Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ТДП.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
739 Кб
Скачать
☆

95. Правопорушення:поняття,ознаки,склад та види.

Правопорушення: поняття, ознаки, та види. Пит 85

Склад правопорушення пит 91

96. Законність:поняття та основні принципи.

Законність — це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах. Законність характеризується поєднанням двох ознак:

- зовнішньої (формальної) — обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями; - внутрішньої (сутнісної) — наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.

Принцип законності — це відправні засади, незаперечні засадничі вимоги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учасників правових відносин. Принципи законності розкривають її сутність як режиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі. Принципи:Верховенство закону щодо всіх правових актів. Цей принцип припускає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і застосовних) відповідно до їх субординації. Конституція країни має вищу юридичну силу. 2. Загальність законності означає, що в суспільстві всі державні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, посадові особи, громадяни перебувають під дією закону. 3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. 4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності. Не можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись міркуваннями життєвої доцільності, тому що такі міркування враховуються в законі. 5. Невідворотність відповідальності за правопорушення означає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. 6. Обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання: — спеціально-дозвільного — поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»); — загальнодозвільного — поширюється на громадян та їх об'єднання («дозволено все, крім прямо забороненого законом»); Додержання рівності всіх перед законом і судом, яка припускає безумовне право суб'єкта на судовий захист прав. Не знаю чи правильно,але на мою думку основними принципами законності у сучасній державі є:- єдність, тобто однаковість нормативно-правового регулювання на всій території країни і щодо всіх суб'єктів права; - доцільність - відповідність законодавства цілям забезпечення прав людини і громадянина, нації і народу, прогресивного розвитку суспільства тощо; - реальність - гарантування законності всіма дієвими засобами.

97. Поняття та види державної дисципліни.

Державна дисципліна - це режим панування закону у взаємовідносинах органів держави, посадових осіб, інших уповноважених суб'єктів, який ґрунтується на вимогах до кожного суб'єкта виконувати свої обов'язки, не перевищувати своїх повноважень, не посягати на права, не зачіпати інтересів інших суб'єктів, проявляти ініціативу і відповідальність у дорученій справі. Державна дисципліна, законність і правопорядок тісно пов'язані між собою, тому що державна дисципліна неможлива без додержання і виконання законів і свідомого позитивного ставлення державних службовців до встановленого правопорядку. Без дисципліни не може існувати стійкий правопорядок, оскільки вона пов’язана з правомірною діяльністю особи. У ній відображаються: 1. Вимоги суспільства до фізичних осіб і колективів; 2. Соціальна оцінка поведінки людини з огляду на її відповідність інтересам суспільства, законності, правовій культурі. Види державної дисципліни: Технологічна – додержання технологічних нормативів у процесі виробничої діяльності; Договірна – додержання суб’єктами права договірних зобов’язань; Планова – своєчасне і якісне виконання планових завдань; фінансова – додержання суб’єктами права бюджетних,податкових та інших фінансових приписів нормативних актів; військова – додержання військовослужбовцями правил, установлених законам, військовими статутами, наказами.

98. Правове виховання:поняття, система.

Правове виховання - це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки. Основна мета правового виховання - дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її поважати закони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сформувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень. Кожна людина, знаючи свої права і обов'язки, може грамотно захищати себе від незаконних дій з боку юридичних органів, то застосовують право. Правове виховання тісне пов'язане з усіма видами соціального виховання - моральним, політичним, естетичним та ін. Правове виховання має свою систему, механізм, стадії. Система правового виховання - це сукупність основних частин (елементів) правовиховного процесу, яка забезпечує його певний порядок і організацію. Систему правового виховання складають такі елементи: 1) суб'єкти - державні органи, організації, спеціально уповноважені державою особи, що здійснюють правовиховну діяльність; 2) об'єкти - виховувані громадяни або громадські групи; 3) сукупність правовиховних заходів, певних способів і засобів. Суб'єкт правового виховання може мати правовиховну функцію як основну або як одну із багатьох (ради народних депутатів, прокуратура, та ін.) Об'єкт правового виховання (громадяни) у ході правовиховного процесу зазнає впливу двох факторів, від яких залежить ефективність правового виховання: 1) об'єктивний фактор - позитивні зовнішні умови, що сприяють правовиховній діяльності, або негативні умови, що ускладнюють правовиховну діяльність; 2) суб'єктивний фактор - позитивний внутрішній духовно право вий стан особистості (її правова вихованість, настанова на правомірну поведінку) або негативний (правова настанова на неправомірну поведінку, однією з підстав якої є правовий нігілізм).

Способи правового виховання:

— правова освіта (або інакше: правовий всеобуч); - правова пропаганда;

— юридична практика державних органів та інших організацій (наприклад, правовиховна діяльність суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури і т.д.);

— правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здійсненні (реалізації) та охороні правових норм;

— самовиховання.

Засоби правового виховання:

1) нормативно-правові акти, акти застосування норм права;

2) ознайомлювальні і роз'яснювальні матеріали про правові акти в пресі (у кожній газеті мають бути рубрики типу «Правова освіта», «Юридичний всеобуч», «Консультує юрист», «Запитуйте — відповідаємо»);

3) правові радіо- і телевізійні журнали типу «Право», «Закон» та інші у республіканському (Автономна Республіка Крим), обласних, міських і районних центрах, які систематично інформують про законодавчі та інші нормативні акти України, діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів юстиції, а також про стан правопорядку, боротьби з правопорушеннями тощо;

4) юридичні газети, метою яких є поширення правових знань;

5) організаційно-освітні: прес-конференції, брифінги, зустрічі, лекції, бесіди, семінари, вечори питань і відповідей, консультації та ін.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]