2. Корисність продукту, її кількісне вираження. Функція корисності

Корисність продукту – це його спроможність задовольнити ту чи іншу потребу людини.

Слід зазначити, що категорія “корисність” значною мірою є суб’єктивною. Кожна людина сама для себе визначає, наскільки корисним є той чи інший конкретний продукт, і ця оцінка може бути різною залежно від ситуації.

Якщо мова йде про те, щоб виразити корисність продукту кількісно, треба визначити якусь одиницю такого виміру. Зараз корисність виражають у ютилях або утилях (від англ. utility – корисність).

Представники маржиналізму (Г. Госсен, У. Джевонс, К. Менгер та ін.) приділяли увагу й проблемі визначення величини корисності продуктів і оцінюванню її динаміки. Вони зробили декілька важливих висновків:

• кожна додаткова одиниця продукту приносить споживачу додаткову корисність, яку вони назвали граничною корисністю;

• гранична корисність є спадною, тобто наступна одиниця блага, що споживається, дає споживачеві менше задоволення, ніж попередня.

Таким чином, діє закон спадної граничної корисності, який іноді називають першим законом Госсена.

Тут треба зробити невелике уточнення: цей закон починає діяти при досягненні певного рівня задоволення потреби (наприклад, якщо людина відчуває сильну спрагу, то друга склянка води може принести їй не менше задоволення, ніж перша).

Споживаючи певну кількість одиниць якогось продукту, людина отримує загальну корисність, яка є сумою граничних корисностей. Припустимо, перша одиниця продукту має корисність 5 ютилів, друга – 3 ютиля, третя – 2 ютиля (тут закон спадної граничної корисності виявив себе вже з другої одиниці продукту). Якщо спожити три одиниці блага, загальна корисність становитиме:

5 ют. + 3 ют. + 2 ют. = 10 ют.

Сучасне трактування поняття “функція корисності” полягає в тому, що під такою функцією розуміють залежність величини загальної корисності від кількості продукту, який споживається. Формула для визначення загальної корисності має такий вигляд:

П = f (x),

де х – кількість одиниць продукту.

3. Раціональний споживчий вибір і рівновага споживача (кардиналістське трактування)

Перш ніж розглядати правила раціональної поведінки споживача на ринку, треба звернути увагу на такі моменти:

• передбачається, що споживач – людина розумна, яка прагне якомога повніше задовольнити свої потреби;

• чітко визначено систему переваг споживача, тобто він добре уявляє, яку граничну корисність має кожна одиниця кожного товару;

• грошовий дохід споживача є обмеженим;

• ціни усіх товарів чітко визначено й вони відомі споживачеві.

Отже, покупець, який має певну кількість грошей, повинен вирішити, скільки одиниць товару А, товару В, інших товарів він має придбати, щоб витратити гроші з максимальною користю, тобто щоб загальна корисність була найбільшою.

Треба врахувати ще одну важливу обставину: покупець повинен знати не тільки величини граничної корисності кожного товару, але й граничну корисність на одиницю вартості товару, тобто розрахувати співвідношення цих величин:

MU

 ,

Р

де МU – гранична корисність; Р – ціна товару.

Яким же чином розумний, поінформований і обмежений в коштах покупець має робити свій вибір на ринку? Щоб легше було це зрозуміти, розглянемо цифровий приклад.

Припустимо, покупець має можливість витрачати на продукти харчування 307 грн у місяць. Щоб не ускладнювати приклад, будемо вважати, що він купує продукти тільки двох видів – хліб і м’ясо.

Ціни товарів такі: 1 кг хліба – 3 грн, 1 кг м’яса – 40 грн.

Покупець має власне (суб’єктивне) уявлення про корисність цих продуктів, причому він визначає їхню граничну корисність. Ці дані зведено у табл. 2.1.

Завдання полягає в тому, щоб витратити ту суму грошей, яку має покупець (307 грн), з найвищою ефективністю, тобто таким чином, щоб отримати комбінацію товарів, яка принесе найбільшу загальну корисність. Якщо спиратися на елементарний здоровий глузд, можна діяти так: придбати першу одиницю м’яса (оскільки перший кілограм м’яса у розрахунку на 1 гривню вартості більш корисний, ніж перший кілограм хліба); потім – першу одинцю хліба; потім – другу одиницю м’яса і т. д. доти, доки не буде витрачено всі гроші. Але такий шлях не є раціональним. Було б краще, якби споживач заздалегідь знав, яка комбінація товарів є найпривабливішою для нього. Таку комбінацію можна визначити, використовуючи кардиналістське правило максимізації корисності. Воно формулюється так: при певному доході споживача загальна корисність буде найбільшою, якщо останні грошові одиниці, які витрачено на придбання кожного товару, принесуть однакові граничні корисності.

Таблиця 2.1

Гранична корисність продуктів, які купує споживач

Одиниці товарів, кг	Хліб		М’ясо
	Гранична корисність, ют.	Гранична корисність на 1 грн	Гранична корисність, ют.	Гранична корисність на 1 грн
1-ша	20	6,7	300	7,5
2-га	17	5,7	240	6,0
3-тя	14	4,7	190	4,8
4-та	11	3,7	140	3,5
5-та	9	3,0	100	2,5
6-та	7	2,3	70	1,8
7-ма	5	1,7	40	1,0
8-ма	4	1,3	20	0,5
9-та	3	1,0	10	0,3
10-та	2	0,7	5	0,1

Іншими словами, на одиницю вартості кожного товару має припадати одна й та ж сама гранична корисність.

Таким чином, розглядаючи табл. 2.1, слід звернути особливу увагу на стовпчики, в яких подано дані про граничну корисність хліба й м’яса у розрахунку на одну гривню їхньої вартості.

Дев’ята одиниця хліба й сьома одиниця м’яса дають у розрахунку на одну гривню вартості товарів однакову граничну корисність – один ютиль. Чи може покупець дозволити собі придбати таку кількість продуктів, чи вистачить у нього грошей? Дев’ять кілограмів хліба коштують 27 грн, а сім кілограмів м’яса – 280 грн, тобто у сумі виходить саме 307 грн.

Найкращий набір товарів для споживача згідно з правилом максимізації корисності – 9 кг хліба й 7 кг м’яса. Але не завадило б довести, що це саме так. Для цього треба визначити загальну корисність запропонованої комбінації товарів і порівняти її з корисністю інших комбінацій, вартість яких також становить 307 грн. Підрахунки покажуть, що у цьому випадку комбінація 9 кг хліба і 7 кг м’яса дійсно є найкращою.

Сформульоване вище правило максимізації корисності в економічній літературі іноді розглядають під назвою “другий закон Госсена”.

Якщо виконується це правило, то забезпечується так звана рівновага споживача. Стан рівноваги споживача – це така ситуація, коли неможливо збільшити споживання будь-якого товару без того, щоб не зменшилася загальна (сумарна) корисність.

Практичне значення правила максимізації корисності дуже велике. Спираючись на нього, виробник товарів зможе заздалегідь визначити, яку кількість тих або інших товарів буде купувати той або інший споживач. Це дозволить забезпечити оптимальний розподіл виробничих ресурсів між випусками різних товарів.