Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Микроэкономика (лекции ).doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

3. Ефект масштабу й зміна витрат фірми у довгостроковому періоді

Довгостроковий період на відміну від короткострокового характеризується зміною кількості всіх ресурсів, що використовуються на підприємстві, у тому числі й засобів праці. При цьому змінюється виробнича потужність підприємства – вона або збільшується, або зменшується. Але така ситуація, коли фірма зменшує виробничу потужність, не є дуже цікавою. Зрозуміло, що у цьому випадку мають місце певні проблеми кризового характеру. Треба з’ясувати, як впливає на результати функціонування підприємства й ефективність виробництва збільшення виробничої потужності.

Процес, у результаті якого забезпечується збільшення кількості всіх ресурсів, що використовуються на підприємстві, отримав назву зростання (розширення) масштабів виробництва.

Виникає запитання: чому підприємці часто вдаються до розширення масштабів виробництва? Очевидно, тому, що вони прагнуть підвищити економічну ефективність підприємства, збільшити прибуток і т. ін. Справа в тому, що у багатьох галузях (особливо у промисловості, на транспорті) більш крупні підприємства мають деякі переваги перед дрібними. Назвемо найбільш важливі (в усякому разі, найбільш помітні) з цих переваг.

1. На великих підприємствах легше забезпечити спеціалізацію праці як простих робітників, так і технічних фахівців, менеджерів тощо. А спеціалізація сприяє підвищенню продуктивності праці.

2. У деяких галузях ефективне використання машин, устаткування (які є дуже дорогими) можливе лише у тому випадку, коли масштаби виробництва, обсяги випуску є досить великими. Наприклад, сучасний завод з випуску легкових автомобілів повинен випускати не менш ніж 250–300 тисяч машин на рік – інакше він буде неконкурентоспроможним.

3. На великих підприємствах є більше можливостей диверсифікувати виробництво, розширити товарну номенклатуру, тобто випускати продукцію різних видів. Диверсифікація часто дозволяє знизити середні витрати порівняно з тим, коли різні види продукції виготовляються на різних підприємствах (завдяки економії на управлінських витратах, маркетингу, використанню відходів основного виробництва тощо).

Про те, що дає диверсифікація виробництва з точки зору його продуктивності, говорить показник економії витрат у результаті диверсифікації:

C(Q1) + C(Q2) – C(Q1,Q2)

ECd =  ,

C(Q1,Q2)

де C(Q1) – витрати на виробництво одиниці продукції першого виду на окремому підприємстві; C(Q2) – витрати на виробництво одиниці продукції другого виду на окремому підприємстві; C(Q1,Q2) – витрати на виробництво одиниць продукції першого й другого видів, якщо вони виготовляються на одному підприємстві.

Якщо ECd  0, це означає, що диверсифікація дала позитивний результат – досягнуто економії.

  • Великі підприємства мають більше шансів добитися зниження цін на сировину, процентів по кредитах, ніж малі підприємства.

  • Укрупнення виробництва сприяє підвищенню кваліфікації фахівців-керівників, організаторів виробництва (так званий ефект досвіду).

Якщо укрупнення підприємства приводить до підвищення ефективності його діяльності, то віддача від масштабу є зростаючою. У такому випадку виявляється позитивний ефект масштабу й треба нарощувати виробничу потужність підприємства.

Але ефект масштабу може бути позитивним лише до певної межі розширення підприємства. Занадто велике підприємство буде стикатися з проблемами організаційно-управлінського характеру, будуть дуже великими витрати на так званий бюрократичний контроль і т. ін.

З цього випливає, що у довгостроковому періоді витрати на одиницю продукції повинні до певного рівня випуску знижуватися, але потім зростати (рис. 8.3).

Витрати

на одиницю

продукції АТС

Q1 Випуск продукції

(виробнича потужність)

Рис. 8.3. Крива середніх витрат фірми у довгостроковому періоді

У цьому випадку будується тільки одна крива АТС. Це крива середніх загальних витрат. Поняття “постійні витрати” відносно довгострокового періоду не розглядається, бо тут усі витрати є змінними й загальними водночас.

Оптимальною виробничою потужністю є така, що забезпечує випуск з найменшими витратами на одиницю продукції. У цьому випадку – це виробнича потужність на рівні випуску Q1 одиниць продукції.

Як заздалегідь визначити оптимальну виробничу потужність, оптимальні масштаби виробництва? Припустимо, зараз виробник має на своєму підприємстві 10 верстатів. Він вирішив збільшити виробничу потужність. На якій кількості верстатів йому треба буде зупинитися: 10, 15, 20? Це дуже важливе питання, помилка буде дорого коштувати (якщо виробник “перестрибне” оптимальний рівень виробничої потужності).

Необхідно дуже уважно слідкувати за тим, як змінюється віддача від масштабу при поступовому його нарощуванні. Треба не пропустити той момент, коли вона зі зростаючої перетвориться на постійну (щоб не дійти до того, коли віддача стане спадною).

Виробник повинен розраховувати показник, який має назву “індекс економії на масштабах”. Цей показник визначається за формулою

IES = 1 – EC,

де EC – коефіцієнт еластичності витрат.

Формула для знаходження коефіцієнта еластичності витрат має такий вигляд:

TC Q

EC =  :  ,

TC1 Q1

де TC1 – величина витрат підприємства при певних масштабах виробництва; Q1 – випуск продукції при витратах TC1; TC, Q – величини зміни витрат і обсягу виробництва за певний період при зміні масштабів підприємства.

Якщо віддача від масштабу є зростаючою, то значення IES  0. При цьому значення EC 1, тобто при збільшенні масштабів виробництва витрати зростають менш помітно, ніж випуск продукції. Витрати на одиницю продукції (середні витрати) зменшуються.

При Ec = 1 IES = 0 (віддача від масштабу є сталою).

При Ec  1 IES  0 (віддача від масштабу є спадною).

Отже, виробник має уважно спостерігати за тим, як змінюється індекс економії на масштабах при нарощуванні виробничої потужності підприємства. Припустимо, він установив, що при збільшенні кількості верстатів з 10 до 15 IES дорівнює 0,5, а при збільшенні їхньої кількості з 15 до 20 – 0,1. Це означає, що подальше нарощування виробничої потужності є недоцільним, тому що незабаром віддача від масштабу стане спадною.

Використання розглянутої методики дозволяє уникнути проблеми створення “зайвих” виробничих потужностей.