Тема 11. Олігополія та монополістична конкуренція План

1. Суть олігополії, її ознаки й причини.

2. Некооперативна форма поведінки фірм в умовах олігополії.

3. Кооперативна форма поведінки фірм-олігополістів.

4. Монополістична конкуренція: ознаки й характерні риси.

5. Визначення обсягу виробництва фірми у короткостроковому періоді й довгострокова рівновага в умовах монополістичної конкуренції.

6. Економічна ефективність монополістичної конкуренції.

1. Суть олігополії, її ознаки й причини

Олігополія у перекладі з грецької мови означає “продаж небагатьма” (від грец. oliqos – мало, небагато, один із небагатьох; poleo – продаю).

Суть олігополії полягає в тому, що на ринку панують декілька фірм (як правило, від трьох до десяти).

Фірми-олігополісти можуть виробляти як однорідні продукти (наприклад, сталь, мідь, алюміній, цемент), так і диференційовані (приміром, автомобілі, цигарки, мийні засоби).

Дуже важлива ознака й характерна риса олігополії полягає в тому, що можливість фірм впливати на ринкову ціну є достатньо реальною.

Важливою рисою олігополії також є загальна взаємозалежність фірм галузі, тобто дії однієї фірми, пов’язані зі зміною ціни, обсягу випуску продукції і т. ін., обов’язково спричинять відповідну реакцію з боку фірм-конкурентів.

Одне з визначень олігополії звучить так: олігополія існує тоді, коли кількість фірм у галузі є настільки малою, що кожна при визначенні своєї цінової політики повинна брати до уваги реакцію з боку конкурентів.

Чим пояснюється існування олігополії? Щоб відповісти на це запитання, треба назвати і вже відомі причини монополізації, а також звернути увагу на деякі нові моменти.

Пригадаємо, що у багатьох галузях велику роль відіграє ефект масштабу виробництва – у тому сенсі, що ефективне використання дорогого обладнання можливе лише на крупних підприємствах при достатньо великих обсягах випуску продукції.

Наприклад, підприємство, яке виробляє легкові автомобілі, щоб бути конкурентоспроможним, повинно випускати не менш ніж 250 –300 тисяч машин у рік. Щоб побудувати такий завод, треба вкласти 3–4 млрд дол. На початку ХХ сторіччя у США було близько 80 фірм-виробників автомобілів, а зараз їх близько десятка (90 % усієї продукції виготовляє “велика трійка” – “Дженерал моторз”, “Форд” і “Даймлер-Крайслер”).

Володіння патентами й джерелами сировини також часто створює серйозні перепони для вступу до галузі нових фірм.

Окрім того, фірми, якщо цьому сприяють обставини, часто намагаються укладати різні угоди стосовно цін, обсягів випуску, поділу ринків і т. ін.

2. Некооперативна форма поведінки фірм в умовах олігополії

Це питання присвячено аналізу ситуації, коли фірми-олігополісти функціонують, не узгоджуючи жодним чином своїх дій одна з одною, але при цьому кожна фірма бере до уваги дії інших фірм.

Перш за все розглянемо так звану модель Курно. Цю версію пояснення принципів ринкової поведінки фірм, які є взаємозв’язаними одна з одною, але не мають угод, було запропоновано французьким економістом А. О. Курно у 1838 р.

Розглядається ситуація дуополії, коли діють дві фірми, які виробляють або однакову, або дуже схожу продукцію. Обсяг випуску однієї фірми визначається залежно від того, скільки продукції виробляє конкурент.

Суть концепції Курно: знаючи (або передбачаючи), яку кількість продукції випускає (або буде випускати) друга фірма, перша фірма приймає рішення про те, скільки продукції виготовляти їй. Друга фірма реагує на дії першої аналогічним чином. У підсумку буде досягнуто рівноваги, коли ані перша, ані друга фірми не мають бажання змінювати обсяг виробництва.

Важливою умовою моделі Курно є те, що фірми знають загальну ринкову ситуацію, який вигляд має крива ринкового попиту.

Щоб усвідомити концепцію Курно, розглянемо приклад, графічну інтерпретацію якого подано на рис. 11.1.

Ціна,

граничний

дохід,

граничні

витрати

D₁₍₀₎

C B A MC₁

D₁₍₁₅₀₎ MR₁₍₅₀₎ D₁₍₅₀₎

MR₁₍₁₅₀₎ MR₁₍₇₀₎ MR₁₍₀₎ D₁₍₇₀₎

25 40 50 75 80 100 150

Кількість продукції, од.

