51. Індивідуальні особливості уяви.

Люди розрізняються характеристиками уяви. Опис індивідуальних особливостей уяви дається як оцінка переважаючих видів уяви.

Залежать, як і від фізіологічних, так і особистісних характерис-тик.

Фізіологічні: тип ВНД, перевага першої чи другої сигнальні си-стеми.

Особистісні: професійний фактор, залежність від освіти, попе-реднього досвіду.

52. Прийоми створення нових образів.

Образи уяви класифікують:

1) Образи предметів і явищ, в даний момент не спостережуваних, але доступних для сприймання в принципі (були в минулому, відомі за описами).

2) Образи об’єктів, не спостережуваних через обмеженість органів чутів, але фіксовані приладами (радіація).

3) Образи об’єктів, які повинні бути створені людиною або виник-нути у процесі розвитку (план будинку, прогноз).

4) Образи об’єктів, що не існували, не існують і не можливих в майбутьньому (казкові герої).

Щоб відрізнити образи уяви від уявлення, потрібно оцінити на-скільки творчим був процес творення цих образів; на скільки прин-циповим є розрив із реальністю.

Для уяви характерне більше виявлення цих ознак.

Образи уяви виникають, як новий синтез елементів, виділених у відомих елементах та явищах.

Засоби створення образів уяви:

1) Гіперболізація – це перебільшення або зменшення об’єктів (ки-лим-літак, велетень, ліліпут, гноми).

2) Акцентування – перебільшення окремих частин з метою викли-кати до них увагу (в карикатурах, в шаржах).

3) Доповнення: в основі – образ певного предмету плюс елементи інших (модернізація техніки).

4) Аглютинація – поєднання елементів різних вражень (русалка, кентавр).

5) Реконструкція: за частиною добудовується цілісна структура (робота реставраторів, археологів).

6) Типізація: вираження загальних ознак групи об’єктів у конкрет-ному образі (образи художньої літератури).

7) Символізація: зображення має приховане значення (байки).

53. Поняття про почуття та емоції.

Людина не лише пізнає світ в процесах сприймання, уяви та мислення, але разом з тим і відноситься так чи інакше до певних фактів життя. Різноманітні реакції психіки на об'єкт або ситуацію пов'язуються з виникненням емоцій. Це означає, що вони (об'єкт, ситуація) сприймаються не лише такими, якими є насправді, а й у своєму емоційному значенні.

Емоціями (афектами, щиросердечними хвилюваннями) називають такі стани, як страх, гнів, туга, радість, любов, надія, смуток, відраза, гордість і т. п. Психологія колишнього часу перелічувала безліч подібних переживань. Те загальне, що є між емоціями, почуттями і потягами, викликає потребу в загальній груповій назві. Блейлер (1929) об'єднав почуття й емоції під загальною назвою «афективність».

Часто слова «емоція» та «почуття» використовують як синоніми. Проте ці поняття необхідно відрізняти. Почуття - це внутрішнє відношення людини до того, що відбувається в її житті, що вона пізнає або робить, яке переживається в різноманітній формі. А емоція, в більш вузькому значенні, - це безпосереднє, тимчасове переживання якогось певного більш постійного почуття.

Переживання почуття виступає як особливий психічний стан, в якому сприймання та розуміння будь-чого, знання про щось виступає в єдності з особистим відношенням до явища, яке сприймається та розуміється. В усіх цих випадках говорять про переживання почуття як про особливий емоційний стан людини. Разом з тим, переживання почуття являється психічним процесом, який має свою динаміку.

Емоційний процес включає в себе три основних компоненти.

Перший компонент - це емоційне збудження, яке визначає мобілізаційні зрушення в організмі. В усіх випадках, коли відбувається подія, яка має значення для індивіда, і така подія констатується у формі емоційного процесу, відбувається зростання збудливості, швидкості та інтенсивності протікання психічних, моторних та вегетативних процесів. В окремих випадках під впливом таких подій збудливість може, навпаки, зменшуватись. Емоційне збудження може прийняти також форму емоційного напруження, яке виникає у всіх випадках, коли спостерігається сильна тенденція до певних дій, але ця тенденція блокується (наприклад, у ситуаціях, які викликають страх, але виключають втечу, викликають гнів, але роблять неможливим його вираження, викликають бажання, але перешкоджають їх здійсненню, викликають радість, але потребують зберігати серйозність).

Другий компонент - знак емоції: позитивна емоція виникає тоді, коли подія оцінюється як позитивна, негативна - коли вона оцінюється як негативна. Позитивна емоція спонукає дії підтримки позитивної події, негативна - спонукає дії, спрямовані на усунення контакту з негативною подією. Негативна емоція дезорганізує ту діяльність, яка приводить до її виникнення, але організує дії, спрямовані на зменшення на усунення шкідливих впливів.

Третій компонент - ступінь контролю емоції. Слід розрізняти два стани сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), при яких ще зберігається орієнтація та контроль, та крайнє збудження (паніка, жах, сказ, екстаз, повний відчай), коли орієнтація та контроль практично неможливі.

Як зазначає К. Ізард, емоція - це складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-м'язовий і феноменологічний аспекти. Нейрофізіологічний аспект визначається електричною активністю нервової системи (кори, гіпоталамусу тощо). Нервово-м'язовий - це насамперед мімічна діяльність, а також пантомімічні, вісцерально-ендокринні й іноді голосові реакції. На феноменологічному рівні емоція виявляється як переживання, що має безпосередню значущість для суб'єкта. Чим більше значення мають для людини зміни, що відбуваються навколо нього, тим більш глибоким буде переживання почуттів. Внаслідок цього виникає процес збудження, який поширюється по корі великих півкуль та підкорковій частині. В тих же відділах головного мозку знаходяться різні центри фізіологічної діяльності організму. Саме з цим пов'язують супроводження переживання певного почуття змінами ритму дихання (людина задихається від хвилювання) та серцевої діяльності (серце завмирає та посилено б'ється), зміною кровопостачання різних частин організму (від сорому червоніють, від жаху стають блідими), порушенням функціонування секреторних залоз (сльози від горя, «холодний» піт від жаху) тощо.

Суттєво важливі дані для розуміння природи емоцій були отримані при вивченні функціональної асиметрії мозку. З'ясувалося, що ліва півкуля в більшій мірі пов'язана з виникненням та підтримкою позитивних емоцій, а права - з негативними емоціями. Усі дослідження фізіологічних основ емоцій ясно вказують на їх полярний характер: задоволення - невдоволення, насолода - страждання, приємне - неприємне тощо.