиції в умовах вільної конкуренції
Обґрунтовуння пріоритетності державних інтересів над особистими, принципів економічної політики держави, протекціонізму	Використання філософської ідеї природного порядку для дослідження економічного розвитку, обґрунтування пріоритетності інтересів ринкового підприємництва над державними	Обгрунтування концепції економічного лібералізму, змістом якої є визнання саморегульо-ваного ринкового механізму господарювання, свободи реаліза-ції інтересів суб’єктів економіч-них відносин, обмеження держав-ного втручання в економіку
Макроекономічна рівновага досягається координуючими і регулятивними заходами держави	Створення першої моделі процесу суспільного відтворення (суспільного продукту і грошових доходів)	Макроекономічна рівновага є автоматичним самоврівноважен-ням сукупного попиту і сукупної пропозиції за умов вільної конкуренції
Факторами економічного зростання та підвищення національного добробуту є збільшення у країні кількості грошей шляхом досягнення активного торговельного балансу	Фактором економічного зростання та підвищення національного добробуту є продуктивна праця в сільському господарстві	Факторами економічного зростання та підвищення національного добробуту є збільшення кількості зайнятих у сфері мате-ріального виробництва та підви-щення продуктивності їх праці, нагромадження капіталу