Рис. 11.1. Встановлення ринкової рівноваги в умовах олігополії

згідно з моделлю Курно

Перший етап

Припустимо, фірмі 1 відомо, що випуск продукції фірмою 2 дорівнює нулю. У такому випадку фірма 1 має випускати стільки продукції, щоб задовольнити загальний ринковий попит. Крива попиту на її продукцію збігається з кривою ринкового попиту. Припустимо, граничні витрати фірми 1 незмінні (MC₁ = const). Якщо є графік попиту фірми 1 (D₁₍₀₎), можна накреслити графік її граничного доходу (MR₁₍₀₎). Лінія MR₁₍₀₎ перетинає графік MC₁ у точці А. Фірма 1 буде максимізувати прибуток, виготовляючи 75 од. продукції.

Другий етап

Ситуація змінилася: фірма 2 почала випускати продукцію у кількості 50 одиниць. Це означає, що графік попиту на продукцію фірми 1 пересунеться ліворуч на відстань, яка відповідає 50 од. продукції (D₁₍₅₀₎); переміститься й графік граничного доходу фірми 1 (MR₁₍₅₀₎). Тепер за будь-якою ціною фірма 1 зможе продати на 50 од. продукції менше, ніж раніше, коли фірма 2 не виготовляла продукції. У цьому випадку фірма 1 максимізує прибуток, випускаючи 50 од. продукції (в точці B величина MR₁₍₅₀₎ = MC₁).

Третій етап

Фірма 2 випускає 70 од. продукції. Крива попиту на продукцію фірми 1 переміщується ліворуч ще на 20 од. продукції; відповідно переміщується й крива її граничного доходу (D₁₍₇₀₎, MR₁₍₇₀₎).

Тепер фірма 1 максимізує прибуток, випускаючи 40 од. продукції (MR₁₍₇₀₎ = MC₁).

Якщо випуск продукції фірми 2 зросте до 150 од., то випуск продукції фірми 1 стане нульовим, бо крива попиту на продукцію фірми 1 переміститься ліворуч ще на 80 од. продукції (D₁₍₁₅₀₎, MR₁₍₁₅₀₎). Це можна пояснити так: якщо фірма 2 буде випускати 150 од. продукції, то фірма 1 зможе продавати свою продукцію тільки за такою ціною, яка є нижчою, ніж MC₁. Це означає, що вона буде зазнавати збитків. У такій ситуації фірма 1 повинна відмовитися від виготовлення продукції.

Маючи всю цю інформацію, можна накреслити криву реакції фірми 1 на випуск продукції фірми 2, а якщо припустити, що фірма 2 реагує на дії фірми 1 аналогічно поведінці фірми 1 у прикладі, який було розглянуто, з’являється можливість побудувати й криву реакції фірми 2 на випуск продукції фірми 1. Якщо граничні витрати фірми однакові (MC₁ = MC₂), усі значення обсягу випуску продукції фірми 2 при виготовлені фірмою 1 0, 50, 70 і т. д. одиниць продукції такі ж самі, яким є обсяг випуску продукції фірмою 1 при відповідному випуску фірмою 2 у прикладі, який було розглянуто вище.

Позначимо обсяг випуску продукції фірми 1 як g₁, обсяг випуску фірми 2 як g₂, криву реакції фірми 1 на випуск продукції фірми 2 як g₁g, криву реакції фірми 2 на випуск продукції фірми 1 як g₂ /g₁ (рис. 11.2).

g₂

150

125 g₁ g₂

100

75

50 Z

25 g₂ g₁

25 50 75 100 125 150 g₁

Рис. 11.2. Криві реакції фірм-дуополістів на випуск продукції конкурента

Криві реакції фірм на випуск продукції фірмою-конкурентом перетинаються у точці Z. Координати цієї точки показують ті обсяги випуску продукції, при яких інтереси фірм задовольняються найбільш повно з урахуванням того, що конкурент також випускає продукцію. Якщо забезпечується рівновага за Курно, то можна сказати, що інтереси фірм є збалансованими, тобто фірми, так би мовити, здійснюють розумні поступки одна одній. У ситуації, коли рівноваги немає, фірми, очевидно, будуть вести боротьбу з конкурентом.

У цьому прикладі обсяги випуску продукції фірм, які відповідають стану рівноваги (g₁, g₂), однакові – 50 одиниць, загальний випуск – 100 одиниць. Це пояснюється тим, що були однаковими граничні витрати фірм (MC₁ = MC₂). Якби граничні витрати фірм були неоднаковими, то обсяги випуску продукції, що відповідають стану рівноваги, також були б різними. Припустимо, що при MC₁ MC₂ було g₁  g₂. Тоді кут нахилу g₁g₂ до осі абсцис був би меншим, ніж кут нахилу g₂g₁ до осі ординат.

Є інший спосіб побудови кривих реакції фірм, встановлення обсягу випуску при певному випуску продукції фірмою-конкурентом і обсягів випуску продукції, які забезпечують рівновагу за Курно. Він являє собою економіко-математичний варіант вирішення цієї задачі без використання графіків попиту, граничного доходу й граничних витрат. Щоправда, концепція, яку зараз буде розглянуто, передбачає виконання такої умови: крива попиту повинна відображати лінійну залежність попиту від ціни.

Припустимо, криву ринкового попиту Q задано рівнянням

Q = a – Р,

де Р – ціна (грошові одиниці); a – const (якась величина).

Ринковий попит – це сума величин попиту на продукцію першої і другої фірм: Q = g₁ + g₂.

Виконуємо деякі математичні перетворення:

P = a – Q = a – g₁ – g₂.

Валовий дохід фірми 1

TR₁ = g₁  P = g₁  (a – g₁ – g₂) = ag₁ – g²₁ – g₁g₂.

Граничний дохід фірми 1

TR₁ ( ag₁ – g²₁ – g₁g₂)

MR₁ =  =  = a – 2g₁ – g₂ (взято похідну).

g₁ g₁

Запишемо умову максимізації прибутку фірми:

MR₁ = MC₁; a – 2g₁ – g₂ = MC₁ ;

– 2g₁ = – a + g₂ + MC₁ ,

1 1 1

звідки g₁ =  a –  g₂ –  MC₁ – рівняння кривої реакції фірми 1.

2 2 2

Аналогічно можна одержати рівняння кривої реакції для фірми 2:

1 1 1

g₂ =  a –  g₁ –  MC₂ .

2 2 2

Тепер треба вивести формули для визначення обсягів випуску, які забезпечують стан рівноваги:

1 1 1 1 1 1

g₁ =  a –   (  a –  g₁ –  MC₂ ) –  MC₁ =

2 2 2 2 2 2

1 1 1 1

=  a +  g₁ +  MC₂ –  MC₁;

4 4 4 2

3 1 1 1

 g₁ =  a –  MC₁ +  MC₂;

4 4 2 4

1 2 1

g₁ =  a –  MC₁ +  MC₂

3 3 3

– обсяг випуску для фірми 1, який забезпечує рівновагу;

1 2 1

g₂ =  a –  MC₂ +  MC₁

3 3 3

– обсяг випуску для фірми 2, який забезпечує рівновагу.

Розглядаючи дуополію, можна підійти до проблеми визначення випуску продукції, який забезпечує рівновагу, з іншого боку, спробувавши зрозуміти, якою має бути ціна рівноваги (тобто при якій ціні буде забезпечено рівновагу), а потім за формулою кривої попиту визначити відповідні обсяги виробництва фірм.

Таку модель було розроблено у 1883 р. французьким економістом Жозефом Бертраном (модель Бертрана).

Припустимо, рівняння кривої попиту має вигляд Q = a – P.

Граничні витрати фірм – незмінні й однакові: MC₁ = MC₂ (умова, яку було введено Ж. Бертраном).

Питання полягає у тому, які ціни мають встановити фірми, щоб у них була можливість повністю реалізувати свій потенціал, інакше кажучи, щоб фірми знаходились у стані рівноваги.

Треба взяти до уваги такі міркування:

1) якщо фірми виготовляють однорідну продукцію, то найкращим способом залучити покупця є зниження ціни порівняно з ціною конкурента;

2) якщо ціни у фірм неоднакові, то одна з них (та, ціна якої є нижчою) захопить увесь ринок, а друга – збанкрутує.

З того, що сказано вище, випливає, що стабільне функціонування фірм можливе лише у тому випадку, якщо ціни у них будуть однаковими (при цьому за умови, що MC₁ = MC₂, g₁ = g₂). Фірми не можуть зменшувати ціни нижче рівня граничних витрат; якщо P  MC, це означає, що фірма зазнає збитків.

Висновок такий: фірми повинні встановлювати ціни на рівні граничних витрат (P = MC).

Отже, Q = a – P, P = MC₁ = MC₂, g₁ = g₂.

Обсяги випуску фірм, які забезпечують стан рівноваги визначаються таким чином:

Q a – P

g₁ =  =  ;

2 2

Q a – P

g₂ =  =  .

2. 2

У ситуаціях, які було розглянуто вище, передбачалося, що фірми, хоча і діють самостійно й не укладають угод одна з одною, все ж таки мають інформацію про те, які рішення приймає або буде приймати конкурент. У реальній дійсності ця умова – знати, що робить або що буде робити конкурент, – виконується не завжди. Фірми-олігополісти часто опиняються у ситуації, яка розглядається у теорії ігор під назвою “дилема ув’язненого”.

Припустимо, заарештовано двох злочинців при здійсненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі. Але їх підозрюють і у здійсненні інших злочинів. Якщо вони не зізнаються у колишніх злочинах, то отримають по 3 роки кожен; якщо зізнаються обидва, то отримають по 5 років (за все); якщо зізнається один, а другий не зізнається, то “свідомий” отримає всього 1 рік, а “несвідомий” – 10 років. Спілкуватися один з одним злочинці не мають можливості (більш того, вони не знають, чи можна довіряти “партнеру”). Як їм діяти? Дуже складне запитання. Становище фірм-олігополістів часто дуже схоже зі становищем таких злочинців. Звідси випливає й назва моделі.

Фірми-олігополісти часто повинні приймати рішення про ціни (про те, яку ціну встановити – високу або низьку), не знаючи, якою буде ціна конкурента. У такому випадку заповнюється так звана матриця виграшів у ціні. Вона показує, якими можуть бути прибутки фірм при різних рівнях ціни, яку вони встановлюють.

Розглянемо приклад:

Фірма 2

Низька ціна Висока ціна

(3 грн) (5 грн)

Прибуток (тис. грн)
Фірма 1	Фірма 2	Фірма 1	Фірма 2
10	10	16	4
4	16	12	12

Низька ціна

(3 грн)

Ф ірма 1

Висока ціна

(5 грн)

Найвигідніший варіант для цих фірм – укласти угоду й обом продавати товари за високою ціною. Але можливості укласти таку угоду немає. Яку ж ціну в такій ситуації мають встановлювати фірми? Давайте спробуємо уявити себе на місці одного з менеджерів, припустимо, керівника фірми 1. Очевидно, він буде розмірковувати так: “Якщо я встановлю високу ціну, то різниця між максимальним і мінімальним значенням прибутку становитиме 8 тис. грн (12 грн – 4 тис. грн); а якщо я встановлю низьку ціну, то ця різниця буде меншою – 6 тис. грн (16 тис. грн – 10 тис. грн)”. Таким чином, варіант низької ціни є менш ризикованим. Далі мій конкурент (менеджер фірми 2), очевидно, буде міркувати так само, як я: “Краще встановити низьку ціну”.

При низькій ціні товару (3 грн) фірма 1 у будь-якому випадку буде мати не менш ніж 10 тис. грн прибутку, а при високій ціні може отримати й 4 тис. грн. Фірма 2 має такі ж самі перспективи. Звідси випливає, що фірмам треба прагнути до того, щоб ціна на товар була низькою.

Ситуація, яку було розглянуто, характеризує так звану схему пасивної цінової конкуренції. Згідно з цією схемою поведінки фірми-олігополісти, по-перше, намагаються не допустити того, щоб їхня ціна була вищою за ціну конкурента; по-друге, вони уникають цінового демпінгу, тобто зниження ціни порівняно з тією, яка встановилася на ринку. Виникає запитання: а чому таке зниження ціни є небажаним? Відповідь дає концепція “ламаної” кривої попиту.

Припустимо, на олігополістичному ринку встановилася ціна, за якою продають свою продукцію всі фірми – фігуранти цього ринку. Ринок є більш-менш стабільним, кожна фірма визначила для себе обсяг виробництва, який забезпечує стан рівноваги. Що може статися у тому випадку, коли одна з фірм захоче змінити свою ціну? У випадку підвищення нею ціни інші фірми, напевно, не будуть цього робити. Це означає, що навіть незначне підвищення ціни фірмою призведе до значного зниження попиту на її продукцію. Попит на продукцію цієї фірми стане високоеластичним: E_dp  1. Фірма програє, тому що її дохід зменшиться. Якщо ж одна з фірм почне знижувати ціну, інші фірми будуть змушені робити те ж саме (щоб не втратити свій ринок збуту). Тому навіть значне зниження ціни фірмою-“порушником спокою” буде означати для неї незначне збільшення попиту. Еластичність попиту буде низькою:  E_dp  1. Фірма, яка знизить ціну, буде мати зменшення доходу.

Тому графік попиту на продукцію окремої фірми-олігополіста у ситуації, коли укладання угод з іншими фірмами, які діють на цьому ринку, неможливе, матиме такий вигляд, як показано на рис. 11.3.

Ціна

Р₁

D

Кількість товару

Рис. 11.3. “Ламана” крива попиту: Р₁ – ціна, яка встановилася

на ринку

З цього випливає, що олігополістичні фірми зазвичай неохоче вдаються до цінової конкуренції, намагаючись дотримуватися ціни, що встановилася на ринку. Більш широко використовуються методи нецінової конкуренції, основані на диференціації товару, якості, реклами й т. ін.

Таким чином, було розглянуто основні принципи прийняття рішень підприємствами-олігополістами у тих випадках, коли вони не можуть (або не хочуть) погоджувати свої дії одне з одним, тобто так звану некооперативну форму поведінки фірм в умовах олігополії. У такій ситуації можливості фірм боротися за максимізацію своїх прибутків є дуже обмеженими; не можна зробити ані кроку, не озираючись на конкурентів.

А якщо фірмам-олігополістам вдасться знайти якісь способи погодження своїх дій? Які це способи і до чого це приведе?